Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позову без розгляду
08 листопада 2021 р. Справа №200/10831/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд: у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні,-
25 серпня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про:
- стягнення з Донецької обласної прокуратури, правонаступника Прокуратури Донецької області, на користь позивача вихідну допомогу в сумі 31226,79 грн.;
- стягнення з Донецької обласної прокуратури, правонаступника Прокуратури Донецької області, на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 4 травня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у порушення ст. 44 КЗпП України позивачу не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні, яка є мінімальною державною гарантією в оплаті праці і складовою змісту права на працю. Вважає, що прокуратурою Донецької області порушено права та гарантії позивача, проголошені державою та міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
Відповідач позов не визнав, 12 жовтня 2021 року подав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Так відповідач вказав, що відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №711/4010/13-ц від 18 березня 2020 року вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належить до структури заробітної плати. Оскільки про невиплату вихідної допомоги позивачу стало відомо ще у 2020 році, що підтверджується довідкою прокуратури Донецької області від 4 травня 2020 рок, яка подана ОСОБА_1 до позовної заяви по справі №200/5183/20-а, твердження позивача, що йому стало відомо про невиплату вихідної допомоги тільки у 2021 році не відповідає дійсності. Просив позов залишити без розгляду у зв"язку із пропуском строк звернення до суду.
Ухвалою судді від 30 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року залишено без задоволення заяву Донецької обласної прокуратури із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та розгляду справи №200/10831/21 за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 14 листопада 2019 року по 4 травня 2020 року працював в прокуратурі Донецької області, що підтверджується записами дублікату трудової книжки, що видана на ім'я позивача.
Так, наказом прокурора області Прокуратури Донецької області №378-к від 4 травня 2020 року звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з копією платіжного доручення №1037 від 5 травня 2020 року, остаточний розрахунок проведено з позивачем 6 травня 2020 року.
Листом від 19 серпня 2021 року, за наслідками розгляду запиту позивача про надання інформації щодо нарахування та виплати вихідної допомоги, повідомлено, що
виплата вихідної допомоги законом не передбачено.
Згідно з довідкою-розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 від 17 вересня 2021 року середньомісячна заробітна плата позивача складає 31226,79 грн., середньоденна - 1486,99 грн.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Предметом цього адміністративного спору є стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що ним не пропущені строки звернення до суду, з посиланням на те, що вихідна допомога при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/4840/20, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин (п.39).
Верховним Судом також неодноразово в своїх рішеннях зазначалось, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення (наприклад, постанови від 27 серпня 2020 року в справі № 804/871/16, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16).
Тобто, виплата такої допомоги не пов'язано з виконанням працівником роботи, тому вона (допомога) не є частиною заробітної плати.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, Кодекс адміністративного судочинства України, як спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено з Прокуратури Донецької області 4 травня 2020 року, остаточний розрахунок проведений 5 травня 2020 року.
При цьому виплата вихідної допомоги передбачена не була.
Тобто, про порушення своїх прав у вигляді невиплаченої вихідної допомоги позивач повинен був дізнатись в день проведення остаточного розрахунку.
Отже, перебіг строку звернення до суду почався з 6 травня 2020 року.
Позивач звернувся з позовною заявою 25 серпня 2021 року, тобто більш ніж один рік після початку перебігу строку звернення до суду.
Поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів, помилково вважаючи, що на цей спір будь-який строк не поширюється.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Суд зазначає, що об'єктивних непереборних підстав для пропуску строку звернення до суду з цим позовом (тобто, поважних причин пропуску строку) позивачем не наведено.
Таким чином, ураховуючи, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено, суд вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Клопотання Донецької обласної прокуратури про залишення позову без розгляду - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв