Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
09 листопада 2021 р. Справа №200/13990/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В. розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо виплати позивачу, як учаснику бойових дій разової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій;
зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради виплатити недоплачену частину разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в сумі 6 800,00 грн. ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання заяви про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними разом із доказами в підтвердження обґрунтування обставин вказаних у заяві.
04.11.2021 на виконання вимог ухвали про залишення без руху до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду із даним позовом. Ознайомившись із її текстом суд встановив, що позивач обґрунтовує пропущений строк звернення із даним позовом запровадженням карантину на території України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).
Виходячи з обґрунтувань причин пропуску строку, викладених у вищевказаній заяві, суд вважає їх необґрунтованими та не поважними, оскільки впровадженні карантинні обмеження не мали постійної дії, були триваючими, з відповідними обмеженнями та послабленнями, зокрема, за постановою КМУ від 11.03.2020 було установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року; постановою КМУ №392 від 20.05.2020 дію карантину, встановленого постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 продовжено до 31 липня 2020 року; постановою КМУ від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" дію карантину знову продовжено до 31 серпня 2020 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, згідно якого, окрім іншого, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, встановлені ст. 169 КАС України продовжуються на строк дії такого карантину.
17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України.
Та, після змін п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України було викладено в наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Також, наведений пункт кодексу доповнено приміткою, за якою процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.
Отже, строки, раніше продовжені п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України до кінця дії карантину в новій редакції кодексу обмежені 20 денним строком, який починає перебіг після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX. Тобто, строки на звернення до суду, продовжені п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України та закінчили свій перебіг 06.08.2020.
Проте, позивач звернувся до суду лише 12.10.2021, що підтверджується матеріалами справи, тобто з шестимісячним пропуском строку звернення до суду та граничної дати дії строків не лише за вказаними вище постановами КМУ, а також, строків, продовжених п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України.
Як наслідок, суд зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження вказаних ним тверджень стосовно того, що введені в країні обмежувальні заходи, локдаун об'єктивно унеможливили звернення позивача до суду раніше, у зв'язку з чим, суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Крім цього, щодо посилання на той факт що про порушення своїх прав позивач дізнався після ознайомлення з Рішенням Конституційного суду України у справі №1-247/2018, та посилання позивача, що спірні правовідносини мають триваючий характер, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, строк звернення до суду у спірних правовідносинах становить 6 місяців.
Суд акцентує увагу на змісті постанови ВС від 31.03.2021 року у справі 240/12017/19, у якій Суд відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду.
У даній постанові ВС вказав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення такого прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Також зазначив, що отримання особою листа від суб'єкта владних повноважень у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру виплат, своєчасність/несвоєчасність їх перерахунку, тощо.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Наголошую на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Слід зауважити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
При цьому, особа має вчиняти активні дії з метою з'ясування видів та розміру складових, які враховані при нарахуванні/виплаті допомоги шляхом подання відповідних заяв.
Суд наголошує на тому, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якої в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Окремо слід вказати й на те, що рішення Конституційного Суду України у справі 1-247/2018(3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) прийнято ще 27.02.2020 року.
Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної їй допомоги при звільненні звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Слід зауважити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому, позивач не був позбавлений можливості звернутись протягом травня 2020 - лютого 2021 року до управління та отримати відповідь. Однак позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Як свідчать матеріали позовної заяви, звертаючись до відповідача із заявою про виплату спірної допомоги, позивач вже знав, що виплата допомоги здійснена не у відповідності до Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
За таких обставин суд доходить висновку, що факт ознайомлення позивача із Рішенням Конституційного суду України у справі №1-247/2018 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також акцентується увагу на тому, що в постанові ВС від 31.03.2021 року. Суд відійшов від висновків викладених, стосовно того, що строк звернення позивача до суду , який розпочинає перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що причини наведені позивачем в заяві про поновлення строків не є поважними. У зв'язку з чим слід вказати наступне.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першою, другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи, що при подані позову не було подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, що стало підставою для залишення позову без руху, а на усунення недоліків позовної заяви вказано причини пропуску строку, які не визнані судом поважними, - позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом із доданими матеріалами повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Буряк