Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 жовтня 2021 р. Справа№200/4996/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.Які саме
Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк на усунення виявлених недоліків шляхом надання до суду доказів сплати судового збору.
09 червня 2021 року через канцелярію суду, від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22 липня 2021 року.
Розпорядженням від 26 липня 2021 року № 177 повторно автоматично розподілено справу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохленкова О.В. та визначено нового головуючого суддю по справі Троянову О.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 26 серпня 2021 року.
26 серпня 2021 року судом відкладено підготовче засідання до 08 вересня 2021 року.
08 вересня 2021 року судом відкладено підготовче засідання до 28 вересня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 27 жовтня 2021 року.
19 жовтня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника.
У судове засідання, призначене на 27 жовтня 2021 року сторони не з'явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, щопрацював на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, та наказом начальника ГУ НП в Донецькій області від 31.08.2017 року №414о/с його було звільнено за п. 7 ч. 1 ст. 77 з 01.09.2017 року. Вислуга років станом на 01.09.2017 року у календарному обчисленні склала 23 роки 01 місяць 00 днів, у пільговому - 34 роки 01 місяць 03 дні. Невикористана відпустка за 2017 рік склала 15 днів. Зазначив, що з листа відповідача дізнався про те, що йому не виплачено компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки. Крім того, відповідач не нараховував індексацію грошового забезпечення з листопада 2015 по жовтень 2017 року. Окрім того, відповідачемвиплачено одноразову грошову допомоги при звільненні виходячи з календарної вислуги років. Зазначив, що з розрахункових листів дізнався про те, що відповідачем не повністю нараховано грошове забезпечення за працю з документами, які мають гриф «таємно» та «цілком таємно». Зазначену бездіяльність відповідача вважає протиправною, просив задовольнити позов.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, щопозивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за службу в умовах режимних обмежень відповідно до наказів ГУНП в Донецькій області «Про надання та припинення доступу до державної таємниці та встановлення надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень». Крім того, зазначив, що позивач не звертався під час проходження служби з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій протягом 2015 - 2017 років. Такі відпустки, на відміну від щорічної, надаються незалежно від відпрацьованого в році часу, на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій. Невикористана відпустка у поточному році на наступний рік не переноситься. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону №3551-ХІІ законодавством не передбачена. Враховуючи зазначене, безпідставною є вимога позивач про включення відомостей про невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій до наказу ГУНП в області від 31.08.2017 №414 о/с. Крім того, зазначив, що грошове забезпечення поліцейських підлягає 24.10.2017 року - дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року №782. Враховуючи зазначене, індексацію грошового забезпечення позивача проводилась з листопада 2017 року. Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку календарної вислуги років відповідно до вимог чинного законодавства, а саме 57 483,66 грн. із розрахунку: посадовий оклад - 2500 грн.; оклад за спеціальне звання - 2200 грн.; надбавка за вислугу років (45%) - 2115 грн.; надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 375 грн.; премія (41,16%) - 2959,40 грн. - 10 149,40грн. * 25%*23 календарних років вислуги = 58 359,05 грн. Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати вважає дані вимоги похідними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області28 серпня 2001 року), РНОКПП НОМЕР_2 . (а.с. 16-17)
Відповідач - Головне управління Національної поліціїв Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 23.09.2016 року №322 о/с з 14.09.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 10 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 107)
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25.11.2016 року №386 о/с з 18.11.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 108)
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.12.2016 року №425 о/с ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, увільнивши від посади старшого оперуповноваженого Центрального відділу поліції цього Головного управління. (а.с. 34)
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.03.2017 року №123 о/с з 07.03.2017 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 109)
Відповідно до розрахункового листа за листопад 2016 року ОСОБА_1 було виплачено надбавку за таємність у розмірі 250 грн. (30 днів) (а.с. 37)
Відповідно до розрахункового листа за грудень 2016 року ОСОБА_1 було виплачено надбавку за таємність у розмірі 375 грн. (31 день) (а.с. 37)
Відповідно до розрахункового листа за січень 2017 року ОСОБА_1 було виплачено надбавку за таємність за грудень 2016 року у розмірі 338,71 грн. (28 днів) та відраховано надбавку за таємність за грудень 2016 року у розмірі 375 грн. (31 день). Нарахувань надбавки за таємність за січень 2017 року не проводилось. (а.с. 37)
Відповідно до розрахункового листа за лютий 2017 року ОСОБА_1 нарахувань надбавки за таємність за лютий 2017 року не проводилось. (а.с. 38)
Відповідно до розрахункового листа за березень 2017 року ОСОБА_1 було виплачено надбавку за таємність за березень 2017 року у розмірі 302,42 грн. (25 днів) (а.с. 38).
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 31.08.2017 року №414 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 01 вересня 2017 року. Невикористана відпустка за 2017 рік складає - 15 діб. Вислуга років на 01 вересня 2017 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги складає 23 роки 01 місяць 00 днів, у пільговому обчисленні - 34 роки 01 місяць 03 дні. (а.с. 36)
На звернення позивача із заявою на отримання публічної інформації відповідачем надано відповідь листом від 09.04.2021 року №149зі/26102-2021, відповідно до якого згідно з обліками кадрового підрозділу додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки позивач не використовував. Рапортів про надання додаткових відпусток як учаснику бойових дій за вказаний період від позивача не надходило. Додаткова відпустка як учасника бойових дій не належить до щорічної відпустки у зв'язку з чим відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки» не переноситься на інший період у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією. Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення зазначено, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. З метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №782 внесені зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації, доповнивши абзац 5 такою категорією як поліцейські. Підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення поліцейським до листопада 2017 року відсутні. Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначено, що пільгова вислуга років враховується для призначення пенсії, а не для виплати одноразової грошової допомоги. До розрахунку ОГД враховується: посадовий оклад - 2500 грн.; оклад за спеціальне звання - 2200 грн.; надбавка за вислугу років (45%) - 2115 грн.; надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 375 грн.; премія (41,16%) - 2959,40 грн. - 10 149,40 грн. * 25%*23 календарних років вислуги = 58 359,05 грн. із відрахуванням обов'язкових податків і зборів, сума до виплати складає 57 483,66 грн. (а.с. 25-31)
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 21.05.2021 року №961/26/02-2021 наказом ГУНП в Донецькій області від 23.09.2016 №322 о/с з 14.09.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 10 відсотків до посадового окладу, що складає 250 грн. Наказом ГУНП в Донецькій області від 25.11.2016 №386 о/с з 18.11.2016 ОСОБА_1 встановлена надбавка в розмірі 15 відсотків до посадового окладу, що складає 375 грн. Надбавка за листопад 2016 року була нарахована в сумі 304,16 грн. із розрахунку: (2500,00 грн. * 10% / 30 діб * 17 діб) + (2500,00 грн. * 15% / 30 діб * 13 діб). Згідно з наказом ГУНП в Донецькій області від 29.12.2016 року №425 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області з 29.12.2016 року. Враховуючи вимоги чинного законодавства, виплата надбавки була припинена з 29.12.2016 року. Так, в грудні 2016 року надбавку було нараховано в сумі 338,71 грн. із розрахунку: 2500,00 грн. * 15% / 31 добу * 28 діб). Наказом ГУНП в Донецькій області від 10.03.2017 року №123 о/с з 07.03.2017 року ОСОБА_1 встановлена надбавка в розмірі 15 відсотків до посадового окладу, що складає 375 грн. (а.с. 102 звор.)
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 28.05.2021 року №2117/12/03-2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015-2017 роки не використовував. Рапортів щодо надання додаткових відпусток не надходило. (а.с. 101)
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір з приводу правомірності невиплати складових грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону №580).
Положеннями Закону України «Про Національнуполіцію» встановлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію») .
Статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умовслужби,кваліфікації,наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-ХІІ «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону № 3855-ХІІ надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав узв'язкузйого допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Згідно частини другої статті 26 Закону № 3855-ХІІ скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати громадянства України чи визнання його недієздатним.
Відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 (далі - Положення).
У пункті 1 Положення зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Згідно пункту 2 Положення особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Пунктом 5 Положення встановлено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Згідно пункту 6 Положення персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, встановлено у статті 20 Закону № 3855-ХІІ.
Надбавка за службу в умовах режимних обмежень установлюється особам рядового і начальницького складу за займаною посадою наказом про особовий склад на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів, погоджених з режимно-секретним підрозділом, що відповідає вимогам Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.
Аналізуючи, зазначені вище положення законодавства, суд дійшов висновку, що надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці. Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.
Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закон № 3855-ХІІ та прийняте урядом на його виконання Положення.
Судом встановлено, що наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 23.09.2016 року №322 о/с з 14.09.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 10 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 107)
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25.11.2016 року №386 о/с з 18.11.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 108)
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.12.2016 року №425 о/с ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, увільнивши від посади старшого оперуповноваженого Центрального відділу поліції цього Головного управління. (а.с. 34)
У зв'язку із призначення позивача на іншу посаду, виплата раніше встановленої йому надбавки припинена з 29 грудня 2016 року, про що відповідний наказ не видавався.
Доказів працювання у період з 29.12.2016 по 06.03.2017 року позивачем з документами з грифом секретності «таємно» або «цілком таємно» сторонами не надано, та матеріали справи не містять.
Тільки наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.03.2017 року №123 о/с з 07.03.2017 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 109)
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо не нарахування надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень у період з 29.12.2016 по 06.03.2017 року.
Водночас, суд враховує, що позивачу нараховано надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за листопад 2016 року у розмірі 250 грн., тобто у розмірі 10% від розміру посадового окладу - 2500 грн.
В той же час, наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25.11.2016 року №386 о/с з 18.11.2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, тобто, за період з 18.11.2016 по 30.11.2016 року надбавка за роботу в умовах режимних обмежень повинна складати 15 відсотків.
Отже, недоотримана надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за листопад 2016 року складає 54,16 грн., виходячи із суми 304,16 грн., яка підлягала нарахуванню (2500,00 грн. * 10% / 30 діб * 17 діб) + (2500,00 грн. * 15% / 30 діб * 13 діб), та фактично виплаченою 250 грн.
Оскільки наказом ГУНП в Донецькій області від 29.12.2016 року №425 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області з 29.12.2016 року, виплату надбавки і булофактично припинено з 29.12.2016 року.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем в грудні 2016 року надбавки в сумі 338,71 грн. із розрахунку: 2500,00 грн. * 15% / 31 добу * 28 діб.
Крім того, наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10.03.2017 року №123 о/с з 07.03.2017 року ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. (а.с. 109)
Відповідно до розрахункового листа за березень 2017 року ОСОБА_1 було виплачено надбавку за таємність за березень 2017 року у розмірі 302,42 грн. (25 днів) (а.с. 38)
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем надбавки в сумі 302,42 грн. за 25 днів березня 2017 року із розрахунку: 2500,00 грн. * 15% / 31 добу * 25 діб.
Оскільки позивач звільнений зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача є саме стягнення суми недоплаченої надбавки за працю в режимі таємність за листопад 2016 року у розмірі 54,16 грн.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частини підлягають частковому задоволенню.
Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати грошової компенсації, як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 14 календарних днів (діб) за 2015, 2016, 2017 роки, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 02 жовтня 2015 року надано статус учасника бойових дій. Так під час проходження служби у Національній поліції позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, що сторонами не заперечується.
Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Положеннями статті 16- 2 Закону України «Про відпустки» встановлено зокрема, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до положень статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (ч.ч. 1, 2, 8, 11 ст. 93 Закону).
Тобто, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому законом не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
Згідно частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 розд. III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16.
Таким чином, з огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18.
Положеннями частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Також, згідно частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
При цьому, згідно статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Відповідно доЗакону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Разом з тим, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону України «Про Національну поліцію», який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення зі служби в Національній поліції.
Оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за зазначені роки.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що стягненню підлягають нараховані суми, та те, що обчислення розміру заробітної плати та всіх її складових є дискреційними повноваження відповідача як роботодавця.
Водночас, оскільки зазначені суми компенсації за невикористану додаткову відпустку не є нарахованими, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017 роки.
А належним відновленням порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплати грошову компенсацію, як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 14 календарних днів (діб) за 2015, 2016, 2017 роки
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання внести зміни до наказу про звільнення зі служби, включивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 10 розділу ІІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 листопада 2016 року №1235 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за №1668/29798, у випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати, а також інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення.
Оскільки в наказі № 414о/с від 13.08.2017 року про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 не вказано кількість діб невикористаної відпустки станом на дату звільнення, як це передбачено п. 10 розділу ІІІ Порядку №1235, суд дійшов висновку що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Положеннями статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, з метою реалізації цих положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Так, пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 1 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачеві протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року (включно).
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 823/2249/18, які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача невиплачену індексацію грошового забезпечення суд зазначає, що питання визначення розміру індексації грошового забезпечення належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.
Таким чином, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року включно.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання останнього перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку суми грошового забезпечення на день звільнення, та доплатити одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.4 Постанови КМУ №393 від 17 липня 1992 року, зазначених у абз. 1 п. 3 цієї постанови, за 11 років вислуги у пільговому обчисленні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 102 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських і виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною другою статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що поліцейським, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, вищенаведеними нормами чітко визначено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення саме за кожний повний календарний рік служби.
Верховний Суд в постанові від 11.04.2018р. у справі №806/2104/17 також дійшов висновку про те, що для визначення розміру допомоги застосовується календарна вислуга років.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, станом на час звільнення зі служби позивач мав вислугу у календарному обчисленні 23 роки 01 місяць00 днів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно було визначено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи із вислуги років у календарному обчисленні 23 роки 01 місяць 00 днів, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Доводи позивача про необхідність обчислення одноразової грошової допомоги виходячи з вислуги років у пільговому обчисленні, суд вважає безпідставними, оскільки це не передбачено чинним законодавством.
Щодо вимог позивача про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд вважає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20.
Суд також зазначає, що метою законодавчого регулювання спірних правовідносин є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
…
86. … оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
…
91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
…
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).».
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно розрахункового листа за липень 2017 рік заробітна плата позивача склала 12944,22 грн. (31 день), та згідно розрахункового листа за серпень 2017 рік заробітна плата позивача склала 12 769,02 грн. (31 день)
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 414,73 грн. (12944,22 грн. + 12 769,02 грн.:62 доби).
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 вересня 2017 року (дата звільнення) по 27 жовтня 2021 року (дата постановлення судового рішення) становить 1517 календарних днів.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 629 145,41 грн. (середньоденне грошове забезпечення 414,73 грн. х 1517 календарних днів).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не одразу після звільнення 01 вересня 2017 року оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач тільки 05 березня 2021 року, тобто більше ніж через три роки після звільнення, звернувся до відповідача із заявою щодо виплачених йому усіх сум грошового забезпечення.
Щодо дій відповідача, суд зауважує, що компенсація за невикористані дні відпустки та індексація позивачу не були сплачені у зв'язку із відсутністю, на думку відповідача, правових підстав для такої виплати. Відтак, між сторонами виник спір щодо виплати вказаної вище компенсації.
Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000,00 грн.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 року у справі № 360/3574/19.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 частини грошового забезпечення за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) за листопад 2016 року у розмірі 54 грн.16 коп.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) недоплачену частину грошового забезпечення за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) за листопад 2016 року у розмірі 54 грн.16 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Донецькій області щодо не внесення до наказу про звільнення ОСОБА_1 №414 о/с від 31.08.2017 року нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій, у кількості 42 календарних днів за 2015, 2016, 2017 роки.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058)внести зміни до наказу № 414 о/с від 31.08.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) зі служби в поліції, включивши відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати у кількості 42 календарних дні за 2015, 2016, 2017 роки.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у кількості 42 календарних дні за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року включно
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року включно.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 жовтня 2021 року, повний текст рішення складено 08 листопада 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.В. Троянова