Ухвала
Іменем України
08 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 623/1180/20
провадження № 61-17430ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») у квітні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 19 213, 63 дол. США, що еквівалентно 496 672, 21 грн.
ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася із зустрічним позовом про застосування строків позовної давності, відмову у примусовому стягненні кредитної заборгованості та скасування кредитного договору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності задоволено частково.
Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 548, 01 дол. США. В іншій частини позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
ОСОБА_2 у травні 2021 року звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити, зустрічний позов задовольнити або скасувати оскаржуване рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року залишено без руху з підстав необхідності сплати судового збору за її подання.
Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, констатував, що ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за подання її зустрічного позову, втім заявник не звільнена від сплати судового збору щодо оскарження рішення в частині первісних позовних вимог, тобто позову банку.
Суд апеляційної інстанції визнав обов'язок заявника подати виправлену редакцію апеляційної скарги, в якій уточнити дату ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи.
ОСОБА_2 частково усунула недоліки апеляційної скарги, подавши виправлену редакцію апеляційної скарги.
Оскільки недоліки апеляційної скарги усунуто частково, суд апеляційної інстанції ухвалою від 19 липня 2021 року залишив апеляційну скаргу без руху, визнавши обов'язок ОСОБА_2 здійснити сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Доводи заявника, що вона звільнена від сплати судового збору як споживач в усіх випадках, тобто як відповідач за первісним позовом, так і позивач за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим.
На виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 19 липня 2021 року ОСОБА_2 подала заяву про усунення недоліків, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», зазначила, що вона є споживачем фінансових послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та звільнена від сплати судового збору у цій справі на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Заявник вважає, що оскільки у наведеному законі відсутнє розмежування щодо процесуального статусу осіб, які звільняються від сплати судового збору, тому апеляційна скарга підлягає прийняттю до розгляду по суті із ухваленням неупередженого, законного рішення за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Повертаючи ОСОБА_2 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що недоліки поданої скарги не усунені, судовий збір щодо оскарження рішення суду першої інстанції у повному обсязі за вимогами первісного позову не сплачено, тому апеляційна скарга підлягає поверненню.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши системний аналіз статті 5 Закону Україні «Про судовий збір» та частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», встановив, що споживачі звільненні від сплати судового збору за подання ними позовів, пов'язаними із порушенням їх прав, тобто споживачі звільнені від сплати судового збору лише у разі, якщо вони перебувають у статусі позивачів, в іншому випадку такі особи, які перебувають у процесуальному статусі відповідача, повинні здійснити сплату судового збору за ставками, встановленими Законом України «Про судовий збір».
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції допустив обмеження у доступі до правосуддя, заявника не повідомлено про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, оскаржуване рішення ухвалено в іншій справі, оскільки номер справи, зазначений судом апеляційної інстанції, «623/1108/20», не відповідає номеру, який присвоєно справі під час її авторозподілу у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», навів суперечливі висновки, зазначивши, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги зі сплати судового збору, при цьому споживачі звільняються від сплати судового збору лише за їх позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
На переконання заявника, положенням частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначається право звільнення від сплати судового збору осіб, які є споживачами послуг того банку, який ініціював спір, тобто за позовом, пов'язаним із порушенням прав такої особи, оскільки заявлений щодо неіснуючої кредитної заборгованості.
Суд апеляційної інстанції всупереч частині четвертій статті 263 ЦПК України безпідставно врахував висновки Верховного Суду, викладені в ухвалах, а не у постановах суду касаційної інстанції. Натомість, заявником наведено висновки суду касаційної інстанції щодо звільнення споживачів від сплати від судового збору на всіх стадіях судового процесу, а саме, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18), постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18 та від 13 травня 2020 року № 761/25718/17.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки.
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.
Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За правилом пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи 23 червня 2021 року та 19 липня 2021 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року, встановив, що ОСОБА_2 у справі є відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Усуваючи недоліки апеляційної скарги, ОСОБА_2 зазначила, що вимога суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору є безпідставною, оскільки вона як споживач банківських послуг звільнена від сплати судового збору незалежно від процесуального статусу у справі, тому просила відкрити апеляційне провадження.
Апеляційний суд, вивчивши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали та подані документи, визнав, що недоліки апеляційної скарги усунуто не повністю, судовий збір у визначеному судом розмірі ОСОБА_2 не сплачено, тому апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції потрібно повернути заявнику.
Висновки суду апеляційної інстанції щодо підстав повернення апеляційної скарги Верховний Суд визнає підставним з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України (частина перша статті 3 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору особами, які звертаються до суду із позовом, скаргою, заявою та іншим зверненням процесуального характеру.
Наведений закон не визначає пільги щодо сплати судового збору споживачів.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) зазначила, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (статтею 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Велика Палата констатувала, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 761/24881/16-ц) визначила єдиний підхід щодо застосування судами норм матеріального права під час визначення, чи звільнена особа від сплати судового збору за звернення до суду із позовом на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», сформулювавши, що виключно позивачі-споживачі у таких справах звільняються від справляння судового збору на всіх стадіях судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 оскаржує рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2021 року повністю, тобто як в частині вирішення первісного позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення кредитної заборгованості, так і зустрічного позову, поданого ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
За наведених обставин суд апеляційної інстанції констатував, що ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо вирішення зустрічних позовних вимог, втім заявник не звільнена від справляння судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення щодо вирішення первісного позову, поданого банком.
Зазначений висновок суду апеляційної інстанції є правильним та відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 490/9711/15-ц (провадження
№ 61-9795св18), від 18 травня 2020 року у справі № 211/1476/18-ц (провадження № 61-1597св20).
У наведених справах суд касаційної інстанції зробив висновок, що від сплати судового збору підлягають звільненню споживачі за подання ними позовів для захисту своїх порушених прав. Звільнення від сплати судового збору для усіх учасників розгляду такого спору не перебачено. Позов кредитора до споживача про стягнення заборгованості не стосується захисту прав споживача, оскільки пов'язаний з допущеними споживачем порушеннями умов кредитного договору. Тому, оскаржуючи рішення суду, яким вирішено такий позов, споживач зобов'язаний сплатити судовий збір за подання апеляційної або касаційної скарги в установленому законом порядку та розмірі.
Отже, системний аналіз наведених правил Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів» з врахуванням наведених правових висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнені особи лише за подання ними позову, пов'язаного із захистом порушених прав споживача. Відповідно споживач, який перебуває у статусі відповідача за позовом кредитора про стягнення кредитної заборгованості, зобов'язаний здійснити сплату судового збору за подання апеляційної та/або касаційної скарги, якщо ним оскаржується судове рішення в частині вирішення позову кредитора.
Верховний Суд врахував, що позов кредитора (банку), зокрема щодо стягнення кредитної заборгованості, є способом захисту прав саме кредитора, а не споживача-боржника, який заперечує проти наявності такої заборгованості.
Наведене дає підстави для висновку про помилкове тлумачення ОСОБА_2 положень частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки заявник як відповідач за первісним позовом не користується пільгами зі сплати судового збору у цьому процесуальному статусі.
Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 не надала докази на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову кредитора про стягнення кредитної заборгованості у визначеному судом розмірі, зробив обґрунтований висновок, що недоліки апеляційної скарги повністю не усунуто, тому наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.
Доводи касаційної скарги, що заявника не повідомлено про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, є безпідставними, оскільки повідомлення учасників справи здійснюється після відкриття апеляційного провадження у справі із врахуванням особливостей, встановлених статтею 369 ЦПК України.
Доводи, що оскаржуване рішення ухвалено в іншій справі, оскільки номер справи, зазначений судом апеляційної інстанції, «623/1108/20» не відповідає номеру, який присвоєно справі під час її авторозподілу у суді першої інстанції, Верховний Суд відхиляє, оскільки зміст судових рішень у справі № 623/1180/20, оприлюднених на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за пошуковим критерієм зазначеного номеру справи, свідчить про очевидність описки, допущеної судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення та зазначення у ньому реквізитів судової справи (номера).
Доводи ОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції всупереч правилу частини четвертої статті 263 ЦПК України безпідставно врахував висновки Верховного Суду, викладені в ухвалах, а не в постановах, Верховний Суд визнає підставними, втім наведені недоліки не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів» і висновків цього ж суду щодо підстав для повернення апеляційної скарги.
Щодо незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18), постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18 (провадження № 61-10305св20) та від 13 травня 2020 року № 761/25718/17 (№ 61-5519св18), Верховний Суд виходить з того, що наведені висновки викладено за інших фактичних обставин справи.
У справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що споживачі, які звернулися до суду із позовами за захистом своїх прав, звільнення від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи.
У справі № 761/46977/18 Верховний Суд встановив, що спір, який ініціював позивач, безпосередньо пов'язаний з порушенням прав споживача, який подано про відшкодування упущеної вигоди, а також моральної шкоди у зв'язку із несвоєчасним виконанням банком умов договорів банківських вкладів, тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача пільги щодо сплати судового збору щодо розгляду таких вимог, є помилковими.
У справі № 761/25718/17 Верховний Суд врахував, що у цій справі правовідносини сторін урегульовані положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов'язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку, тому суд апеляційної інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу з підстав несплати судового збору.
У наведених справах споживачі виступали в статусі позивача за поданими ними позовами, тому обґрунтовано користувалися пільгами, передбаченими Законом України «Про захист прав споживачів» щодо сплати судового збору.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини
(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить передати цивільну справу № 623/1180/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц, за змістом якої споживачі звільненні від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи, також не враховано інші правові висновки суду касаційної інстанції щодо звільнення споживачів від сплати судового збору.
Верховний Суд робить висновок, що зазначене клопотання не підлягає процесуальному вирішенню на стадії відкриття касаційного провадження, оскільки за правилами статті 403 ЦПК України питання щодо передачі справи на розгляд палати може бути вирішено під час розгляду справи в касаційному порядку після відкриття такого провадження. Отже, відсутні правові підстави для вирішення клопотання про направлення справи № 623/1180/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також у касаційній скарзі заявник просить ухвалити рішення (ухвалу), на підставі якого звернутися до Конституційного Суду України з метою здійснення тлумачення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, чи звільняє наведений закон споживачів у справах за позовами банку, тобто у ситуації, коли споживач є відповідачем.
Підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України визначені Законом України «Про Конституційний Суд України».
Статтею 50 наведеного закону передбачено, що формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
Статтею 52 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено суб'єктів права на конституційне подання. Такими є: Президент України, щонайменше сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , відсутні підстави на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження (відмови у такому) для ініціювання перед Пленумом Верховного Суду питання про звернення до Конституційного Суду України.
Керуючись пунктом 3 частини першої статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про застосування загального та спрощеного строків позовної давності, відмови у примусовому стягненні кредитної заборгованості та скасування кредитного договору, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко