Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 373/757/18
провадження № 61-11409св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 напостанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та просила:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя за реєстровим номером АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 , та скасувати його державну реєстрацію;
визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності на: 1/4 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на АДРЕСА_2 ; 1/8 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3211000000:01:015:0024, що розташована на АДРЕСА_3 ; 1/8 частину транспортного засобу марки «FORD Sierra», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1/8 частину транспортного засобу марки «ГАЗ-5301 ГЗСА», державний номерний знак НОМЕР_2 , 1/8 частину транспортного засобу марки « LDV 400 CONVOY», державний номерний знак НОМЕР_3 ;
визнати за нею права та обов'язки забудовника на 1/8 частину незавершеного будівництвом будинку, що розташований по АДРЕСА_3 , з правом здачі будинку в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на вищезазначене майно. Вона є спадкоємцем за законом першої черги. Крім неї, спадкоємцями за законом першої черги є дружина спадкодавця ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищезазначене майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього. Відповідач, у якої знаходяться оригінали даних правовстановлюючих документів, відмовляється надавати їх у добровільному порядку.
Крім того їй відомо, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя. Однак шлюб між померлим ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений 07 червня 2003 року, а житловий будинок на АДРЕСА_2 зведений у 1998 році, про що свідчить технічний паспорт від 13 грудня 2004 року. Враховуючи наведене, спірний будинок є особистою приватною власністю померлого, відтак нотаріус безпідставно видав дружині померлого свідоцтво про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя.
Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 право власності на:
- 1/8 частину житлового будинку (загальна площа 116, 9 кв. м, житлова площа 61, 5 кв. м) з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 ;
- 1/8 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 0, 1000 га кадастровий номер 3211000000:01:015:0024, що розташована по АДРЕСА_3 та належала померлому ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 939946 від 06 листопада 2009 року;
- 1/8 частину транспортного засобу марки «FORD SIERRA», державний номерний знак НОМЕР_1 ;
- 1/8 частину транспортного засобу марки « ГАЗ 5301», державний номерний знак НОМЕР_2 ;
- 1/8 частину транспортного засобу марки «LDV 400 CONVOY», державний номерний знак НОМЕР_3 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що житловий будинок АДРЕСА_4 належав на праві особистої приватної власності померлому ОСОБА_5 . З урахуванням презумпції спільності майна подружжя, часу введення спірного будинку в експлуатацію та час його державної реєстрації, спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, позов в частині визнання за ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування на ј житлового будинку підлягає частковому задоволенню (шляхом визнання права власності в порядку спадкування на 1/8 житлового будинку).
Вимоги про визнання прав та обов'язків забудовника частки незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_3 задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надала докази, що на вказаній земельній ділянці у належний спосіб спадкодавцем було розпочато будівництво будинку.
Інші позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на їх доведеність.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано рішення Переслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2019 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/8 частку будинку АДРЕСА_2 та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частину в спільному майні подружжя - житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , виданого ОСОБА_2 , і скасування його державної реєстрації, та ухвалено в цій частин нове судове рішення.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на Ѕ частину в спільному майні подружжя за реєстровим номером АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 , та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 право власності на ј частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , що належав померлому ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Переяслав-Хмельницькою міською радою 06 березня 2006 року, зареєстрованого у Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації за № 7467 у книзі № 29.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані позивачем докази беззаперечно доводять, що станом на 1999 рік будинок мав 68 % готовності. На час реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 спірний будинок був добудований, експлуатувався спадкодавцем ОСОБА_5 , тобто був його приватною власністю, а тому спадкується усіма спадкоємцями в рівних частках.
Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, в яких просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року та залишити в силі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2019 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц.
Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначала, що апеляційний суд не врахував, що 32 % будинку та надвірних споруд були збудовані під час перебування спадкодавця у зареєстрованому шлюбі з нею. Таким чином, суд не врахував усі фактичні обставини справи, не визначив розмір трудових і грошових затрат подружжя у поліпшенні (добудови, переобладнання) спірного майна, не визначив, за які кошти було проведено ці поліпшення та в який час.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що рішення апеляційного суду оскаржене в касаційному порядку лише щодо вирішення вимог про визнання за ОСОБА_3 в порядку спадкування права власності на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а тому перевіряється Верховним Судом лише в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 серпня 2020 року справа № 373/757/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_3 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 24 липня 1990 року Переяслав-Хмельницьким міським відділом РАЦС Київської області.
07 червня 2003 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_2 . Від даного шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрила спадщина, зокрема, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 прийняла спадщину, подавши відповідну заяву нотаріусу.
Крім неї спадкоємцями за законом першої черги померлого є ОСОБА_2 , неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4
20 липня 2015 року державний нотаріус Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори Ткаченко О. А. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила ОСОБА_6 , яка діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 , у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку та земельної ділянки, розташованих у АДРЕСА_2 , у зв'язку з ненаданням правовстановлюючих документів на вищевказане спадкове майно.
Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_5 на праві приватної власності належало домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_2 .
Згідно довідки Переяслав-Хмельницького міжміського бюро технічної інвентаризації № 2371 від 11 листопада 1999 року готовність незавершеного будівництвом будинку, що розташований на АДРЕСА_2 , складає 68 відсотків.
Апеляційний суд з наданих позивачем доказів встановив, що на момент укладення шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_2 спірний будинок був побудований та експлуатувався ОСОБА_5 .
Відповідно до акту державної прийомки в експлуатацію індивідуального будинковолодіння будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 було розпочате в 1991 році і закінчене у 2005 році. Будинок зданий в експлуатацію 16 січня 2005 року.
Як вбачається із матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 , ОСОБА_2 27 квітня 2015 року звернулася до Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про права власності на 1/2 частину спадкового майна на підставі статті 60 СК України.
Згідно з повідомленням завідувача Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори № 208/01-16 від 27 квітня 2015 року та матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_5 , відповідачу ОСОБА_2 27 квітня 2015 року було видано два свідоцтва про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, зокрема на:
- 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_2 ;
- на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_3 .
Право власності відповідача на 1/2 частину вищезазначеного майна було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Частиною третьою статті 5 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У зв'язку з тим, що здійснення будівництва спірного житлового будинку відбулося на час чинності КпШС України, а завершилося у 2005 році, підлягають застосуванню норми СК України.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що будинок АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_5 , оскільки був побудований до реєстрації ним шлюбу з ОСОБА_2 . Відтак, у державного нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на Ѕ частину у праві спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 .
Враховуючи зазначене, ОСОБА_3 вважала, що за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 підлягає визнанню право власності на ј частину спірного житлового будинку.
Задовольняючи позов в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що станом на 1999 рік будинок мав 68 % готовності. На час реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 спірний будинок був побудований, підключений до електропостачання та газородподільної мережі, експлуатувався ОСОБА_5 , тобто був його приватною власністю, а тому успадковується усіма спадкоємцями в рівних частках. Вказані обставини були підтверджені належними доказами, зокрема, показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу. Тому сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Встановивши, що позивач за допомогою належних та допустимих доказів довела, що станом на момент укладення шлюбу між ОСОБА_5 з ОСОБА_2 спірний будинок був повністю побудований та експлуатувався ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 не надала докази на спростування вказаних обставин і не довела, що вказане нерухоме майно може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що будинок АДРЕСА_2 був особистою приватною власністю ОСОБА_5 , а тому підлягає до спадкування усіма спадкоємцями в рівних частках.
Вказані висновки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання за ОСОБА_3 в порядку спадкування права власності на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов