Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 523/16301/17
провадження № 61-1458св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі, про розірвання договору про сплату аліментів на дитину.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з пунктом 2 договору про сплату аліментів на дитину, укладеного 24 вересня 2015 року між сторонами, позивач взяв на себе зобов'язання сплачувати аліменти на утримання свого малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 20 491,50 грн, що є еквівалентом 950,00 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на той день, але не менше, ніж 20 000,00 грн, щомісячно, до досягнення сином повноліття, або досягнення ним 23 років у випадку продовження навчання.
Дізнавшись про те, що відповідач порушує умови договору, позивач з 01 серпня 2016 року перестав виплачувати кошти за договором та продовжив виплачувати кошти за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2012 року.
Зокрема, згідно з пунктом 4 договору сторони домовились, що при офіційному працевлаштуванні відповідача, виплата аліментів зменшується пропорційно 1/3 частки заробітної плати відповідача. Однак, відповідач офіційно працевлаштувалась 01 грудня 2016 року на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35», не повідомила позивача про вказану обставину, що є порушенням умов договору.
Позивач зазначав, що відповідно до пункту 7 договору аліменти на дитину є власністю ОСОБА_2 . Одержувач, ОСОБА_2 зобов'язується одержувати аліменти та використовувати їх за цільовим призначенням, тобто виключно на утримання сина, ОСОБА_3 . Однак, відповідач повідомила позивача про те, що за кошти, які він сплачує за договором, витрачаються на всю сім'ю відповідача, що складається з чотирьох осіб, а також, що зі вказаних коштів відповідач щомісяця витрачає на себе грошову суму, що еквівалентна 200,00 дол. США.
Позивач просив суд розірвати договір про сплату аліментів на дитину, укладений між ними 24 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю. та зареєстрований в реєстрі під № 611.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов про стягнення заборгованості з виплати аліментів в розмірі 512 220,17 грн, з яких основана сума боргу 410 580,38 грн та пеня - 101 639,79 грн.
Зустрічний позов мотивований тим, що позивач за первісним позовом ще в період шлюбу неналежним чином виконував свої обов'язки як батько, легковажно ставився до питань, пов'язаних із забезпеченням неповнолітнього сина, а тому вона звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину та на своє утримання та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 : на утримання неповнолітнього сина 1/4 частини від усіх видів щомісячного заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06 липня 2012 року та його до повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на утримання ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх видів щомісячного доходу щомісячно, починаючи з 06 липня 2012 року і до досягнення неповнолітнім сином трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач за зустрічним позовом зазначала, що на початку осені 2015 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про те, що він бажає розірвати шлюб та у зв'язку із цим ними досягнуто згоди щодо збільшення розміру аліментів на дитину.
24 вересня 2015 року уклали договір про сплату аліментів, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю., реєстр. № 611.
Згідно з пунктом 2 договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання сплачувати аліменти на утримання свого неповнолітнього сина в розмірі 20 491,50 грн, що є еквівалентом 950,00 дол. США за курсом НБУ на той день, але не менше, ніж 20 000,00 грн, щомісячно, до досягнення сином повноліття, або досягнення ним 23 років у випадку продовження навчання. При цьому, сторони встановили, що у разі зміни (зменшення, збільшення) національної грошової одиниці України протягом строку дії цього договору платник зобов'язується виплачувати одержувачу аліменти у національній грошовій одиниці України, в гривні, в еквіваленті 950,00 дол. США.
Згідно з пунктом 4 договору, при офіційному працевлаштуванні ОСОБА_2 виплата аліментів зменшується пропорційно 1/3 частки заробітної плати ОСОБА_2 .
Працевлаштувалася ОСОБА_2 01 грудня 2016 року, що підтверджується відповідною довідкою з зазначенням розміру заробітної плати та починаючи з 10 жовтня 2015 року до 10 грудня 2016 року, ОСОБА_1 мав сплачувати ОСОБА_2 щомісячно до 10 числа кожного місяця в гривні грошові кошти в еквіваленті 950,00 дол. США, а з 11 січня 2017 року - в еквіваленті 950,00 дол. США за вирахуванням 1/3 заробітної плати ОСОБА_2 .
Одна, ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 перестав виконувати прийняті на себе зобов'язання щодо щомісячної виплати аліментів за договором про сплату аліментів на дитину від 24 вересня 2015 року, внаслідок чого станом на 01 березня 2018 року утворилася заборгованість в розмірі 410 580,38 грн.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2018 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Одеської міської ради, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Одеської міської ради, про розірвання договору про сплату аліментів на дитину, та об'єднано вказані вимоги в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за аліментами на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 410 580,38 грн та пеню у розмірі 101 639,79 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 5 122,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зі змісту умов договору про сплату аліментів не вбачається, що сторони передбачили обов'язковість повідомлення платника аліментів про працевлаштування ОСОБА_2 , чи будь-які строки такого повідомлення, а тому неповідомлення позивача про працевлаштування відповідача не є порушенням умов договору з боку відповідачки.
З розрахунків платежів здійснених ОСОБА_2 , вбачається, що за період з 10 грудня 2016 року до 10 березня 2018 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за договором зі сплати аліментів, яка становить 410 580,38 грн. Зазначена заборгованість позивачем за первісним позовом не спростована.
Наявність переплати аліментів за рішенням суду не припиняє обов'язок виконувати зобов'язання за договором, а з розрахунку державного виконавця вбачається, що при його складанні в рахунок виконання рішення суду були зараховані платежі, які позивач робив на користь відповідачки за договором про сплату аліментів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2018 року в частині стягнення пені за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені відмовлено.
У решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання договору між сторонами та наявності заборгованості за договором про сплату аліментів відповідає встановленим обставинам і вимогам законодавства, а тому висновок про відмову у задоволенні позову про розірвання договору та стягнення заборгованості є вірним.
Відповідальність у вигляді пені застосовується за умов наявності вини, а оскільки ОСОБА_1 припинив виплату аліментів за договором та здійснював сплату аліментів за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2012 року у зв'язку з виникненням спору між сторонами, ознак вини не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у позові про стягнення пені та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. У решті судове рішення не оскаржено та касаційним судом не переглядається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти у належному розмірі, передбаченому договором; у розрахунку заборгованості державного виконавця були враховані усі платежі за період дії договору про сплату аліментів на дитину, а не за рішенням суду; у розрахунку заборгованості, здійсненим позивачем за зустрічним позовом, зазначена різниця між здійсненими платежами та тими які повинні бути здійснені; відповідач за зустрічним позовом не заперечував того, що він відмовився сплачувати аліменти, що свідчить про наявність вини.
У червні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Якубовська А. І. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
У липні 2020 року до суду надійшли письмові пояснення, у яких адвокат Якубовська А. І. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 01 серпня 2009 року між сторонами укладено шлюб, від якого вони мають малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У період шлюбу відповідач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину та на її утримання.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 : на утримання неповнолітнього сина 1/4 частини від усіх видів щомісячного заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06 липня 2012 року та до його повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на утримання ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх видів щомісячного доходу щомісячно, починаючи з 06 липня 2012 року і до досягнення неповнолітнім сином трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Малолітній син залишився проживати з матір'ю.
24 вересня 2015 року сторони уклали договір про сплату аліментів, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю. та зареєстрований в реєстр за № 611.
Згідно з пунктом 2 договору, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання сплачувати аліменти на утримання свого неповнолітнього сина в розмірі 20 491,50 грн, що є еквівалентом 950,00 дол. США за курсом НБУ на той день, але не менше ніж 20 000,00 грн, щомісячно, до досягнення сином повноліття, або досягнення ним 23 років у випадку продовження навчання.
Сторони також погодили, що у разі зміни (зменшення, збільшення) національної грошової одиниці України протягом строку дії цього договору платник зобов'язується виплачувати одержувачу аліменти у національній грошовій одиниці України, в гривні, в еквіваленті 950,00 дол. США.
Згідно з пунктом 3 договору, аліменти повинні сплачуватися платником щомісячно, не пізніше 10 числа кожного місяця, у безготівковій формі, шляхом зарахування грошових коштів на банківську картку, відкриту на ім'я ОСОБА_2 .
Пунктом 4 договору сторони погодили, що при офіційному працевлаштуванні ОСОБА_2 , виплата аліментів зменшується пропорційно 1/3 частки заробітної плати ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 9 договору кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов'язків. Сторона, що порушила зобов'язання за цим договором, повинна усунути ці порушення.
З 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ППЛ 33-35» на посаді інженера дослідника з комп'ютерних систем (а. с. 7 т. 1).
З розрахунків платежів, здійснених ОСОБА_2 вбачається, що за період з 10 грудня 2016 року до 10 березня 2018 року у позивача перед нею утворилась заборгованість за договором зі сплати аліментів, яка становить 410 580,38 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Отже відповідальність у вигляді пені застосовується за умов наявності вини. Таке саме правило визначено і пунктом 13 договору, яким передбачено, що пеня сплачується в разі виникнення заборгованості за аліментами з вини батька.
Встановивши, що ОСОБА_1 припинив виплату аліментів за договором та здійснював сплату аліментів за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2012 року, оскільки між сторонами виник спір, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що ознак вини не вбачається.
Відповідно до розрахунку від 04 жовтня 2017 року, здійсненого державним виконавцем зі сплати аліментів, присуджених за рішенням суду, у боржника станом на 01 жовтня 2017 року є переплата аліментів в сумі 366 506,00 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти у належному розмірі, передбаченому договором; у розрахунку заборгованості державного виконавця були враховані усі платежі за період дії договору про сплату аліментів на дитину, а не за рішенням суду; у розрахунку заборгованості, здійсненим позивачем за зустрічним позовом, зазначена різниця між здійсненими платежами та тими які повинні бути здійснені; відповідач за зустрічним позовом не заперечував того, що він відмовився сплачувати аліменти, що свідчить про наявність вини, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції невірно оцінив докази та не навів мотиви не врахування аргументів та доказів ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки незгода сторони з мотивами, наведеними у судовому рішення не означає їх відсутність.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення пені - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення пені залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська