Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа №520/20931/18
провадження №61-10707св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_4 ,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 4 053 606 грн на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі та 1 000 000 грн моральної шкоди.
2. Позовна заява мотивована тим, що позивач набув право власності на нежилі приміщення під № 204 та
АДРЕСА_1 .
3. Указував, що відповідач незаконно й безпідставно заволодів указаним майном, отримав вигоду від цього та спричинив позивачеві шкоду своєю неправомірною, незаконною та цілеспрямованою поведінкою.
4. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 червня
2020 року у складі судді Пучкової І. М. у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог.
7. Місцевий суд виходив із відсутності правових підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків), так як не доведена незаконність заволодіння майном позивача, вина ОСОБА_2 вироком суду не встановлена.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
8. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 4 053 606 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивачу було завдано матеріальної шкоди в зв'язку з введенням його в оману стосовно характеру його правових дій та стосунків з відповідачем, що було встановлено судовим рішенням в іншій справі, а отже позивач отримав право на відшкодування завданої йому шкоди, що передбачено положеннями статті 230 ЦК України.
10. В основу постанови суд апеляційної інстанції поклав обставини, встановлені Приморським районним судом м. Одеси у рішенні
від 19 серпня 2015 року в справі № 522/11737/14. Апеляційний суд узяв до уваги те, що в указаному рішенні суд роз'яснив ОСОБА_1 право вимоги від ОСОБА_2 компенсації вартості набутого останнім майна без достатньої правової підстави.
11. Апеляційний суд вважав, що позивач довів заподіяння йому моральної шкоди.
12. Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, апеляційний суд врахував підстави та предмет позовних вимог, обсяг роботи, виконаної адвокатом в системному взаємозв'язку з предметом позову, зважаючи на положення частини четвертої статті 137 ЦПК України (співмірність витрат на оплату послуг адвоката), вважав за необхідним стягнути компенсацію витрат на правничу допомогу у розмірі 56 000 грн.
13. Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн.
14. Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що сума 25 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу відповідатиме критеріям співмірності, розумності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
15. У касаційних скаргах, поданих у червні 2021 року, ОСОБА_1 просить змінити постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду
від 03 червня 2021 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
16. У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня
2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду
від 03 червня 2021 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
17. Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову по суті позовних вимог мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
18. Апеляційний суд не враховував, що позивач більше 8 років позбавлений права користуватися належним йому майном, весь цей час вимушений відстоювати свої порушені права, звертатися до судових та правоохоронних органів, деякий час навіть був взагалі позбавлений можливості проживати у своєму житлі.
19. Розмір відшкодування моральної шкоди в 1 000 000 грн у позовній заяві він обґрунтовував систематичними перешкодами з боку відповідача, які виразились в недопуску до житла, а також здійснення на нього морального та емоційного тиску, погрози фізичної розправи та перехованця майна, що у подальшому призвело до тривалих та глибоких моральних страждань ОСОБА_1 , зміни способу його звичайного життя та необхідності постійно докладати зусилля для відновлення порушених відповідачем прав.
20. Касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, а саме суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від: 16 липня 2020 року у справі № 909/452/19; 17 серпня 2020 року у справі № 925/1067/19;
19 серпня 2020 року у справі № 910/6029/17; від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4387/19; 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20); від 16 травня 2019 року у справі
№ 823/2638/18; 20 грудня 2018 року у справі № 316/1923/16-а
(2- а/316/41/17); 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19;
24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15.
21. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від: 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18; 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19;
11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16 щодо застосування положень статті 82 ЦПК України.
22. Висновки апеляційного суду про те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року, ухвалене у справі
№ 522/11737/14, відповідає ознакам, передбаченим частиною четвертою статті 82 ЦПК України та має преюдиційний характер є помилковим, оскільки відповідач ОСОБА_2 не був стороною у наведеній справі та судом не досліджувались обставини щодо введення ОСОБА_1 в оману, вказані обставини не були предметом дослідження.
23. Апеляційний суд прийняв постанову без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі
№ 910/18600/19 щодо застосування статті 230 ЦК України.
24. Апеляційний суд безпідставно застосував положення статті 230 ЦК України, оскільки правочин між сторонами не укладався, право власності на спірне майно відповідач набув на підставі судового рішення, з яким погодився позивач ОСОБА_1 , та яке було скасовано за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки ОСОБА_1 ввів в оману суд та ОСОБА_2 , приховавши, що спірне майно перебуває в іпотеці.
Доводи інших учасників справи
25. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направила.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
26. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , справу витребувано з суду першої інстанції.
27. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
28. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. 25 травня 2006 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США на строк до 25 травня 2011 року для придбання нежилих приміщень під № 204 та № 304, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов'язався у разі неповернення грошових коштів передати право власності на зазначені нежилі приміщення ОСОБА_2 , що вбачається з розписки.
30. На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 07 липня 2006 року, укладених між ВАТ «Антарктика» та ОСОБА_1 , останній набув право власності на нежилі приміщення за № 204 загальною площею 47 кв. м та № 304 загальною площею 47,3 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
31. Указані нежилі приміщення були реконструйовані в одне приміщення та згідно технічного паспорту загальна площа приміщень після реконструкції в одне ціле приміщення склала 107, 8 кв. м.
32. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада
2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежиле приміщення № 210, загальною площею 107,8 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .
33. ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на нежиле приміщення за № 210 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року.
34. У подальшому ОСОБА_2 подарував спірне приміщення своєму синові, ОСОБА_5 , на підставі договору дарування від 27 грудня 2012 року.
35. У подальшому, ОСОБА_5 розділив спірне майно на дві самостійні квартири, яким присвоєно нові номери № 210 та № 310 , та перевів їх до складу жилого фонду на підставі декларацій про готовність об'єкта до експлуатації від 14 березня 2013 року загальною площею 49,1 кв. м. (житлова - 32,2 кв. м) та 58,7 кв. м. (житлова - 28.2 кв. м).
36. ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 23 квітня 2013 року продав квартиру під № 210
ОСОБА_6 . Право власності за останньою зареєстровано 31 березня 2013 року.
37. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 листопада
2013 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на нежиле приміщення № 210, у справі ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовної заяви про визнання права власності на нежиле приміщення № 210, загальною площею 107,8 кв. м, що розташовано за адресою:
АДРЕСА_2 .
38. У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: ПАТ «Укрсоцбанк», про витребування майна з чужого незаконного володіння.
39. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня
2015 року у справі № 522/11737/14, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність відмовлено в повному обсязі. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність задоволено частково: витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру під АДРЕСА_5 ; виселено ОСОБА_5 з указаної квартири; спірну квартиру повернуто у власність ОСОБА_1 .
40. Щодо дій ОСОБА_2 Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області відкриті кримінальні провадження
№ 12013170500002566 та № 2013170500002110 за фактом шахрайства та крадіжки, що вбачається з витягу з кримінальних проваджень
від 04 березня 2013 року та від 19 березня 2013 року, а також з постанов про скасування постанов про закриття кримінального провадження.
Позиція Верховного Суду
41. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
42. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
43. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
45. Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
46. Предметом спору у справі, яка переглядається, є стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірною, незаконною та цілеспрямованою поведінкою відповідача.
47. У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
48. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.
49. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини завдавача шкоди.
50. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
51. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
52. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
53. Постановляючи постанову про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що 19 серпня 2015 року Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/11737/14 ухвалено рішення, яким вирішено: у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність відмовлено в повному обсязі. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність задоволено частково. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року зазначене рішення залишено без змін.
54. Приймаючи наведене рішення, суд виходив, зокрема, з того, що спірне майно (приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ) вибуло з володіння саме за волею ОСОБА_1 , який перебував в омані стосовно характеру його правових дій та стосунків з ОСОБА_2 . При цьому, суд роз'яснив ОСОБА_1 право вимоги від ОСОБА_2 компенсації вартості набутого останнім майна без достатньої правової підстави.
55. Дане судове рішення апеляційний суд вважав таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду.
56. Разом із тим апеляційний суд не врахував наступне.
57. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
58. Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо застосування частини другої статті 54 ЦПК України частини четвертої статті 82 ЦПК України.
59. Так, у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (провадження № 61-5327св19) Верховний Суд указав, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
60. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
61. Положеннями частини другої статті 54 ЦПК України встановлено, що у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
62. Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, учасниками справи № 522/11737/14, розглянутої 19 серпня
2015 року Приморським районним судом м. Одеси, були позивач
ОСОБА_1 та відповідачі: ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . У ході судового розгляду досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна
63. ОСОБА_2 до участі у справі залучений не був.
64. Учасниками справи, яка переглядається, є: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 .
65. Наведеному апеляційний суд не дав жодної правової оцінки та прийшов до неправильного висновку, що ухвалене 19 серпня 2015 року Приморським районним судом м. Одеси рішення у справі
№ 522/11737/14 має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду.
66. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилався на положення статей: 230 ЦК України, яка регулює правові наслідки вчинення правочину під впливом обману; 1212, 1213 ЦК України - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
67. Вказані норми права самостійні та є взаємовиключними.
68. Апеляційний суд дійшов висновку, що на відповідача слід покласти обов'язок по стягненню збитків у подвійному розмірі на підставі частини другої статті 230 ЦК України.
69. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
70. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.
71. Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
72. У пунктах 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав є: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
73. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
74. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
75. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
76. Згідно частини другої статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
77. Тлумачення частини другої статті 230 ЦК України свідчить, що для застосування таких правових наслідків як стягнення збитків у подвійному розмірі та компенсації моральної шкодинеобхідним є визнання того чи іншого правочину, як такого що вчинений під впливом обману. При цьому, такі вимоги може заявляти сторона правочину, яка вчинила його під впливом обману.
78. Апеляційний суд застосував положення частини другої статті 230 ЦК України, при цьому залишив поза увагою те, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, а не на підставі правочину, який був визнаний таким, що вчинений під впливом обман. Між сторонами жодні правочини щодо відчуження спірного майна не укладались.
79. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
80. Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
81. Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
82. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою вирішувалось питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу також не може залишатись в силі, оскільки є складовою частиною скасованої судом касаційної інстанції постанови апеляційного суду, прийнятої по суті позовних вимог.
Висновки щодо розподілу судових витрат
83. Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
84. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
85. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
86. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18).
87. З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня
2021 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
О. С. Ткачук