Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 444/2191/18
провадження № 61-18838св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області у складі судді Зеліско Р. Й. від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М. М., від 01 жовтня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі -
АТ «Українська залізниця», залізниця) в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення акціонерного товариства «Українська залізниця» шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, погодженого із старшим землевпорядником Нестеровського (тепер Жовківського) району. У користуванні залізниці перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, в межах, зазначених у цьому плані.
Позивач зазначав, що 17 листопада 2015 року комісією у складі головного інженера, інженера землевпорядника та старшого шляхового майстра відокремленого підрозділу «Кам'янка-Бузька дистанція колії» під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах Малехівської сільської ради було виявлено, що на 19 км + 915 м - 19 км + 925 м перегону Рудно- Підбірці на відстані 4 метри з правої сторони від осі головної колії, при ширині смуги відведення залізниці 20 м від осі головної колії, знаходиться земельна ділянка, огороджена сіткою, якою користується ОСОБА_1 . Площа перекриття становить 0,0117 га. Відповідачка самовільно, без будь-яких правових підстав розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право залізниці на користування належною їй земельною ділянкою за цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Позивач стверджував, що спірна земельна ділянка в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області станом на 1958 рік була зайнята об'єктами залізничної інфраструктури, про що свідчить інвентарна картка обліку основних засобів, в якій зазначено момент введення в експлуатацію верхньої будови колії головної колії перегону Дубляни Львівські-Підбірці та план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, що є проєктно-технічною документацією, та у розумінні Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка виступає основою при наданні у власність земель, встановлює розміри спірної земельної ділянки, віднесеної до земель залізничного транспорту, містить необхідну інформацію щодо виникнення у залізниці права постійного користування земельною ділянкою. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Вказував, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не визначались, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року).
Позивач вважав, що в результаті самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянки порушено право залізниці на землекористування у межах, визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, за яку залізниця сплачувала й продовжує сплачувати земельний податок, що підтверджується копією податкової декларації з плати за землю за 2018 рік.
Із урахуванням зазначеного, АТ «Українська залізниця»просило позов задовольнити, зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою смуги відведення АТ «Українська залізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 19 км + 915 м - 19 км + 925 м залізничного напрямку Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання позивача на те, що частина земельної ділянки площею 0,0117 га, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим. У АТ «Укрзалізниця» відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а «План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги», на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Вказаний план смуги відведення не був затверджений виконкомом Нестеровської районної ради, а тому є лише одним із документів містобудівної документації.
Дослідивши податкову декларацію, районний суд виходив із того, що вона не підтверджує позовні вимоги позивача, оскільки з такої неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,2 га, за яку позивач сплачує земельний податок.
Суд першої інстанції встановив розходження у даних щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач, вказаних в акті обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року, та податковій декларації з плати за землю за 2018 рік, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,2 га, а в акті обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га, що вказує на розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки в АТ «Укрзалізниця» відсутні належним чином оформлені документи, які б посвідчували право користування земельною ділянкою, а «План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги», на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.
Твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації права землекористування визнано таким, що не відповідає дійсності. Вказано, що наявний у позивача «План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 року» є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.
Суд апеляційної інстанції підтвердив наявність розбіжностей площі земельної ділянки, яка визначена у письмових документах, копії яких подано позивачем, а також відсутність відомостей про межі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні залізниці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2020 року до Верховного Суду АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі
№ 3-305гс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16,
від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц,
від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
АТ «Українська залізниця» стверджує, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання позивача на план смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці від км 11 + 166 м до км 20 + 534 м, що розроблений проєктною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1962 році, який підтверджує знаходження огорожі на земельній ділянці, яка входить до смуги відведення залізниці. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 444/2191/18.
21 вересня 2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 444/2191/18 розподілено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу за позовом АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці, призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області посилається на те, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Спірна земельна ділянка перебувала у користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 ще до будівництва залізниці на території с. Мелехів (до 1962 року). Позивачем безпідставно зроблено висновок про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У відповідності до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 16 листопада 2015 року, індексний номер 47716103, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Згідно копії реєстраційного посвідчення від 28 липня 1986 року, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору дарування, посвідченого Дублянською міською радою народних депутатів від 21 грудня 1984 року.
Зі змісту вказаного договору дарування слідує, що будинковолодіння знаходиться на присадибній ділянці учгоспу « Дублянський ».
Довідкою Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 05 вересня 2018 року № 1126/02-19/02-19, виданою ОСОБА_1 , підтверджено, що згідно книги обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0400 га, було сплачено земельний податок за період з 1997 року по 2009 рік. З 2009 року земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку, є пенсіонером.
Зі змісту довідки Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 05 вересня 2018 року № 1127/02-19/02-19, виданою ОСОБА_1 , слідує, що відповідно до погосподарського обліку с. Малехів 1953- 1955 року (погосподарська книга №1 на 1953-1955 років, особистий рахунок № НОМЕР_2 , с. 165) за домогосподарством по АДРЕСА_1 обліковувалось: всього землі, що знаходились в користуванні господарства, - 0,15 га; жилий будинок - 1952 року забудови.
06 листопада 2013 року рішенням Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області № 8 надано дозвіл ОСОБА_1 на розподіл будинковолодіння по АДРЕСА_1 на два самостійних, з присвоєнням кожному поштової адреси.
Крім цього, згідно наказу «СОЮЗУЧГОСПТРЕСТ» УЧГОСП «Дублянський» Львівського СГІ № 239 від 06 жовтня 1984 року за ОСОБА_1 закріплено в постійне користування присадибну ділянку площею 0,04 га біля подарованої її батьком ОСОБА_3 половини житлового будинку за рахунок зменшення його присадибної ділянки з 0,08 га до 0,04 га по АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач, зокрема, посилався на:
- план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році;
- внутрішній акт, згідно якого комісія у складі голови комісії - головного інженера ВП «Кам'янка-Бузької дистанція колії» Батюка В. Б., членів комісії: інженера-землевпорядника Приставською О. В. та старшого шляхового майстра Скучинського С. О. , здійснила обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Малехівської сільської ради, де виявила, що на 19 км + 915 м - 19 км + 925 м перегону Рудно- Підбірці з правої сторони від осі головної колії на відстані 4 метрів знаходиться земельна ділянка огороджена сіткою. Адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 , вона належить ОСОБА_1 . Є ознаки використання земельної ділянки. При комісійному обстеженні користувались технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17, 1368 га державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком «Рудно-Підбірці» від 17 км + 200 м до 20 км + 544 м в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області. Смуга відведення залізниці згідно цих матеріалів становить 20 м. Площа перекриття із суміжним землевласником становить 0, 0117 га;
- податкову декларація з плати за землю за 2018 рік.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині третій статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються у користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».
Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).
У відповідності до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту..
На підтвердження користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» було надано план смуги відведення, який був розроблений проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році.
Слід зазначити, що нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття залізницею права на земельні ділянки у 1962 році, а саме: ЗК Української РСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку.
Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою (постанова ЦВК СССР від 15 грудня 1928 року).
Із урахуванням викладеного слід дійти висновку, що АТ «Укрзалізниця» є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення залізниці на ділянці Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, яка відноситься до земель державної власності.
В позовній заяві позивач зазначав, що відповідачка без будь-яких правових підстав, здійснила самовільне зайняття спірної земельної ділянки, яка належить до земель залізничного транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року.
Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» не надано належних та допустимих доказів, які б безспірно підтверджували, що на земельній ділянці залізниці відповідачкою збудовано паркан.
Із клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог АТ «Укрзалізниця» до суду не зверталося.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що з наданих позивачем копій податкової декларації зі сплати земельного податку неможливо визначити, в яких саме межах знаходиться спірна земельна ділянка, за яку сплачується земельний податок. Окрім цього, існують розбіжності щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач: у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,2 га, а у акті обстеження земельної ділянки зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га.
Встановивши, що позовні вимоги АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і достовірних доказів, які б підтверджували порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом встановлення відповідачкою огорожі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.
Схожих правових висновків про недоведеність позовних вимог АТ «Укрзалізниця» у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 444/2233/18, від 21 липня 2021 року у справі № 444/2316/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 444/2234/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 444/2303/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2308/18, що свідчить про сталу судову практику у спірних правовідносинах.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам, які висловлені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович