Ухвала
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 398/2654/20
провадження № 61-16853ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , до Приютівської селищної ради, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову, - ОСОБА_6 , про визнання права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приютівської селищної ради про виділ частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , про визнання права засновника фермерського господарства,
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2021 року у цій справі замінено неналежного відповідача - Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області на належного - Приютівську селищну раду.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2021 року повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду. Ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2021 року не входить до переліку ухвал, зазначених у частині першій статті 353 ЦПК України, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про незаконність та неправильність судового рішення.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
ОСОБА_1 оскаржував до апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції, про заміну у справі неналежного відповідача на належного.
Проте така ухвала не входить до переліку ухвал, зазначених у частині першій статті 353 ЦПК України, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвалу, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ухвала суду першої інстанції про заміну у справі неналежного відповідача на належну до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду не відноситься, та обґрунтовано повернув апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 цього Кодексу.
З наведеного випливає, що законом передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку. У разі оскарження ухвали суду першої інстанції для апеляційного суду діє імперативна норма, яка передбачає повернення апеляційної скарги.
Аналіз змісту рішень Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012, які ухвалені з подібного питання дають підстави для висновку, що при вирішенні питання, чи підлягає оскарженню окремо від рішення суду ухвала суду першої інстанції, необхідно враховувати можливість/неможливість особи, що подає апеляційну скаргу, поновити свої права в інший спосіб, ніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Отже, правильним є висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, оскільки заявник має право захистити свої права в інший спосіб, ніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Також не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що оскаржувана ухвала відноситься до ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, що передбачено пунктом 28 частини першої статті 353 ЦПК України.
Відповідно до зазначеної норми окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Проте судом у цій справі здійснено заміну неналежного відповідача на належного, а не в порядку процесуального правонаступництва у розумінні пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України.
Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 756/12128/15-ц, є необґрунтованим, оскільки у зазначеній постанові заміна сторони у справі мала місце саме у порядку процесуального правонаступництва.
В ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Skorik v. Ukraine» (Скорик проти України) зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ashingdane v. UnitedKingdom» (Ашингдейн проти Сполученого Королівства), заява 8225/78, § 57, від 13 лютого 2001 року у справі «Krombach v.France» (Кромбах проти Франції), заява 29731/96, § 96.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом. Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 цього Кодексу.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Отже, відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норми права щодо випадків апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись частиною четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , до Приютівської селищної ради, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову, - ОСОБА_6 , про визнання права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приютівської селищної ради про виділ частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , про визнання права засновника фермерського господарства відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
С. О. Погрібний
О. В. Ступак