08 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17183/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000»
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Босий В.П.
від 12.04.2021
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Барсук М.А., Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю.
від 15.09.2021
у справі за позовом Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000»
до ОСОБА_1
про відшкодування збитків, завданих господарському товариства його посадовою особою
Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» 11.10.2021 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021) у справі № 910/17183/20.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 08.11.2021.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» судом встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з вимогами пункту 4 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено судові рішення, що оскаржуються.
Як вбачається із змісту касаційної скарги, зокрема, її вступної частини, Бондаренком Олегом Борисовичем в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» зазначено, що ним оскаржується рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/17183/20, проте, у прохальній частині касаційної скарги скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 910/17183/20.
Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, а в описовій та прохальній частинах скарги зазначені різні дати рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, які скаржник просить скасувати, Верховний Суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнення дати судового рішення, яке він має намір оскаржити, а також надати суду уточнену касаційну скаргу в новій редакції, де зазначити оскаржуване судове рішення та надати докази відправлення уточненої касаційної скарги учасникам справи.
Отже, подана Бондаренком Олегом Борисовичем в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 4 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України щодо її змісту, а саме щодо зазначення судового рішення, що оскаржується.
Крім того, згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Зміст касаційної скарги не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).
З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник зазначає, що при ухвалені оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 89, 193 Господарського процесуального кодексу України та статей 92, 1166 Цивільного кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 09.09.2020 у справі № 905/1347/19, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/19, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 24.06.2020 у справі № 922/2187/16.
Однак, в цій частині у поданій касаційній скарзі не зазначено що у наведених постановах викладено висновки про застосування норм права у правовідносинах, які є подібними до спірних відносин у даній справі № 910/17183/20, а саме на предмет суб'єкта, об'єкта та змісту спірних відносин, їхнього правового регулювання.
При цьому слід зазначити, що окремі посилання скаржника, викладені в касаційній скарзі, на постанови Верховного Суду не формують чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником у цій частині не зазначено самих правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах сформульованих у вищенаведених постановах Верховного Суду, що порушує правило, встановлене пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, а суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неврахування висновку Верховного Суду, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України враховуючи вищевикладені недоліки.
Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та усунути недоліки касаційної скарги у спосіб, визначений судом, а саме протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду касаційну скаргу в новій редакції.
При цьому, касаційну скаргу в новій редакції слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії касаційної скарги в новій редакції іншим учасникам справи.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на момент звернення з касаційною скаргою, за подання касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті під час подання позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, за подання вказаної касаційної скарги на судові рішення Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» необхідно сплатити 24 745,10 грн (824 836,78 х 1,5 % х 200 %).
Проте до матеріалів касаційної скарги Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» додано докази сплати судового збору в розмірі 24 744,00 грн. Тобто скаржником при поданні касаційної скарги судовий збір сплачено у розмірі меншому ніж встановлено законом.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні «Креуз проти Польщі» у справі № 28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, касаційна скарга Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021) у справі № 910/17183/20 має бути залишена без руху.
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що Бондаренку Олегу Борисовичу в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» необхідно усунути недоліки касаційної скарги та зазначити передбачену (передбачені) статтею 287 цього Кодексу підставу (підстави) подання цієї скарги, а також надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, а саме - у сумі 1,10 грн на реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102,
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- Код банку отримувача (МФО): 899998;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»
- Символ звітності банку: 207
- Призначення платежу *;101; _________ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом __________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).
Усунувши недоліки касаційної скарги, скаржнику необхідно подати суду докази про дату вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, для визначення дотримання заявником касаційної скарги строку на усунення недоліків касаційної скарги, встановленого частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Бондаренка Олега Борисовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021) у справі № 910/17183/20 залишити без руху.
2. Надати Бондаренку Олегу Борисовичу в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Бондаренку Олегу Борисовичу в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРМ-2000» усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі у такий спосіб:
- надати суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням оскаржуваних судових рішень;
- надати суду оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1,10 грн;
- надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О. Баранець