?
21 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4359/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
учасники справи в судове засідання не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2021
у складі колегії суддів: Плахова О. В. (головуючого), Гези Т. Д., Мартюхіної Н. О.
у справі за заявою Іноземного підприємства "Малахіт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія"
про визнання банкрутом
Короткий зміст вимог кредитора
1. 14.07.2020 Приватним підприємством "Рентменеджмент" (далі - ПП "Рентменеджмент", скаржник, касатор) подано до Господарського суду Харківської області заяву (вх.№ 16083) з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" (далі - ТОВ фірма "Ідалія", боржник), в якій просив суд визнати вимоги ПП "Рентменеджмент" до боржника в розмірі 200 000,00 грн та внести їх до реєстру вимог кредиторів окремо, як вимоги забезпечені заставою майна боржника та 4 204,00 грн судового збору - першої черги вимог кредиторів.
2. В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви ПП "Рентменеджмент" посилалось на укладення з боржником - ТОВ фірма "Ідалія" договору поставки від 09.01.2019 № 09-01/19, відповідно до умов якого постачальник (ПП "Рентменеджмент") в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався передати у власність покупця (боржника), а покупець належним чином прийняти і оплатити металеві вироби, а саме: Арматуру 12 мм, довжиною 12 м, А 500С, ДСТУ 3760:2006 на суму 200 000,00 грн.
3. У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором, між сторонами було укладено договір застави від 11.05.2020, відповідно до умов якого предметом застави є металеві вироби, а саме: арматура 12 мм, довжиною 12 м, А 500С, ДСТУ 3760:2006 загальною масою 7 т, які належать боржнику - ТОВ фірма "Ідалія".
4. За твердженням заявника ним було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання в частині поставки товару, що підтверджується актом приймання передачі товару від 11.01.2019 № 1, проте, боржником зобов'язання по сплаті 200 000,00 грн за поставлений товар виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною заявою з грошовими вимогами до боржника.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. 09.01.2019 між ТОВ фірма "Ідалія" в особі керівника Темного В. В. (далі- покупець) та ПП "Рентменеджмент" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 09-01/19 (далі - договір поставки), відповідно до умов якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність покупця, а покупець належним чином прийняти і оплатити металеві вироби, а саме: Арматуру 12 мм, довжиною 12 м, А 500С, ДСТУ 3760:2006 (пункт 1.1. договору поставки).
6. Перехід права власності на товар здійснюється після підписання сторонами акту приймання передачі товару та видаткової накладної (пункт 1.3. договору).
7. Відповідно до пункту 2.5. договору поставки, постачальник передає, а покупець приймає товар узгоджений та визначений сторонами у специфікації.
8. Оплата кожної поставленої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 10 "Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін" цього договору протягом 60 календарних днів з дати отримання товару, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.
9. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 09.01.2021, а в частині взаєморозрахунків до здійснення повного розрахунку між сторонами.
10. На виконання пункту 2.5. договору поставки сторонами було підписано Специфікацію від 11.01.2019 № 1 в якій було визначено вартість товару в сумі 200 000,00 грн.
11. Згідно з актом приймання передачі товару від 11.01.2019 №1 та видатковою накладною від 11.01.20109 № 845 постачальник передав, а покупець прийняв металеві вироби, а саме: арматуру 12 мм, довжиною 12 м, А 500С, ДСТУ 3760:2006 загальною масою 7 т вартістю 200 000,00 грн.
12. У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором, сторонами було укладено договір застави від 11.05.2020 (далі - договір застави), відповідно до умов якого предметом застави є металеві вироби, а саме: арматура 12 мм, довжиною 12 м, А 500С, ДСТУ 3760:2006 загальною масою 7 т, які належать боржнику - ТОВ фірма "Ідалія" (пункти 1.1. - 1.3 договору застави).
13. Вартість предмета застави становить 200 000,00 грн (пункт 1.4 договору застави).
14. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язання за договором поставки (пункт 8.2. договору застави).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
15. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі № 922/4359/19 відмовлено в задоволенні заяви ПП "Рентменеджмент" (вх. № 16083 від 14.07.2020) з грошовими вимогами до боржника.
16. Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд вказав на те, що додані заявником договір поставки від 09.01.2019 № 09-01/19, специфікація товару від 11.01.2019 № 1, акт приймання-передачі товару від 11.01.2019 № 1, видаткова накладна від 11.01.2019 № 845, договір застави від 11.05.2020 не можуть бути прийняті судом як належні і допустимі докази, які б підтверджували наявність заборгованості ТОВ фірма "Ідалія" перед ПП "Рентменеджмент", оскільки підписані від ТОВ фірма "Ідалія" директором Темним Віктором Володимировичем, який діяв у відповідності до рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма "Ідалія" від 31.11.2018, не володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності.
17. Зокрема, ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2019 у справі №922/333/19 залишеною без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 та Верховного Суду від 11.08.2020 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма "Ідалія", оформлені протоколом від 30.11.2018 № 30/11/18, а відтак рішення загальних зборів від 30.11.2018 про призначення Темного В. В. на посаду директора ТОВ фірма "Ідалія" є недійсним.
18. Крім того, господарським суд першої інстанції було зазначено, що за наслідками проведення інвентаризації майна, належного ТОВ фірма "Ідалія", розпорядником майна, не було встановлено наявності у боржника будь-якого майна, визначеного умовами договору застави, у зв'язку з чим, вимоги ПП "Рентменеджмент" не є забезпеченими.
Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду
19. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 апеляційну скаргу ПП "Рентменеджмент" задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі № 922/4359/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено заяву ПП "Рентменеджмент" (вх. № 16083 від 14.07.2020) з грошовими вимогами до боржника:
- визнано вимоги ПП "Рентменеджмент" в сумі 4 204,00 грн перша черга;
- окремо внесено вимоги ПП "Рентменеджмент", що забезпечені заставою, до першої черги в сумі 200 000,00грн;.
- окремо внесено відомості щодо майна, яке є предметом застави, а саме:
- арматура 12 мм, довжиною 12м, А500, ДСТУ 3760:2006, загальною масою 7 тон, вартістю 200 000,00 грн, згідно договору застави від 11.05.2020.
20. Апеляційний господарський суд скасовуючи оскаржувану ухвалу зазначив, що висновки місцевого господарського суду не узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15410/16, Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, відповідно до яких суд вказав, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
21. Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що сам по собі факт визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма "Ідалія", оформлених протоколом від 30.11.2018 № 30/11/18 на підставі яких Темного В. В. було призначено на посаду директора, не є підставою для висновків про те, що додані ПП "Рентменеджмент" до заяви з грошовими вимогами до боржника документи не можуть бути прийняті як належні і допустимі докази, які б підтверджували наявність заборгованості ТОВ фірма "Ідалія" перед ПП "Рентменеджмент", оскільки підписані особою без відповідного обсягу цивільної дієздатності з огляду на те, що як договір поставки від 09.01.2019 № 09-01/19 так і договір застави від 11.05.2020 є дійсними і в судовому порядку не оскаржувались та були підписані до ухвалення рішення судом у справі № 922/333/19 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма "Ідалія", оформлені протоколом від 30.11.2018 № 30/11/18 та постановлення Господарським судом Харківської області ухвали від 29.05.2019 у цій же справі відповідно, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що ПП "Рентменеджмент" знало про те, що при підписанні договорів від ТОВ фірма "Ідалія" директор Темний Віктор Володимирович, не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності.
22. Крім того суд апеляційної інстанції взявши до уваги висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 наголосив на тому, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню, а відтак укладений між ТОВ фірма "Ідалія" та ПП "Рентменеджмент" договір застави є дійсним, як і право застави на підставі відповідного договору.
23. Оскільки договір застави рухомого майна 11.05.2020 не є припиненим, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що майно за вказаним договором відсутнє, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі № 922/4359/19 в частині відмови у визнанні вимог ПП "Рентменеджмент" щодо окремого внесення до реєстру вимог кредиторів вимог, які забезпечені заставою майна боржника на підставі договору застави 11.05.2020 на суму 200 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24. Арбітражний керуючий Васін Євген Євгенович звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2021, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити без змін ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.05.2021.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Арбітражний керуючий Васін Євген Євгенович)
25. В обґрунтування доводів касаційної скарги арбітражний керуючий Васін Євген Євгенович з урахуванням поданого на усунення недоліків касаційної скарги доповнення від 24.09.2021 зазначає в якості підстави касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що оскаржувана постанова ухвалена без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо нікчемності правочинів укладених неповноважною особою.
26. В контексті цієї підстави касаційного оскарження касатор посилається на те, що договір поставки від 09.01.2019 № 09-01/19 та договір застави від 11.05.2020, які за твердженням скаржника підписані неповноважною особою (Темним В. В.), оскільки повноважним керівником ТОВ фірма "Ідалія" є Кіпоть Юлія Володимирівна, є нікчемними та відповідно недійсними з 30.11.2018 у зв'язку із визнанням недійсним в судовому порядку рішення загальних зборів учасників боржника від 30.11.2018 про призначення директором Темного В. В., а тому висновки суду апеляційної інстанції щодо їх дійсності зроблені без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду зокрема про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний в силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
(ПП "Рентменеджмент")
27. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Рентменеджмент" просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 без змін посилаючись, з поміж іншого, на те, що визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства про призначення директора не свідчить про нікчемність правочинів укладеного таким керівником.
28. Також ПП "Рентменеджмент" наголосило на тому, що касатором ні в касаційній скарзі, ні в доповненні до неї не обґрунтовано, зокрема тотожність правовідносин.
29. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
30. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
31. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Відтак, Верховний Суд саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
33. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
34. Таким чином у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої касаційної скарги зазначених в пунктах 25-26 цієї ухвали.
35. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
36. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
37. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.
38. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
39. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/4259/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
40. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
41. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
42. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
43. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
44. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
45. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
46. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
47. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
48. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
49. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.
50. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.
51. Аналіз висновків викладених в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц, від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1923/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 163/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 щодо нікчемності правочинів підписаних неповноваженою особою, на які послався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 922/4359/19, що переглядається, з огляду на таке.
52. У цій справі (№ 922/4359/19) предметом розгляду є заява кредитора до боржника у справі про банкрутство про визнання кредиторських вимог, яка обґрунтована невиконанням боржником зобов'язання по оплаті поставленого товару згідно договору поставки від 09.01.2019 № 09-01/19 та укладеного в забезпечення виконання зобов'язання за цим договором договору застави від 11.05.2020.
53. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанцій про відмову в задоволенні заяви з грошовими вимогами до боржника та приймаючи нове рішення про її задоволення суд апеляційної інстанції на підставі аналізу статей 2, 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 92, 98, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України, статті 16 Закону України "Про заставу" дійшов висновку про те, що факт визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма "Ідалія", оформлених протоколом від 30.11.2018 № 30/11/18 на підставі якого Темного В. В. було призначено на посаду директора, не є підставою для висновків про те, що додані ПП "Рентменеджмент" до заяви з грошовими вимогами до боржника документи не можуть бути прийняті як належні і допустимі докази з огляду на дійсність договорів в силу презумпції правомірності правочинів та відсутність доказів оскарження договорів в судовому порядку.
54. Водночас у постановах на які зроблено посилання в касаційній скарзі сформовано наступні висновки:
- постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16 - у справі про визнання недійсним попереднього договору та договору купівлі-продажу за позовом особи, яка вважала себе власником майна на підставі договору дарування, який на підставі частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" відповідно до якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним кваліфіковано як нікчемний, оскільки на час укладення договору дарування нерухоме майно перебувало під забороною відчуження на підставі договору іпотеки, а іпотекодержатель згоди на відчуження переданого в іпотеку майна не давав;
- постанови Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц - у справах про визнання недійсним нікчемного правочину на підставі статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за позовом Банку в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку зроблено висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України, частина третя статті 36 Закону), а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є ефективним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача;
- постанова Верховного Суду від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16-ц - у справі за позовом Банку до особи про зобов'язання вчинити дії зроблено висновок, що правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України;
- постанова Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 - у справі за позовом прокурора в інтересах держави про визнання недійсними додаткових угод зроблено висновок про те, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, оскільки відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 - у цій справі предметом розгляду первісного позову була вимога позивача про стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат у зв'язку помилковим перерахуванням відповідачу грошових коштів, у той час як позивач за зустрічним позовом заявив вимогу про визнання укладеним договору підряду та стягнення заборгованості за поставлені будівельні матеріали за результатами розгляду яких, з поміж іншого, сформовано висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1923/16 - (постанова Великої Палати Верховного Суду з таким номером відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень незалежно від зазначення її дати, немає також від цієї дати і постанови Верховного Суду - натомість наявна постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 - у цій справі розглядався позов про зобов'язання відповідача виконати умови укладеного договору, а саме прийняти виконання зобов'язань шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії зроблено висновок про те, що заявлена вимога позивача у цій справі не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача та про закриття провадження у справі, оскільки спори про зобов'язання надати чи підписати акт приймання-передачі товару не можуть бути розглянуті й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства);
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц - у цій справі предметом позову була вимога про зобов'язання відповідача здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів службовий твір образотворчого мистецтва на офіційному сайті відповідач та стягнення з останнього суму компенсації за використання твору за результатами чого було сформовано висновок про ефективність обраного способу захисту порушених прав позивачів, а саме - позовна вимога про публікацію у пресі інформації про допущене порушення відповідає належному способу захисту вказаного особистого немайнового права інтелектуальної власності на твір, а позовна вимога про присудження грошової компенсації за стверджуване порушення виключного майнового права має економічний зміст та здатне захистити порушене виключне майнове право;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 163/5896/14-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду з таким номером відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень незалежно від зазначення її дати, немає також від цієї дати і постанови Верховного Суду - натомість наявна постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц - у справі за позовом особи до Банку про визнання нікчемним договору банківського вкладу обґрунтований викраденням вкладу уповноваженим працівником банку на підставі аналізу приписів статті 1059 ЦК України зроблено висновок про те, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі, а у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним і оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. При цьому відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Крім того Верховний Суд зазначив, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, а за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 - у справі за позовом Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав сформовано висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
55. Отже, наведені вище постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за інших предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставини, а також іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка розглядається, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав, передбачених пунктом 1 частиною другою статті 287 ГПК України для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.
56. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
57. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
58. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
59. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
60. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
61. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
62. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
63. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
64. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
65. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
66. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
67. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
68. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
69. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
70. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
71. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").
72. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
73. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Васіна Є. Є. на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 у справі № 922/4359/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
О. В. Васьковський