29.10.2021м. СумиСправа № 920/905/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін розглянувши матеріали справи №920/905/21
за позовом Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720),
до відповідача Комунального підприємства Тростянецької міської ради “Тростянецьке житлово-експлуатаційне управління” (42600, Сумська область, м.Тростянець, вул. Вознесенська, 72, код ЄДРПОУ 14025593),
про стягнення 453,45 грн.
Встановив:
17.08.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача збитки за березень 2019 року у сумі 453,45 грн та 2270,00 грн сплаченого судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
Ухвалою від 25.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/905/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення сторони повідомлені належним чином про розгляд судом даної справи.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
09.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Тростянецької міської ради “Тростянецьке житлово-експлуатаційне управління” (далі - відповідач, споживач) укладено договір №6540/18-ТЕ-29 постачання природного газу.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перейменувано в AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
В подальшому між сторонами спору укладено наступні додаткові угоди: 25.10.2018 - додаткова угода №1, 27.10.2018 - додаткова угода №2, 08.11.2018 - додаткова угода №3, 29.11.2018 - додаткова угода №4, 18.03.2019 - додаткова угода №5, 25.03.2019 - додаткова угода №6, 24.04.2019 - додаткова угода №7, що є невід'ємними частинами договору від 09.10.2018 №6540/18-ТЕ-29.
Разом з тим, відповідно до додаткової угоди №4 від 29.11.2018 викладено пункти 1-12 договору від 09.10.2018 №6540/18-ТЕ-29 в новій редакції (далі - договір в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018).
Відповідно до п. 1.1. договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 постачальник передає споживачу обумовлені обсяги природного газу, а саме: у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 4,923 тис.куб.м.
Відповідно до п. 11.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні позивача, яке направляється не електронну адресу відповідача, зазначену в п. 12 Договору та розміщується на офіційному сайті позивача.
Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договору з 01 березня 2019 року втрачають чинність.
Крім цього, відповідно до Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються Сторонами з 01.03.2019.
Пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 цього Договору з 01.03.2019 втрачають чинність.
Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13 Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vn) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі
природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 передбачено, що відшкодування gозивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
-позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) (п.5.7. Договору) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
-позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
-відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп. 8) п. 6.2 договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.
Відповідно до підп. 4) п.6.3 договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору узгоджується з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Уф - Vn) х Цх К,
де: Уф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
Vn - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачашія природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Пункту 9.3 договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
31.03.2019 актом приймання-передачі сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у березні 2019 в обсязі 2,941 тис.куб.м., водночас як п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 визначено - 4,923 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач у березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 1,982 тис.куб.м ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018.
21.05.2019 позивач надіслав на адресу відповідача акт-претензію за вих №26-1525-19, змінену відповідно в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 за вих №26/10-3082-19, яким позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 453,45 грн., за різницю між замовленим в березні 2019 року та спожитим природним газом.
Докази направлення відповідачу вищезазначених акту-претензія та листа щодо перерахунку по акту-претензії та отримання останнім даних документів наявні в матеріалах справи.
Водночас, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків за приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України) є договір.
У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та §3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).
Таким чином, реалізуючи право на судовий захист, позивач обрав наступні способи захисту порушеного права: відшкодування збитків, завданих в результаті неналежного виконання зобов'язання (щодо стягнення збитків, завданих неналежним виконанням умов
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, 453,45 грн збитків правомірно нараховані позивачем відповідачу згідно з п. 3.13 та 5.7. договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 за фактично спожитий природний газ у березні 2019 року, розмір якого менший на 1,982 тис.куб.м ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018. Тобто позивачем доведено обставини, на які він посилався як на підставу свої позовних вимог, у зв'язку з чим суд задовольняє позов у даній справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2270,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства Тростянецької міської ради “Тростянецьке житлово-експлуатаційне управління” (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Вознесенська, 72, код ЄДРПОУ 14025593) на користь Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 453,45 грн (чотириста п'ятдесят три грн 45 коп.) збитків за березень 2019 року та 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2021.
Суддя В.Л. Котельницька