79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.10.2021 справа № 914/1185/20
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп», м.Львів
до відповідача ОСОБА_1 , с.Пасіки-Зубрицькі, Пустомитівський район Львівська область
про стягнення 280 103,96 грн.
за зустрічним позовом ОСОБА_1 , с.Пасіки-Зубрицькі, Пустомитівський район Львівська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп», м.Львів
про визнання недійсним договору від 09.08.2019 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р.
За участю представників:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Думич А.М. - адвокат (ордер на надання правової допомоги серія ЛВ №161267 від 24.03.2021);
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Мельничук В.А. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1784 від 30.11.2010; ордер на надання правничої правової допомоги серія ВС №1014523 від 01.06.2020).
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» до ОСОБА_1 про стягнення 280 103,96 грн заборгованості, з яких 132 480,00 грн основний борг, 2 052,93 грн інфляційні втрати, 1 571,03 грн три проценти річних, 144 000,00 грн штраф.
Ухвалою від 11.06.2020 р. суд постановив прийняти до спільного розгляду із первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп про визнання недійсним договору від 09.08.2019 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р.
Подальший хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судове засідання 25.10.2021 по розгляду справи по суті з'явився, в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
В судовому засіданні 25.10.2021 під час розгляду справи по суті, до закінчення судових дебатів у справі, представник позивача за первісним позовом заявив про подання ним заяви про стягнення з відповідача за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання 25.10.2021 для розгляду справи по суті з'явився, в судовому засіданні заперечив проти первісного позову, просив відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов підтримав, просив його задовольнити.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
У судовому засіданні 25.10.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача за первісним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.08.2019 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення №СТ/2 відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення.
Договором від 09.08.2019 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р. було змінено (збільшено) суму оплати за оренду приміщення.
Відповідач, як орендар не в повному обсязі виконував взяті на себе обов'язки з сплати орендної плати, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 280 103,96 грн заборгованості, з яких 132 480,00 грн основний борг, 2 052,93 грн інфляційні втрати, 1 571,03 грн три проценти річних, 144 000,00 грн штраф.
Правовими підставами позову зазначає статті 509, 526, 527, 530, 599, 610, 612, 625 ЦК України та ст.ст. 197 ГК України.
Позиція відповідача за первісним позовом.
Відповідач заперечив проти первісного позову з підстав, зазначених у відзиві.
Зокрема зазначив, що відповідно до п.9.1. договору оренди, будь-які зміни, доповнення та додатки до цього договору повинні бути оформлені у письмовій формі та підписані повноважними представниками сторін. Зміна умов цього договору в односторонньому порядку не допускається.
Однак, договір від 09.08.2019 про внесення змін до договору оренди відповідачем ніколи не підписувався, а отже є правочином, який не вчинено. Тому будь-яких наслідків у вигляді збільшення орендної плати для сторін не настало, а отже борг зі сплати орендної плати у вигляді різниці між погодженою у договорі оренди ціни та відображеною у договорі про внесення змін до договору ніколи не виникав.
Виходячи із наведеного, будь-які права позивача не порушені відповідачем, відтак, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Позиція позивача за зустрічним позовом.
Позивач за зустрічним позовом, з врахуванням заяви про зміну підстав зустрічного позову, в обгрунтування позовних вимог покликається на наступне.
Підставою зустрічного позову вважає недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, невідповідність волевиявлення позивача його внутрішній волі, з огляду на те, що спірний правочин ОСОБА_1 не підписувався.
Відповідач виставляв позивачу рахунки на суму 2 880,00 грн, яка передбачена умовами договору оренди, а не додаткового договору до договору оренди, яка мала би ставновити 28 800,00 грн. Вказані рахунки позивачем оплачувались.
Позивач покликається на положення пункту 3.8. договору оренди щодо порядку зарахування платежів здійснених орендарем. Вказує на те, що в жодному з виставлених орендодавцем рахунків на орендну плату не відображено такого зарахування, в той час як відповідно до пункту 3.9. договору таке зарахування мало здійснюватись автоматично. Не відображено фактів такого зарахування і в розрахунку неустойки в складі суми позовних вимог.
Позов не містить жодних відомостей про отримання збитків у вигляді втраченої вигоди внаслідок неналежної сплати ОСОБА_1 сум орендної плати в розмірі 12 960 грн щомісяця та щомісячної суми штрафу в такому ж розмірі.
Орендодавець не вживав жодних заходів для дострокового розірвання договору в порядку пунктів 4.4.3 та 4.4.4. чи пункту 5.3.3. договору оренди.
З огляду на договірні домовленості, за умови виконання орендодавцем передбачених пунктом 3.5 договору імперативних вимог, сума орендної плати могла бути збільшена лише починаючи з 09.09.2020, а при незгоді ОСОБА_1 , договір міг бути розірваний не раніше 09.10.2020, при чому без збільшення встановленої суми орендної плати.
У зв'язку з тим, що спірний додатковий договір не відповідає чинним на момент його укладення положенням законодавства, позивач за зустрічним позовом просить визнати йог недійсним.
Правовими підставами зустрічного позову зазначає статті 11, 203, 204, 207, 208, 215, 627, 632 Цивільного кодексу України та статтю 174 Господарського кодексу України.
Позиція відповідача за зустрічним позовом.
Відповідач за зустрічним позовом не погоджується з висновком позивача за зустрічним позовом про те, що спірний договір про внесення змін до договору оренди є недійсним, оскільки ним змінено розмір орендної плати в день укладення договору оренди, що суперечить пункту 3.5. договору оренди, яким передбачено, що зміна орендної плати здійснюється не раніше ніж починаючи з другого року оренди.
Вважає таку позицію помилковою та безпідставною з огляду на те, що зміна ціни відбулась шляхом укладення договору про внесення змін за згодою сторін, відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, що не суперечить частині 2 статті 632 Цивільного кодексу України.
Натомість, зміна ціни відповідно до пункту 3.5 договору оренди здійснюється в односторонньому порядку за ініціативи орендодавця, за умов дотримання порядку пункту 3.5. договору оренди, що кореспондується із частиною 3 статті 762 Цивільного кодексу України. Тобто, сторони за своєю згодою вправі змінити ціну в будь-який момент дії договору, а без згоди - за ініціативи орендодавця починаючи з другого року оренди.
Позивач помилково вважає дії відповідача по незарахуванню платежів відповідно до умов пункту 3.8 договору порушенням, оскільки згаданим пунктом передбачено право орендодавця зараховувати платежі, а не обов'язок.
Покликання позивача за зустрічним позовом на втрату відповідачем за зустрічним позовом того, на що розраховував останній, втраченої вигоди, у зв'язку з несплатою штрафу та неналежної сплати орендної плати є безпідставним. У відповідача за зустрічним позовом є право на реалізацію свого права на стягнення штрафів, орендної плати, захист своїх прав у передбачених законодавством формах, а не обов'язок.
Безпідставним, на думку відповідача за зустрічним позовом, є твердження позивача за зустрічним позовом про те, що відсутність претензій чи спорів будь якого характеру між сторонами станом на 27.04.2020, не є доказом належного виконання сторонами своїх зобов'язань, оскільки сторона не зобов'язана пред'являти іншій стороні претензій в момент порушення виконання зобов'язання.
З огляду на вказане, відповідач за зустрічним позовом просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Обставини встановлені судом за первісним позовом.
09.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» (орендодавець ) та Фізичною особою-підприємцем Гамальчуком Юрієм Володимировичем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №СТ/2.
Згідно пункту 1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 32,5 кв.м., яке являє собою частину нежитлових приміщень №2 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться на першому поверсі житлового будинку, позначеного літ. «А-10» за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, буд. 45а (надалі - приміщення). Межі приміщення визначаються в додатку №1 до цього договору.
Відповідно до пункту 1.4. договору оренди цільове призначення приміщення: для використання у господарській діяльності орендаря.
Згідно пункту 23.1 договору оренди розмір місячної орендної плати за користування вказаним в розділі 1 даного договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 1200,00 грн.
Відповідно до п.3.2 договору оренди орендна плата здійснюється щомісячно, не пізніше 5 (п'ятого) числа поточного місяця в безготівковій формі шляхом переказу з поточного рахунку орендаря на поточний рахунок орендодавця. Авансові платежі допускаються. Обов'язок оплати вважається виконаним орендарем в момент зарахування коштів в повному обсязі на поточний рахунок орендодавця.
Згідно п.3.3. договору оренди вказаний у розділі 3 цього договору розмір орендної плати не включає в себе жодних податків, зборів та інших обов'язкових платежів та підлягає збільшенню на податок на додану вартість.
09.08.2019 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019.
У вказаному договорі сторони погодили пункт 3.1. договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 викласти у наступній редакції: « 3.1 розмір місячної орендної плати за один календарний місяць становить 12 000,00 (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ».
Враховуючи, що позивач є платником ПДВ, розмір орендної плати з врахуванням пункту 3.3. договору оренди становить 14 400,00 грн.
Згідно пункту 3.5 договору оренди сторони дійшли згоди, що орендодавець, починаючи з другого року оренди, вправі змінити розмір орендної плати. У такому випадку орендодавець зобов'язаний надіслати орендарю відповідне звернення (повідомлення). Орендар зобов'язаний розглянути таке звернення у місячний термін з моменту його отримання. Якщо у місячний термін орендар не надіслав відповіді на звернення орендодавця, пропозиція про зміну розміру орендної плати вважається прийнятою. Якщо орендар не погоджується на зміну розміру орендної плати, сторони зобов'язуються вирішити це питання шляхом переговорів у 15-ти денний термін. Якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни розміру орендної плати з підстав передбачених у цьому пункті договору, даний договір підлягає розірванню через 60 календарних днів з моменту відправлення орендодавцем орендарю відповідного письмового звернення (повідомлення) про яке зазначено у першому реченні цього абзацу.
Умовами пункту 3.6. договору оренди передбачено, що орендна плата, вказана в п.3.1 цього договору сплачується орендарем з моменту передачі приміщення по акту приймання-передачі по час належного повернення нежитлового приміщення орендодавцю. Оплата неповного місяця оренди здійснюється пропорційно кількості днів оренди, виходячи з вартості одного дня оренди.
Згідно пункту 3.7. договору оренди сторони домовились, що протягом 5 банківських днів з дня підписання цього договору орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди у розмірі двох місячних орендних плат. Дана передоплата (гарантійний платіж) враховуватиметься у виконання зобов'язань орендаря зі сплати орендної плати, якщо іншого не передбачено умовами цього договору. У випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендаря гарантійний платіж за останній місяць оренди не підлягає поверненню чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди та залишається у орендодавця. При цьому, сплачена сума передоплати з орендної плати (гарантійний платіж) за останній місяць оренди, у випадку несплати (повністю чи частково) орендарем будь-яких платежів по цьому договору (включаючи неустойку, штрафні санкції) зараховується в односторонньому порядку орендодавцем в оплату таких платежів та не підлягає поверненню орендарю чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Кінцевий перерахунок орендної плати за останній місяць оренди буде здійснено в передостанньому місяці оренди з урахуванням цього пункту 3.1. та пункту 3.5 договору.
За умовами пункту 3.8. договору оренди у першу чергу відшкодовуються збитки, завдані орендодавцю, з вини орендаря; у другу чергу оплачуються проценти і неустойка (пені, штрафи); у третю чергу сплачується орендна плата.
Згідно пункту 3.9. договору оренди враховуючи положення пункту 3.8. цього договору щодо порядку зарахування отриманих орендодавцем платежів, отримані від орендаря кошти зараховуються у погодженому порядку незалежно від вказаного орендарем у платіжному документі призначення платежу.
Відповідно до пункту 5.1 договору оренди строк дії договору становить 35 місяців з моменту його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором обчислюється з моменту підписання цього договору та закінчується в останній день строку дії цього договору чи його припинення (розірвання).
Згідно пункту 6.2 договору оренди у випадку прострочення орендодавцем виконання зобов'язань щодо оплати орендних платежів (орендної плати), орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі місячної орендної плати за користування приміщенням за кожне таке прострочення.
Відповідачу за первісним позовом нежитлове приміщення площею 32,5 кв.м., яке є частиною нежитлових приміщень №2 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а було передано згідно акту приймання-передачі підписаного сторонами 01.09.2019.
Враховуючи умови договору, починаючи з моменту його укладення 09.08.2019 по 14.05.2020, орендар зобов'язаний був сплатити орендодавцю наступні платежі:
- до 16.08.2019 - передоплата з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди в сумі 28 800,00 грн;
- за період, починаючи з жовтня 2019 року по грудень 2019 року та з січня 2020 року по травень 2020 року включно, орендну плату в розмірі 115 200,00 (8 місяців х 14 400,00 грн).
Відповідач за первісним позовом свої зобов'язання щодо сплати орендної плати виконав частково, сплативши 11 520,00 грн.
За розрахунками позивача за первісним позовом сума основного боргу відповідача за первісним позовом становить 132 480,00 грн, з яких 25 920,00 грн основний борг по передоплаті з орендної плати гарантійного платежу за перший та останній місяці оренди та 106 560,00 орендна плата за жовтень 2019 року - грудень 2019 року, січень-травень 2020 року.
У зв'язку з простроченням відповідачем за первісним позовом оплати орендної плати, гарантійного платежу, позивач на підставі пункту 6.2 договору нарахував відповідачу 144 000,00 грн. штрафу.
Також позивач нарахував втрати від інфляції в сумі 2 052,93 грн та 3% річних в сумі 1 571,03 грн.
Отже, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача 280 103,96 грн заборгованості, з яких 132 480,00 грн основний борг, 2 052,93 грн інфляційні втрати, 1 571,03 грн три проценти річних, 144 000,00 грн штраф.
Обставини встановлені судом за зустрічним позовом.
Позивач за зустрічним позовом покликаючись на положення пункту 9.1 договору оренди, згідно якого будь-які зміни, доповнення та додатки до цього договору повинні бути оформлені у письмовій формі та підписані повноважними представниками сторін. Зміна умов договору в односторонньому порядку не допускається.
Зазначає, що ОСОБА_1 ніколи не підписував договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р., про його існування стало відомо після подання відповідачем за зустрічним позовом первісного позову у справі.
Підставою зустрічного позову є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, невідповідність волевиявлення позивача його внутрішній волі, з огляду на те, що спірний правочин ОСОБА_1 не підписувався.
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповідач виставляв позивачу рахунки на суму 2 880,00 грн, яка передбачена умовами договору оренди, а не додаткового договору до договору оренди, яка мала би становити 28 800,00 грн. Вказані рахунки позивачем за зустрічним позовом оплачувались.
Позивач покликається на положення пункту 3.8. договору оренди щодо порядку зарахування платежів здійснених орендарем. Вказує на те, що в жодному з виставлених орендодавцем рахунків на орендну плату не відображено такого зарахування, в той час як відповідно до пункту 3.9. договору таке зарахування мало здійснюватись автоматично. Не відображено фактів такого зарахування і в розрахунку неустойки в складі суми позовних вимог.
На думку позивача за зустрічним позовом первісний позов не містить жодних відомостей про отримання збитків у вигляді втраченої вигоди внаслідок неналежної сплати ОСОБА_1 сум орендної плати в розмірі 12 960 грн щомісяця та щомісячної суми штрафу в такому ж розмірі.
Товариством «Компанія Ріел-Естейт Груп» не вживалось жодних заходів для дострокового розірвання договору в порядку пунктів 4.4.3 та 4.4.4. чи пункту 5.3.3. договору оренди.
З огляду на договірні домовленості, за умови виконання орендодавцем передбачених пунктом 3.5 договору імперативних вимог, сума орендної плати могла бути збільшена лише починаючи з 09.09.2020, а при незгоді ОСОБА_1 , договір міг бути розірваний не раніше 09.10.2020, при чому без збільшення встановленої суми орендної плати.
Внаслідок введення карантинних заходів, позивач за зустрічним позовом листом від 15.04.2020 звернувся до орендодавця з проханням розірвати договір через відсутність фінансових можливостей сплачувати орендну плату та відсутність потреби і можливостей у використанні предмета оренди.
У відповідь на це звернення, листом №27/04-20 від 27.04.2020 відповідач за зустрічним позовом відмовив у проханні про розірвання договору із посиланням на те, що наведені у зверненні обставини не можуть бути підставами для такого розірвання.
29.04.2020 позивач за зустрічним позовом повторно звернувся до орендодавця з повідомленням про неможливість подальшого використання орендованого приміщення, припинення орендних правовідносин 16.04.2020, зарахування гарантійного платежу в рахунок зобов'язань за квітень 2020 року та проханням направити уповноважену особу орендодавця для повернення приміщення в порядку пункту 2.3 договору оренди.
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що 09.05.2020 року приміщення було опломбовано, фотознімки опломбування разом з ключем від приміщення 12.05.2020 року скеровані відповідачу за зустрічним позовом поштою.
Позивач за зустрічним позовом отримав претензію відповідача за зустрічним позовом від 08.05.2020 про оплату 237 276,45 грн боргу, з яких 119 520,00 грн основний борг, 829,95 грн. інфляційні нарахування, 1 206,36 грн 3% річних, 115 200 грн штрафу та 520,14 грн компенсації за комунальні послуги, за період серпень 2019 -травень 2020.
У зв'язку з тим, що спірний додатковий договір не відповідає чинним на момент його укладення положенням законодавства, суперечить статті 203 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 не підписував його, відтак позивач за зустрічним позовом просить визнати його недійсним.
Правовими підставами зустрічного позову зазначає статті 11, 203, 204, 207, 208, 215, 627, 632 Цивільного кодексу України та статтю 174 Господарського кодексу України.
Висновки суду по первісному позову.
Як вбачається з інформації про Фізичну особу-підприємця Гамальчука Юрія Володимировича, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, 13.05.2020 відповідач була припинив господарську діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 24040060002030267.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями.
Спір у даній справі виник з господарського договору, укладеного у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності, яка раніше велася відповідачем як фізичною особою-підприємцем, а відповідач при укладенні договору зазначав свій статус саме як фізичної особи-підприємця, (преамбула заяви про приєднання, реквізити сторін договору).
Зобов'язання відповідача з втратою ним після укладення договору такого статусу не припинились, тому суд, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін, вважає, що спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.
Таку ж правову позицію стосовно юрисдикції спору, що виник при виконанні умов укладеного між сторонами господарського договору, за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, висловлено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №904/1083/18 та від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Правовідносини сторін виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 укладеного 09.08.2019 та договору про внесення змін до договору оренди.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 762 Цивільного Кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до частини 1 статті 286 Господарського Кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно пункту 3.1. договору оренди, в редакції викладеній в договорі про внесення змін до договору оренди від 09.08.2020, розмір місячної орендної плати за користування нежитловими приміщеннями за один календарний місяць становить 12 000,00 грн. без ПДВ.
Враховуючи, що позивач є платником ПДВ, розмір орендної плати із врахуванням пункту 3.3. договору становить 14 400,00 грн. з ПДВ.
У відповідності до пункту 3.2. договору оренди плата здійснюється щомісячно, не пізніше 5 числа поточного місяця в безготівковій формі, шляхом банківського переказу з поточного рахунку орендаря на поточний рахунок орендодавця.
Згідно пункту 3.7. договору оренди сторони домовились, що протягом 5 банківських днів з дня підписання цього договору орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди у розмірі двох місячних орендних плат.
Враховуючи умови договору, починаючи з моменту його укладення 09.08.2019 по 14.05.2020, орендар зобов'язаний був сплатити орендодавцю наступні платежі:
- до 16.08.2019 - передоплата з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди в сумі 28 800,00 грн;
- за період, починаючи з жовтня 2019 року по грудень 2019 року та з січня 2020 року по травень 2020 року включно, орендну плату в розмірі 115 200,00 (8 місяців х 14 400,00 грн).
Відповідач за первісним позовом свої зобов'язання щодо сплати орендної плати виконав частково, сплативши 11 520,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.
Отже сума основного боргу відповідача за первісним позовом становить 132 480,00 грн, з яких 25 920,00 грн основний борг по передоплаті з орендної плати гарантійного платежу за перший та останній місяці оренди (з врахуванням оплати 02.09.2019) та 106 560,00 орендна плата за жовтень 2019 року - грудень 2019 року, січень-травень 2020 року (з врахуванням оплат 07.10.2019, 11.11.2019, 06.12.2019, 10.01.2020, 10.02.2020, 06.03.2020).
Як передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 132 480,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо нарахованих позивачем трьох процентів річних, інфляційних втрат та штрафу суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач за первісним позовом нарахував втрати від інфляції в сумі 2 052,93 грн та 3% річних в сумі 1 571,03 грн.
Перевіривши правильність нарахування вказаних сум, суд дійшов висновку підставності їх до задоволення.
В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В пункті 6.2 договору оренди сторони погодили, що у випадку прострочення орендодавцем виконання зобов'язань щодо оплати орендних платежів (орендної плати), орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі місячної орендної плати за користування приміщенням за кожне таке прострочення.
Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 144 000,00 грн штрафу.
Відповідач за первісним позовом подав заяву про зменшення неустойки (вх.№22813/21 від 29.09.2021). При цьому покликається на положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України.
Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Положення вищевказаних норм спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми, як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач за первісним позовом просить стягнути 144 000,00 грн штрафу. Вказана сума є більшою ніж сума основного боргу.
Суд керуючись положеннями статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження розміру понесених позивачем збитків, спричинених неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, те, що сума нарахованого позивачем штрафу є надмірною та не може бути засобом для збагачення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності вважає за доцільне зменшити суму штрафу на 90% та стягнути з відповідача 14 400,00 грн. штрафу.
Отже, за первісним позовом до задоволення підлягає 132 480,00 грн. основного боргу, 2052,93 грн інфляційних втрат, 1 571,03 грн 3% річних та 14 400,00 грн штрафу. У задоволенні решти позову слід відмовити.
Висновки суду щодо зустрічного позову.
Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Спір за зустрічним позовом виник між сторонами у зв'язку з підписанням договору від 09.08.2019 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р., згідно якого було збільшено розмір місячної орендної плати за оренду нежитлового приміщення.
Твердження представника відповідача за первісним позовом про непідписання Гамальчуком Ю.В. договору від 09.08.2019 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р. щодо суми орендної плати, спростовується наявним в матеріалах справи висновком судової почеркознавчої експертизи №10/7/928 від 17.11.2020, у якому зазначено про те, що підпис Гамальчука Ю.В. в графі орендар в договорі про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 виконаний Гамальчуком Ю.В.
Доказів примушування Гамальчука Ю.В. до підписання спірного договору, застосування до нього заходів впливу в той чи інший спосіб, позивач за зустрічним позовом не надав.
В постанові Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у цій справі вказано, що висновок експерта №10/7/928 від 17.11.2020 відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України і не викликає сумніву у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експерта, ґрунтуються на методичних рекомендаціях та результатах дослідження матеріалів справи, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи, а також не були спростовані відповідачем жодними іншими належними і допустимими доказами у справі.
Згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 3 статті 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
Позивач за зустрічним позовом в обгрунтування зустрічного позову покликається на те, що орендодавцем порушено порядок зміни ціни передбачений пунктом 3.5. договору оренди.
У пункті 3.5 договору оренди сторони передбачили, що орендодавець, починаючи з другого року оренди, вправі змінити розмір орендної плати. У такому випадку орендодавець зобов'язаний надіслати орендарю відповідне звернення (повідомлення). Орендар зобов'язаний розглянути таке звернення у місячний термін з моменту його отримання. Якщо у місячний термін орендар не надіслав відповіді на звернення орендодавця, пропозиція про зміну розміру орендної плати вважається прийнятою. Якщо орендар не погоджується на зміну розміру орендної плати, сторони зобов'язуються вирішити це питання шляхом переговорів у 15-ти денний термін. Якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни розміру орендної плати з підстав передбачених у цьому пункті договору, даний договір підлягає розірванню через 60 календарних днів з моменту відправлення орендодавцем орендарю відповідного письмового звернення (повідомлення) про яке зазначено у першому реченні цього абзацу.
З аналізу пункту 3.5. договору оренди слідує, що він передбачає право та порядок зміни орендної плати за ініціативою орендодавця, а не за згодою сторін.
Отже позивач за зустрічним позовом помилково зазначає про порушення встановленого порядку зміни ціни передбаченого пунктом 3.5. договору оренди, оскільки зміну ціни шляхом укладення договору про внесення змін від 09.08.2019 було здійснено за згодою сторін, шляхом підписання договору про внесення змін до договору оренди та керуючись частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, що не суперечить частині 2 статті 632 Цивільного кодексу України.
Водночас зміна ціни згідно пункту 3.5 договору оренди здійснюється в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця за умов дотримання пункту 3.5. договору оренди, що кореспондується з частиною 3 статті 762 Цивільного кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що сторони за своєю згодою вправі змінити ціну в будь-який момент дії договору, а без згоди за ініціативою орендодавця, починаючи з другого року оренди та з дотриманням умов пункту 3.5. договору.
Пунктом 3.8. договору оренди передбачено, що у першу чергу відшкодовуються збитки, завдані орендодавцю, з вини орендаря; у другу чергу оплачуються проценти і неустойка (пені, штрафи); у третю чергу сплачується орендна плата.
На думку суду, твердження позивача за зустрічним позовом про те, що відповідач за зустрічним позовом всупереч умовам пункту 3.8. договору оренди, зараховував отримані на підставі виставлених рахунків платежі як орендну плату, а не збитки чи неустойку, є помилковим, оскільки вказаним пунктом договору передбачено право, а не обов'язок орендодавця зараховувати платежі у порядку визначеному в цьому пункті.
Крім того, безпідставним, на думку суду, є твердження позивача за зустрічним позовом про те, що договором оренди не встановлено імперативних умов щодо тривалості оренди не менше 35 місяців чи неможливості припинення відносин, а пунктом 3.7. договору передбачено право орендаря на дострокове розірвання договору із зарахуванням гарантійного платежу в рахунок останнього місяця оренди.
Так, згідно частини 3 пункту 3.7 договору оренди, у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендаря гарантійний платіж за останній місяць оренди не підлягає поверненню чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди та залишається у орендодавця.
Відповідно до пункту 5.1 договору оренди строк дії договору становить 35 місяців з моменту його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором обчислюється з моменту підписання цього договору та закінчується в останній день строку дії цього договору чи його припинення (розірвання).
Позивач за зустрічним позовом, звертаючись до відповідача за зустрічним позовом з листом від 15.04.2020 року про розірвання договору оренди, покликався на пункти 8.1, 8.2, 8.5 договору, зважаючи на форс мажорні обставини.
Враховуючи, що вищевказані пункти договору не є підставами для розірвання договору оренди, доказів настання форс мажорних обставин позивач за зустрічним позовом станом на дату звернення з листом, не надав, відповідач за зустрічним позовом правомірно відмовив у розірванні договору оренди.
Розділом 5 договору оренди не передбачено право орендаря на дострокове розірвання договору оренди, а пункт 3.7. договору передбачає розірвання договору за ініціативою орендаря, за умови згоди орендодавця.
Твердження позивача за зустрічним позовом про відсутність претензій зі сторони відповідача за зустрічним позовом, що підтверджує факт встановлення суми орендної плати 1200,00 грн є безпідставним, оскільки пред'явлення орендодавцем претензії про сплату боргу є його правом, а не обов'язком. Орендодавець скористався таким правом надіславши ОСОБА_1 претензію про сплату заборгованості від 08.05.2020.
З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним договору від 09.08.2019 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019 р.
Покликання позивача за зустрічним позовом в обгрунтування зустрічного позову на постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, від 12.02.2019 у справі №914/2649/17, від 14.07.2020 у справі № 910/4829/19 від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 27.03.2019 у справі № 916/1545/17, щодо неправомірності зміни ціни договору, є неприйнятним з огляду на те, що такі постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично доказову базу у відповідних справах, прийняті за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Ряд постанов взагалі не є такими, що були прийняті у подібних правовідносинах. Відтак правові позиції во вказаних постановах не можуть бути застосовані судом у даній справі.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат врегульований статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір за первісним позовом слід покласти на відповідача за первісним позовом.
Судовий збір за зустрічним позовом слід покласти на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» (79031, місто Львів, вулиця Скорини, будинок 32, квартира 77, ідентифікаційний код 40746462) 132 480,00 грн основного боргу, 2052,93 грн інфляційних втрат, 1571,03 грн 3% річних, 14 400,00 грн штрафу та 4 201,56 грн судового збору.
3. У задоволенні решти первісного позову відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-258 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повний текст рішення
складено 04.11.2021
Суддя Сухович Ю.О.