вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" листопада 2021 р. м. Київ Справа № 911/1998/21
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши справу
за позовом Державної екологічної інспекції Столичного округу, м. Київ
до Комунального підприємства “Києво-Святошинська тепломережа” Київської обласної ради, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка
про стягнення збитків
представники:
від позивача - Ю.О. Слободян
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державної екологічної інспекції Столичного округу №8/07-33/1797 від 17.05.2021 року (вх.№1971/21 від 06.07.2021) (далі - позивач) до Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (далі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 158031,84 грн.
Ухвалою суду від 09.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1998/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.08.2021 року.
До суду від відповідача надійшло клопотання №327 від 29.07.2021 року (вх. №18033/21 від 29.07.2021) про відкладення підготовчого засідання.
Представник позивача у судовому засіданні 03.08.2021 року не заперечував проти поданого клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 03.08.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1998/21 на тридцять днів та відкладено судове засідання на 28.09.2021 року.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №354 від 10.08.2021 року (вх. №19054/21 від 10.08.2021).
Представник позивача у судовому засіданні 28.09.2021 року повідомив, що ним не отримано відзив на позову заяву.
Ухвалою суду від 28.09.2021 року закрито підготовче провадження у справі №911/1998/21 та призначено розгляд справи по суті на 02.11.2021 року.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 01.11.2021 року (вх. №25267/21 від 01.11.2021 року).
До суду від відповідача електронною поштою надійшла заява про відкладення розгляду справи №518 від 01.11.2021 року (вх. №25166/21 від 01.11.2021 року).
Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2021 року позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Стосовно поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Статтею 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні одного з представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Проте, відповідачем не доведено суду неможливість розгляду справи без участі відповідача на підставі письмових доказів, що містяться у справі. На думку суду, наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору у даному судовому засіданні.
Приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, враховуючи наявність в матеріалах справи передбачених ГПК України заяв по суті справи, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
Державною екологічною інспекцією Столичного округу, відповідно до наказу Державної екологічної інспекції Столичного округу №1130-П від 03.08.2019 року, з дотриманням правил ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на підставі направлення №001151 від 08.07.2019 року за період з 11.07.2019 по 23.07.2019 за адресою: вул. Незалежності, 9, м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київської області, 08150, проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання - Комунальним підприємством «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якого складено Акт №3/3/120 від 23.07.2019 року.
В ході перевірки встановлено, що відповідачем отримано дозвіл №315/17 від 29.10.2014 року на спеціальне водокористування термін дії якого з 29.10.2014 по 29.10.2017.
Перевіркою виявлено, що відповідачем у період з 29.10.2019 року по 03.04.2019 року здійснювалося видобування води без спеціального дозволу на водокористування; на свердловині згідно паспорту №2104 лічильник №100093052 марка WP-Dynamik не повірений. Зазначене є порушенням ст.ст. 19, 21, 23 Кодексу України про надра, чим вчинено адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно наданої відповідачем під час перевірки довідки від 23.07.2019 року №289 про обсяги видобутої води, з якої вбачається, що Комунальним підприємством «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради у період з 29.10.2017 року по 03.04.2019 року видобуто із свердловини 155873 куб.м води.
Позивачем видано припис №3-3/001151 від 23.07.2019 року щодо усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства.
Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів, виконано відповідно до «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20.07.2009 року №389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14.08.2009 року №767/16783 та ст. 255 Податкового кодексу України.
Збитки за самовільне використання водних ресурсів визначено за формулою згідно п. 9 Методики з врахуванням визначеної п. 255.5.2 ст. 255 Податкового кодексу України ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод і розраховані в сумі 158031,84 грн.
Позивач надсилав відповідачу претензію від 02.09.2019 року №90/2019 з вимогою добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі в розмірі 158031,84 грн. Однак, вказана претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив, що отримав попередній дозвіл на спецводокористування 29.10.2014 року і розпочав процедуру оформлення нового дозволу ще до закінчення терміну дії дозволу від №315/17 від 29.10.2014 року. Однак, протягом тривало часу відповідач отримував зауваження від Державного агентства водних ресурсів, що стало причиною довготривалого погодження документації для отримання нового дозволу на спецводокористування. Тому, відповідачем було укладено договір з ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Промспецконсалт» для підготовки необхідних для отримання дозволу документів та узгодження таких документів у відповідних органах. Відповідач також зазначає, що здійснював використання води не для власних потреб а з метою надання послуг з централізованого водопостачання в с. Тарасівка, тому не мав права припинити видобування води і здійснювати її постачання населенню та бюджетним організаціям. Водночас, новий дозвіл на спеціальне водокористування отримано відповідачем №735/КВ/49д-19 від 03.04.2019 року зі строком дії з 03.04.2019 по 03.04.2024 року. Також відповідач зазначав про сплату у вказаний період збору за спецводокористування та користування надрами, про що надавав платіжні документи.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України віл 21.02.2018 року за №102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища» та наказу Державної екологічної інспекції України від 01.10.2018 року за №187 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу», датою початку здійснення повноважень Державною екологічною інспекцією Столичного округу визначено 01.10.2018 року.
Основним завданням Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах міста Києва та Київської області. Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Відповідно до ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред'явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до Положення, Інспекція пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право па захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки, частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим не майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайповим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести факти неправомірної винної поведінки, наявності негативних наслідків та причинного зв'язку між ними.
Відповідні обставини встановлено в ході перевірки та зафіксовано в Акті перевірки №3/3/120 від 23.07.2019 року, обсяги використаної води визначено самим відповідачем.
Предметом спору у даній справі є стягнення з КП «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради збитків у розмірі 158031,84 грн., які завдано державі внаслідок здійснення підприємством забору підземної води зі свердловини без спеціального дозволу на користування надрами.
Частиною 2 ст. 1166 ЦК України встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Частиною 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси па підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Відповідно до ст.ст. 46, 48 Водного кодексу України, водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 затверджено Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування (далі - Порядок).
Пунктом 4 цього Порядку передбачено, що видача або відмова у видачі дозволу на спеціальне водокористування здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дня надходження заяви та документів, необхідних для видачі дозволу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002 року «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №1203 від 19.07.2012 та №1091 від 13.12.2017, до 3 червня 2017 року (включно) у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення, дозволи видавалися обласними держадміністраціями та після вказаної дати дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами Держводагентства.
В матеріалах справи міститься Дозвіл на спеціальне водокористування 29.10.2014 року №315/17 з терміном дії з 29.10.2014 до 29.10.2017. Під час перевірки встановлено, що у період з 29.10.2019 по 03.04.2020 підприємство здійснювало свою господарську діяльність без дозволу на спеціальне водокористування.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що нарахування збитків у розмірі 158031,84 грн. проведено правомірно у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009, виходячи із обсягу використаної води.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Згідно ст. 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу па підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених ст.23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київського та Севастопольського міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальній дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Однак, у відповідача був наявний лише Дозвіл на спеціальне водокористування від 29.10.2014 року №315/17.
Крім того, господарський суд враховує положення ст. 23 Кодексу України про надра, згідно яких землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб'єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами, лише для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.
Судом встановлено, що відповідач не є суб'єктом, діяльність якого підпадає під дію положень ст. 23 Кодексу України про надра.
Стосовно посилань відповідача на те, що ним вчинялись дії для оформлення нового дозволу, однак, через довготривале погодження документації для отримання нового дозволу на спецводокористування такий дозвіл був відсутній на час проведення відповідної перевірки позивача, що виключає наявність у відповідача вини, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отримано Дозвіл на спеціальне водокористування від 03.04.2019 року №735/КВ/49д-19 із терміном дії з 03.04.2019 до 03.04.2024.
Відповідач у 2018 звертався до Державного агентства водних ресурсів України за отриманням дозволу. Так, до матеріалів справи додано копії листів Державного агентства водних ресурсів України та Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, наданими за результатами розгляду документів відповідача на видачу дозволу на спецводокористування. Як вбачається з тексту вказаних листів, Державним агентством водних ресурсів України та Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації документи КП «Києво-Святошинська тепломережа» КОР розглядалися, та за результатами розгляду надавалася відмова у видачі дозволу: у листах вказувались недоліки у поданих документах, які не усувались відповідачем при повторних подачах.
Частиною 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей.
Отже, документи на отримання Дозволу на спецводокористування повертались відповідачу на доопрацювання у зв'язку із їх невідповідністю нормативним вимогам.
Крім того, сама по собі процедура отримання спеціального дозволу на користування надрами не звільняє від відповідальності за самовільне їх використання.
Судом враховано, що відповідно до даних ЄДР основним видом економічної діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, а також забір, очищення та постачання води. Разом із тим, законодавство, яким передбачено здійснювати спецводокористування на підставі виданого дозволу, не містить виключень для комунальних підприємств, які надають послуги з водопостачання.
Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність збитків, з огляду зокрема на сплату відповідачем збору за спец водокористування та за користування надрами у період, за який у відповідача був відсутній оформлений Дозвіл. За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 03.09.2013 у справі №13/333-38/463-2012 та постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №910/8682/16 щодо застосування вказаної норми права, факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування за законом є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, а тому посилання скаржника на відсутність збитків, які понесені державою є помилковими.
При цьому, Акт від 23.07.2019 року №3/3/120 за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є чинним, в судовому порядку не оскаржено, зауважень до Акту відповідачем не надано. Статтею 110 Водного кодексу України передбачена відповідальність за порушення водного законодавства, що тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до ст. 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну, кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено факт здійснення відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 48, 49 Водного кодексу України, самовільного водокористування без наявності відповідного дозволу на нього, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 158031,84 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Державної екологічної інспекції Столичного округу до Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради про стягнення 158031,84 грн. збитків задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Незалежності, буд. 9, код ЄДРПОУ 23576122) на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 1, код ЄДРПОУ 42163667) 158031 (сто п'ятдесят вісім тисяч тридцять одну) грн. 84 коп. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, із зарахуванням коштів на розподільчий рахунок Боярської ОТГ, код класифікації доходів бюджету - 24062100 «Грошові кошти за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності».
3.Стягнути з Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Незалежності, буд. 9, код ЄДРПОУ 23576122) на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 1, код ЄДРПОУ 42163667; р/р IBAN UA 098201720343180014000082309 в УДКСУ в Печерському районі м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 42163667) 2370 (дві тисячі триста сімдесят) грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 09.11.2021 року.
Суддя Д.Г. Заєць