вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" жовтня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2201/21
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, код 03445665)
до
приватного підприємства «Ліліт-Ка» (08835, Київська обл., Миронівський р-н, село Росава, вул. Центральна, будинок 80, код 33461497)
про стягнення 1021152,86 гривень
за участю представників учасників справи:
від позивача: Желтобрюх І.В.;
від відповідача: не з'явилися;
28.07.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі по тексту - позивач/ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») про стягнення з приватного підприємства «Ліліт-Ка» (далі по тексту - відповідач/ПП «Ліліт-Ка») заборгованості за договором на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б марки 1 з матеріалів замовника від 17.03.2020 № 02/17/03/20 у розмірі 1021152,86 гривень, з яких: 815024,08 гривень основний борг, 177175,85 гривень пеня, 28952,93 гривень 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору за надані позивачем послуги в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим виникла стягувана сума боргу, що стало підставою для додаткових нарахувань та вимог про стягнення пені та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2201/21 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2021.
На адресу суду 17.08.2021 від приватного підприємства «Ліліт-Ка» надійшла зустрічна позовна заява до дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якій заявник просить суд припинити зобов'язання ПП «Ліліт-Ка» у сумі 603913,79 гривень, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли у позивача перед відповідачем на підставі видаткових накладних від 31.03.2020 № 12 та від 21.05.2020 № 17, чим зменшити суму заборгованості ПП «Ліліт-Ка» перед ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за договором від 17.03.2020 № 02/17/03/20 на різницю зустрічних вимог, а саме до 211110,29 гривень.
Ухвалою суду від 01.09.2021 зустрічну позовну заяву приватного підприємства «Ліліт-Ка» з доданими до неї документами повернуто заявнику.
До суду 17.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач просить суд зарахувати зустрічні однорідні вимоги між позивачем та відповідачем. Також у відзиві відповідачем заявлено клопотання про зменшення нарахованої позивачем пені на 95%.
28.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.
На адресу суду 06.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме договору купівлі-продажу від 19.03.2020 № 01/19/03/20, укладеного між ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ПП «Ліліт-Ка», та первинних документів складених на підставі цього договору.
До суду 08.09.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 08.09.2021 підготовче засідання відкладено на 29.09.2021.
Ухвалою суду від 29.09.2021 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті 20.10.2021.
20.10.2021 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, а у випадку відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відкласти розгляд справи на іншу дату.
Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач вважає, що наявні підстави для зупинення провадження у справі, оскільки в апеляційному порядку оскаржується ухвала Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/2201/21, якою зустрічну позовну заяву повернуто ПП «Ліліт-Ка». Таким чином, на переконання відповідача, подальший розгляд справи № 911/2201/21 є неможливим до набрання законної сили постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/2201/21 щодо оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 01.09.2021, адже висновки апеляційного суду можуть суттєво вплинути на права відповідача.
В судове засідання 20.10.2021 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Розглянувши у судовому засіданні подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі або відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
У відповідності до пп. 17.10. п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-8, 10, 12-14, 17, 19, 21, 31-33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
Положеннями пункту 17.12 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до перегляду ухвали у справі в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 17.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції направляються всі матеріали справи.
При цьому пп. 17.11 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України визначено, що подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п. 1); необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи (п. 2); перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 3); прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді (п. 4); об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (п. 5).
А згідно ч. 1 ст. 228 цього ж Кодексу суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі (п. 1); призначення судом експертизи (п. 2); направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу (п. 3); звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (п. 4); прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом (п. 6); перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду (п. 7).
Водночас, згідно з ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку відповідачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 01.09.2021 у справі № 911/2201/21 про повернення зустрічного позову, що з огляду на наведені приписи процесуального законодавства не є підставою для зупинення провадження у справі, вказане зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Також розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на те, що згідно приписів частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою та наявність у матеріалах справи заяв по суті справи, із посиланням на докази та нормативне обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також те, що відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.03.2020 ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (виконавець) та ПП «Ліліт-Ка» (замовник) укладено договір на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б марка 1 із матеріалів замовника № 02/17/03/20, згідно умов якого:
- у порядку передбаченого даним договором та відповідними нормами чинного законодавства України, замовник зобов'язується надати матеріали виконавцеві, куплені за власний кошт, які необхідні для приготування 3000т гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б, марка 1 (надалі - асфальтобетонна суміш), а саме: бітум, щебінь 5-10, грандвідсів, мазут, мінеральний порошок, дизельне паливо, мастильні матеріали (пункт 1.1.);
- у порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг з виготовлення асфальтобетонної суміші з матеріалів замовника та на підставі протоколів підбору суміші наданих замовником (пункт 1.4.);
- термін надання послуги по виготовленню асфальтобетону визначається згідно графіка виготовлення продукції за домовленістю сторін (пункт 2.1.);
- замовник зобов'язується постійно після виготовлення 500 т асфальтобетонної суміші оплатити стовідсотково послуги по приготуванню гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші з урахуванням вимоги пункту 4.1. даного договору (пункт 3.1.1.);
- виконавець зобов'язується своєчасно виконувати роботи і надавати послуги, що відповідають умовам цього договору (пункт 3.2.1.);
- вартість послуг за даним договором становить 1215000,00 грн, в тому числі ПДВ - 202500,00 грн. На березень 2020 року вартість виготовлення 1 т асфальтобетонної суміші типу Б, марка 1 складає 405,00 грн, в т.ч. ПДВ - 67,50 грн, тобто без вартості матеріалів. Вартість може переглядатись в односторонньому порядку, про що виконавець повідомляє замовника листом з повідомленням про вручення (пункт 4.1.);
- замовник проводить попередню оплату за послуги в розмірі 30% від загальної вартості робіт (на виготовлення 500 т асфальтобетонної суміші), яка становить 202500 грн, в т.ч. ПДВ - 33750,00 грн (пункт 4.2.);
- розрахунки за надані послуги проводяться у гривнях шляхом перерахування їх вартості на підставі отриманого замовником від виконавця рахунку (надалі - рахунок) протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання передачі наданих послуг на розрахункові рахунки фактичного виконавця послуг (пункт 4.3.);
- в разі порушення строків оплати виготовленої асфальтобетонної суміші, замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф у розмірі 0,1 % від суми боргу (сплачується одноразово) (пункт 5.2.5.).
Так, на виконання умов договору позивачем надано обумовлені договором послуги, а відповідач в свою чергу прийняв такі послуги на загальну суму 1185572,70 гривень, що підтверджується актами наданих послуг, які підписані обома сторонами та скріплені печатками, та копії яких містяться у матеріалах справи, а саме:
- від 31.03.2020 № 1 на суму 336668,40 гривень;
- від 30.04.2020 № 2 на суму 284391,00 гривень;
- від 29.05.2020 № 1 на суму 353403,00 гривень;
- від 30.06.2020 № 1 на суму 199000,80 гривень;
- від 31.07.2020 № 4 на суму 12109,50 гривень.
Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача та платіжних доручень від 06.05.2020 № 6 на суму 100000 гривень, від 21.05.2020 № 9 на суму 50000 гривень та від 10.06.2020 № 22 на суму 220548,62 гривень, відповідачем на рахунок позивача перераховано грошові кошти у загальному розмірі 370548,62 гривень, із призначенням платежу - за послуги по приготуванню асфальтобетонної суміші.
Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов'язання по оплаті наданих послуг у повному обсязі та у строки встановлені договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача боргу у розмірі 815024,08 гривень.
Відповідач заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог у своїх заявах по суті справи зазначив, що пред'явлені позовні вимоги визнає в частині існування суми боргу у розмірі 211110,29 гривень, а щодо решти позовних вимог заперечує. Як вказує відповідач, ним, на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу (поставки) товарів від 19.03.2020 № 01/19/03/20, на користь позивача було здійснено поставку Асфальтобетонної суміші типу Б, марка 1 на загальну суму 603913,79 гривень, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними від 31.03.2020 № 12 на суму 185698,54 гривень та від 21.05.2020 № 17 на суму 418215,25 гривень. Проте, як стверджує відповідач, оплати за поставлений відповідачем товар, позивачем здійснено не було, з огляду на що відповідачем 15.08.2021 на адресу позивача на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України надіслано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. Таким чином, відповідач вважає, припиненим його зобов'язання перед позивачем у розмірі 603913,79 гривень, оскільки у позивача виник обов'язок по оплаті поставленого відповідачем на користь позивача товару на цю суму, тож вимога позивача має бути зарахована в рахунок погашення зустрічної вимоги позивача оплатити вартість поставленого товару.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Суд зазначає, що укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 Цивільного кодексу України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, пунктом 4.3. договору сторони встановили, що розрахунки за надані послуги проводяться у гривнях шляхом перерахування їх вартості на підставі отриманого замовником від виконавця рахунку (надалі - рахунок) протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання передачі наданих послуг на розрахункові рахунки фактичного виконавця послуг.
Наявні у матеріалах справи акти наданих послуг, які підписані обома сторонами та скріплені печатками, засвідчують отримання відповідачем наданих позивачем послуг та, відповідно, початок перебігу строку з їх оплати. Враховуючи, що акти надання послуг в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, а відтак є належним підтвердженням здійснення господарської операції.
Таким чином, строк оплати наданих позивачем відповідачу обумовлених договором послуг є таким що настав і, відповідно обов'язок відповідача оплатити ці послуги.
Суд відзначає, що у матеріалах справи також відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строків, вартості та якості наданих позивачем послуг.
З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 370548,62 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями від 06.05.2020 № 6 на суму 100000 гривень, від 21.05.2020 № 9 на суму 50000 гривень та від 10.06.2020 № 22 на суму 220548,62 гривень.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем свого обов'язку у повному обсязі щодо оплати наданих позивачем послуг за вказаними вище актами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено, що вартість наданих позивачем та неоплачених відповідачем послуг обумовлених договором станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом становить 815024,08 гривень.
Між тим, відповідач у відзиві на позов позовні вимоги визнав частково в частині суми боргу 211110,29 гривень, а щодо решти позовних вимог у розмірі 603913,79 гривень заперечував посилаючись на те, що зобов'язання в цій частині є припиненим внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на цю суму.
Надавши належну оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 19.03.2020 ПП «Ліліт-Ка» (продавець) та ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» укладено договір купівлі-продажу (поставки) товарів від 19.03.2020 № 01/19/03/20, на підставі якого відповідач згідно видаткових накладних від 31.03.2020 № 12 на суму 185698,54 гривень та від 21.05.2020 № 17 на суму 418215,25 гривень поставив позивачу обумовлений цим договором товар всього на загальну суму 603913,79 гривень.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивач за отриманий товар не розрахувався, тож за позивачем рахується заборгованості перед відповідачем у загальному розмірі 603913,79 гривень.
Доводи позивача щодо відсутності між позивачем та відповідачем будь-яких правочинів, на підставі яких у відповідача виникло право вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на наявну у позивача заборгованість перед відповідачем у розмірі 603913,79 гривень та наявну у відповідача перед позивачем у розмірі 815024,08 гривень, 16.08.2021 ПП «Ліліт-Ка» звернулось до ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог. У вказаній заяві відповідач враховуючи наведені обставини повідомив позивача, що його зобов'язання перед позивачем за договором на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б марка 1 із матеріалів замовника від 17.03.2020 № 02/17/03/20 припиняються на суму 603913,79 гривень.
Факт направлення вказаної заяви на належну адресу позивача підтверджується описом вкладення від 16.08.2021 у лист № 029912557762.
З відомостей офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) щодо відстеження поштового відправлення за трек-номером 029912557762 вбачається, що поштове відправлення позивачем отримано 17.08.2021.
Водночас, будь-яких доказів надання позивачем відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Статтями 202, 203 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до положень ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом (ст. 602 Цивільного кодексу України).
За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог статті 601 Цивільного кодексу України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування частини 1, пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємопов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.
Отже, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей. При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Отже, з огляду на викладене вище зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що зобов'язання відповідача перед позивачем за договором на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б марка 1 із матеріалів замовника від 17.03.2020 № 02/17/03/20 у розмірі 815024,08 гривень та зобов'язання позивача перед відповідачем за договором купівлі-продажу (поставки) товарів від 19.03.2020 № 01/19/03/20 у розмірі 603913,79 гривень є зустрічними однорідними вимогами, строк виконання яких настав.
Окрім того, суд дійшов висновку про відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язань, їх змісту та умов виконання, а також про безспірність зустрічних однорідних вимог.
З огляду на обставини, на які посилається ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про необхідність проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за договором на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші типу Б марка 1 із матеріалів замовника від 17.03.2020 № 02/17/03/20 у розмірі 815024,08 гривень та за договором купівлі-продажу (поставки) товарів від 19.03.2020 № 01/19/03/20 у розмірі 603913,79 гривень, внаслідок чого припиненими є зобов'язання ПП «Лілітка-Ка» перед ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у розмірі 603913,79 гривень, що виникли на підставі договору від 17.03.2020 № 02/17/03/20.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 603913,79 гривень у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині. Та з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає підставною вимогу позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 298502,35 гривень, яка підтверджується матеріалами справи та належить до задоволення.
Щодо вимог про стягнення пені та 3% річних.
Позивачем, з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем, заявлено вимоги про стягнення з відповідача 177175,85 гривень пені та 28952,93 гривень 3% річних розрахованих за загальний період з 08.04.2020 по 20.07.2021.
Судом встановлено, що пунктом 5.2.5. договору сторони погодили, що в разі порушення строків оплати виготовленої асфальтобетонної суміші, замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф у розмірі 0,1 % від суми боргу (сплачується одноразово).
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
У відповідності до положень ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і, відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 917/889/17 та від 30.01.2019 у справі № 904/631/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем зобов'язань, позивачем не взято до уваги обмеження нарахувань передбачених приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та не враховано, що розмір пені обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
А тому судом здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням приписів чинного законодавства, та вірно визначивши періоди нарахування, судом встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 58598,06 гривень.
Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 177175,85 гривень пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 58598,06 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що вірно розрахований розмір 3% річних становить 28794,00 гривень, відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у вказаній сумі.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та пені не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 %, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що: відповідачем погашено частину боргу, що свідчить про його добросовісну поведінку; решта заборгованості не була погашена відповідачем, оскільки у позивача існували зустрічні зобов'язання перед позивачем; позивачем не наведено розміру збитків завданих йому простроченням зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16).
Однак відповідачем не обґрунтовано винятковості випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення з його сторони строків оплати за надані позивачем послуги встановлених договором.
Суд враховує, що сума штрафних санкцій за порушення строків оплати наданих послуг не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми отриманих відповідачем послуг.
Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, а тому заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведення матеріалами справи наявності у ПП «Ліліт-Ка» заборгованості перед ДП «Київський Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні Дороги України» у розмірі 211110,29 гривень, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача облікованої заборгованості підлягають задоволенню.
Таким чином, суд приймає рішення про закриття провадження в частині суми основного боргу у розмірі 603913,79 гривень та про стягнення з приватного підприємства «Ліліт-Ка» на користь дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» 211110,29 гривень основного боргу, 58598,06 гривень пені, 28794,00 гривень 3% річних.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 13536,25 гривень.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 603913,79 гривень закрити.
2. Позов дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» задовольнити частково.
3. Стягнути з приватного підприємства «Ліліт-Ка» (08835, Київська обл., Миронівський р-н, село Росава, вул. Центральна, будинок 80, код 33461497) на користь дочірнього підприємства «Київський Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна Компанія «Автомобільні Дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, код 03445665) 211110,29 гривень основного боргу, 58598,06 гривень пені, 28794,00 гривень 3% річних та 13536,25 гривень судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2021.
Суддя Р.М. Колесник