вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" листопада 2021 р. Справа№ 911/263/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Владимиренко С.В.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Поливач В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 01.11.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021, повний текст складено та підписано 02.07.2021
у справі № 911/263/21 (суддя Саванчук С.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка"
про стягнення 86 458,05 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариств "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом (вх. №256/21 від 25.01.2021) до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (надалі - відповідач) про стягнення збитків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №2775/18-БО-17 від 22.10.2018, що укладений між ним та позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі № 911/263/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 55 553,85 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три гривні вісімдесят п'ять копійок) пені, 11751,46 грн. (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят одна гривня сорок шість копійок) 3% річних, 5774,83 грн. (п'ять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні вісімдесят три копійки) інфляційних втрат, 1918,76 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімнадцять гривень сімдесят шість копійок) судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог у задоволеній частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі №911/263/21 скасувати в частині відмови у стягненні 13 377,91 збитків та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
На думку скаржника, Закон України "Про ринок природного газу" є спеціальним по відношенню до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України , а тому обов'язковим до застосування підлягають приписи розділу VI Правил, однак суд першої інстанції зазначеного не врахував. Як наслідок, судом неправильно застосовано статті 9, 11, 611, 625, 627 ЦК України та Закону України "Про ринок природного газу".
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі №911/263/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі №911/263/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі №911/263/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 15.09.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 15.09.2021.
10.09.2021 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому викладено клопотання про призначення справи до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3876/21 від 16.09.2021, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. та судді Мартюк А.І., які входять до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/263/21.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 16.09.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі № 911/263/21 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Владимиренко С.В., Попікова О.В. Клопотання Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників судового процесу - задоволено. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційних скарг до розгляду на 01.11.2021 о 14:00.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач у поданому відзиві зазначив, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення.
Явка представників учасників справи.
В судове засідання від 01.11.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" (далі - відповідач, споживач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2775/18-БО-17 від 22.10.2018 (далі - Договір, з урахуванням додаткових угод № від 27.10.2018, № 2 від 05.11.2018, № 3 від 07.12.2018, № 4 від 18.03.2019, № 5 від 29.03.2019), згідно з яким постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі, по місяцях: жовтень 2018 року - 7,429; листопад 2018 року - 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року - 91,800; лютий 2019 року - 79,200; березень 2019 року - 81,500; квітень 2019 року - 30,100.
Відповідно до пункту 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.
Згідно з пунктом 3.13 Договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 Договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору.
При цьому, розмір збитків визначається таким чином: (пункт 3.13.1) якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; (пункт 3.13.2) якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф-Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 Договору передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 цього договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до підпункту 3.13.1 або підпункту 3.13.2 пункту 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 6.2 Договору споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.
Згідно з пунктом 6.3 Договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов пункту 2.1 договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Звертаючись із позовом у цій справі, позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №2775/18-БО-17 від 22.10.2018, що укладений між ним та позивачем.
Так, позивач стверджує, що на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ всього на суму 2282373,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2018 на суму 70491,11 грн., від 30.11.2018 на суму 402534,60 грн., від 31.12.2018 на суму 480847,61 грн., від 31.01.2019 на суму 535358,44 грн., від 28.02.2019 на суму 403896,43 грн., від 31.03.2018 на суму 389245,48 грн., проте, відповідач за отриманий газ розрахувався з порушенням строків оплати, в наслідок чого позивачем нараховані: пеня у розмірі 55553,85 грн., 3 % річних у розмірі 11751,46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5774,83 грн.
Крім того, сторонами погоджено, що відповідач зобов'язується спожити у березні 2019 року - 81,500 тис.куб.м; квітні 2019 року - 30,100 тис.куб.м природного газу, проте, відповідно до акту приймання передачі від 31.03.2019 фактично спожито 52,02000 тис.куб.м, у квітні 2019 року спожито 0 тис.куб.метрів, тобто, розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем пункту 2.1 Договору, розрахований на підставі пункту 3.13, пункту 5.7 та пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, за зобов'язаннями березень-квітень 2019 року фактично складає 13377,91 грн.
На адресу відповідача направлялись акти-претензії (вх. № 26-1367-19 від 16.05.2019, № 26-2373-19 від 19.06.2019) з вимогами оплати заборгованості, проте, вони відхилені відповідачем.
Також позивач зазначив, що відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто, сторонами договору були визначені конкретні умови та порядок виконання зобов'язань, визначена відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань, а на відповідача покладено обов'язок належно та вчасно сплачувати кошти за поставлений газ.
Крім того, умовами договору постачання природного газу № 2774/18-БО-17 від 22.10.2018, передбачено, зокрема, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період, останній зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору.
Відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема проти нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем як постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, не було враховано, що грошові зобов'язання між сторонами договору, в частині розрахунків за поставлений природний газ, регулюються також постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2081 від 07.10.2019 "Про внесення змін до Правил постачання природного газу" скасовано відповідальність, зокрема, за недобір газу.
Відповідно до пункту 3.7 Договору постачання природного газу № 2774/18-БО-17 від 22.10.2018 відповідач, починаючи з 01.03.2019 передавав позивачу дані щодо фактичного використання обсягів газу за кожну добу березня 2019 року, а отже, останньому було відомо про справжній обсяг спожитого відповідачем газу, у зв'язку з чим нарахування збитків за недобір газу є безпідставним.
09.04.2019 на адресу відповідача направлено лист вх. № 207 з повідомленням про припинення споживання природного газу у період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року у зв'язку з закінченням опалювального сезону.
Також відповідач наголошує, що позивачем не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що, у свої чергу, виключає можливість стягнення збитків.
Серед іншого, відповідач зауважив, що останнє є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам. У зв'язку з поставкою теплової енергії за регульованими тарифами, які не є економічно обгрунтованими, на підприємстві існувала та існує різниця в тарифах (різниця між повною собівартістю виробленої одиниці теплової енергії та встановленого тарифу на теплову енергію), яка щороку повинна відшкодовуватись місцевим бюджетом, отже, наявні підстави для зменшення розміру пені та 3% річних на 90%.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" укладено договір купівлі - продажу природного газу № 2775/18-БО-17 від 22.10.2018 згідно з яким постачальник передає споживачу у період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2018 року - 7,429; листопад 2018 року - 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року - 91,800; лютий 2019 року - 79,200; березень 2019 року - 81,500; квітень 2019 року - 30,100.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто, сторонами договору були визначені конкретні умови та порядок виконання зобов'язань, визначена відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань, а на відповідача покладено обов'язок належно та вчасно сплачувати кошти за поставлений газ.
На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2018 на суму 70491,11 грн. - строк оплати 25.11.2018, від 30.11.2018 на суму 402534,60 грн. - строк оплати 25.12.2018, від 31.12.2018 на суму 480847,61 грн. - строк оплати 25.01.2019, від 31.01.2019 на суму 535358,44 грн. - строк оплати 25.02.2019, від 28.02.2019 на суму 403896,43 грн. - строк оплати 25.03.2019, від 31.03.2018 на суму 389245,48 грн. - строк оплати 25.04.2019.
Однак, як встановлено судом та не спростовано сторонами спору, відповідач за отриманий газ розрахувався з порушенням строків оплати, визначених пунктом 6.1 Договору.
Відтак, з урахуванням відсутності у банківських виписках відомостей про пререрахунок коштів на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши заявлений до стягнення позивачем розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що їх розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.
Скаржник у доводах апеляційної скарги зазначених висновків суду не оскаржив, будь-яких аргументів з цього приводу не навів.
Крім того, судом першої інстанції правомірно враховано, що з 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, і природного газу (в тому числі, послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 (далі - Порядок №256).
Отже, розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яка має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку №256.
Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку №256 (у редакції, чинній на час спірної поставки газу), кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб'єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.
Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку №256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.
Тобто, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме: витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.
Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.
Аналогічні висновки викладені у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18, від 16.10.2020 у справі №903/918/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі №927/894/18, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 19.02.2021 у справі №912/1215/20.
Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, визначаються саме нормами наведеної постанови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18, від 21.01.2021 у справі №927/704/19.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (у тому числі, послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19.
Проте, банківські виписки за спірний період не містять інформації стосовно того, що платежі проведені відповідно до Порядку №256 (призначення платежу), відтак, застосування спірного нормативно-правового акту у даній справі не здійснюється.
Відносно аргументів відповідача про зменшення пені та 3 % на 90 %, суд зазначає таке.
Так, у поданих запереченнях від 20.04.2021 відповідач наполягав на необхідності зменшення пені та 3% річних, посилаючись при цьому на те, що господарська діяльність відповідача є збитковою та дотаційною, оскільки стягувані суми пені та 3% річних, інфляційних втрат порушують принципи спів розмірності, їх стягнення призведе до зриву опалювального сезону, неможливості виплати заробітних плат та виконання своїх обов'язків за договором. Крім того, відповідач просить суд врахувати ступінь виконання зобов'язання, яке виконано повністю, майновий стан сторін, порушення цього зобв'язання не завдало збитків позивачу.
Крім того, відповідач посилався на правовий висновок Великою Палати Верховного суду, зроблений у постанові 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про те, що за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача зменшення розміру пені та 3% річних, зважаючи на наступне.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 905/1742/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних та виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.
Відповідачем не надано жодного належного та переконливого доказу його негативного фінансового стану, який призвів до невиконання ним зобов'язання. Самі лише посилання на це у скарзі не доводять зазначеного.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу та пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Водночас, не є достатнім для зменшення розміру пені твердження відповідача про важкий фінансовий стан, а також про те, що зобов'язання ним виконано останнім, про те, з порушенням строку.
При цьому, суд вважає необхідним також зазначити, що позивач, уклавши договір розраховував на те, що відповідач оплатить поставку у визначений договором строк. Відповідач, в свою чергу, уклавши договір погодився зі строками та умовами оплати товару.
Крім того, не є достатнім для зменшення розміру штрафу та пені, посилання відповідача на відсутність збитків у позивача у зв'язку з не поставкою товару, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином. При цьому, сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, з урахуванням наведених положень законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій або їх зменшення у конкретному випадку і того, що відповідачем лише зазначено про наявність виконавчих проваджень на суму 4000000,00 грн.; про те, що зазначені штрафні санкції можуть призвезти до зриву опалювального сезону 2020-2021 та фактичного банкрутства підприємства, проте, не надано належних доказів збитковості підприємства (податкової декларації відповідача з податку на прибуток підприємства), постанов про відкриття виконавчих проваджень або довідки про наявність у відповідача фактичної заборгованості за його господарською діяльністю, і того, що порядок надходження коштів відповідачу не залежить від дій позивача, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та 3% річних.
Щодо посилання відповідача на правовий висновок Великою Палати Верховного суду, зроблений у постанові 18.03.2020 у справі №902/417/18, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у справі № 902/417/18 судом встановлено, що п. 6.8 постанови, у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов'язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.
Тобто, сторони за договором дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків. Тоді як у даній справі сторони у договорі купівлі-продажу таку умову не передбачали.
Оже, з дослідження викладеного випливає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами встановленими судом у справі № 911/263/21, а тому посилання відповідача на правові висновки викладені у означеній судовій справі в контексті спірних правовідносин є помилковими.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України.
Крім того, слід зауважити, що інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України, з огляду на що, відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18, на яку послався відповідач, питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки.
Судом враховано, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Підсумовуючи викладене, колегя суддів зазначає, що відповідачем в даному випадку не наведено підстави та не надано докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків сплати товару.
Щодо вимог позивача про стягнення збитків у розмірі 13377,91 грн, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України визначено, що, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розмір, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом підлягає доведенню позивачем перед судом на підставі належних доказів.
Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Так, пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Таким чином, враховуючи, зокрема, положення підпункту 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу та того, що Договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу (в розмірі до 5,0 відсотків без проведення коригування), позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).
При цьому, визначальним є те, що підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає таку можливість щодо відшкодування збитків споживачем.
Проте, суд зазначає, що наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.
Вказане право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
При цьому, підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме: розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до пункту 3.13 Договору якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначенй в пункті 2.1 цього договору), споживач зобов'язний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2018 року - 7,429; листопад 2018 року - 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року - 91,800; лютий 2019 року - 79,200; березень 2019 року - 81,500; квітень 2019 року - 30,100.
Проте, відповідачем у березні 2019 року фактично спожито 52,02 тис.куб.м, а у квітні 2019 року фактично спожито 0 тис.куб.м.
На адресу відповідача направлялись акти-претензії (вх. № 26-1367-19 від 16.05.2019, № 26-2373-19 від 19.06.2019) з вимогами оплати заборгованості, проте, вони відхилені відповідачем.
Відповідач є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тобто, відповідач жодним чином не може впливати на фактичний об'єм споживання газу.
На підтвердження відсутності вини відповідачем до матеріалів справи долучено лист вх. № 207 від 09.04.2019 з повідомленням позивача про припинення споживання природного газу у період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року у зв'язку з закінченням опалювального сезону.
Відповідно до пункту 3.7 Договору постачання природного газу №2774/18-БО-17 від 22.10.2018 відповідач, починаючи з 01.03.2019, передавав позивачу дані щодо фактичного використання обсягів газу за кожну добу березня 2019 року, а отже, останньому було відомо про справжній обсяг спожитого відповідачем газу, у зв'язку з чим нарахування збитків за недобір газу є безпідставним.
За результатами дослідження долучених до матеріалів справи документів, суд зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесення збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених недобором відповідачем природного газу у березні та квітні 2019 року, а відповідачем, у свою чергу, здійснено всі залежні від нього дії про належне повідомлення позивача про фактичний розмір обсягів споживання природного газу (з урахуванням того, що відповідач надає послуги населенню і жодним чином не може вплинути на фактичний розмір споживання).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення збитків у розмірі 13377,91 грн, з огляду на відсутність всіх елементів цивільного правопорушення.
Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, , від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.03.2021 у справі №910/4608/20.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягала доведенню позивачем перед судом.
Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Як слідує із постанови Верховного Суду у справі № 904/6992/20 від 21.09.2021, судом викладено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил. Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил) не звільняє постачальника (Позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком і не убачає підстав для відступу від нього.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції також вірно звернув увагу, що право постачальника вимагати на підставі Правил та договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє позивача від тягару доказування понесених збитків. Встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності понесення останнім збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів спожитого природного газу, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків.
З урахуванням висновків за результатом розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині щодо неправильного застосування статті 611, 623, 627 Цивільного кодексу України та Закону України "Про ринок природного газу", оскільки такі не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.
Доводи апеляційної скарги дублюють посилання викладені ним у суді першої інстанції та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2021 у справі № 911/263/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови суду складено та підписано - 09.11.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.В. Владимиренко
О.В. Попікова