79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" жовтня 2021 р. Справа №909/332/21
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Матіїшин Х.В.,
явка учасників справи:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Боровець В.Д.,
розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України» за № 409 від 03.08.2021
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2021 суддя: Стефанів Т.В. м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено - 22.07.2021
за позовом Державного підприємства «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України»
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Нітроген Енергія»
про розірвання договору оренди,
Короткий зміст позовних вимог.
16.04.2021 в Господарський суд Івано-Франківської області звернулось Державне підприємство «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України» (далі по тексту - ДП «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України») з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Нітроген Енергія» (далі по тексту - ТОВ «Нітроген Енергія») про розірвання з 11.01.2021 договору №01/07/13 від 01.07.2013 за яким позивач орендував обладнання - генератор азоту NS-40-ENS-40 та вісім повітряних вертикальних ресиверів РВ500/600.
Позов мотивовано тим, що договір слід вважати розірваним з 11.01.2021, оскільки позивач допустив істотне порушення умов договору щодо несплати орендних платежів у грудні 2020 року. З огляду на це позивач вважає, що відповідач повинен був звернутися до позивача з повідомленням про дострокове розірвання договору ще у січні 2021 року, а не відтерміновувати розірвання договору, з метою збільшення суми заборгованості по орендній платі. Також позивач зазначає, що акт, який стосується повернення майна з оренди підписаний позивачем помилково, в частині припинення дії договору з 19.04.2021.
Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 3, 13, 611, 627, 651 ЦК України, ст. 188 ГК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2021 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено, оскільки суд дійшов до висновку, що розірвати договір з підстав порушення істотних його умов є правом, а не обов'язком орендодавця. Оскільки відповідач, як орендодавець, реалізував своє право на розірвання договору з підстав порушення його істотних умов лише 19.04.2021, то відсутні підстави для його розірвання 11.01.2021, як це стверджує позивач.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що:
1)висновок суду першої інстанції про те, що розірвання договору з підстав порушення істотних його умов є правом, а не обов'язком орендодавця, не узгоджується з правовими висновками, які викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 18.08.2019 у справі №910/8819/18, від 22.01.2019 у справі №927/877/17, від 02.10.2018 у справі №915/809/17;
2)суд першої інстанції не врахував, що пункти 14.2 та 14.3 договору щодо порядку розірвання договору є нікчемними, оскільки суперечить вимогам ст. 188 ГК України;
3)місцевий господарський суд не врахував недобросовісну поведінку відповідача, яка проявилась у відтермінуванні моменту розірвання договору, з метою збільшення суми заборгованості позивача по оренді.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.
В судове засідання 27.10.2021 з'явився представник відповідача. Позивач у судове засідання не з'явився, однак заявив клопотання №570 від 22.10.2021 про слухання справи без його участі, а тому суд ухвали розглядати справу за відсутності представника апелянта.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у відзиві, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між ТОВ «Нітроген Енергія» (орендодавець/відповідач) та ДП «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України» (орендар/позивач) підписано договір №01/07/13 від 01.07.2013 (а.с.7-10) за умовами пунктами 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання, яке є об'єктом власності орендодавця. Найменування обладнання, яке передається орендарю за цим договором, його комплектність, технічні характеристики, строк оренди обладнання, інші умови, які орендодавець вважає необхідними для забезпечення своїх майнових прав при використанні орендованого за цим договором обладнання зазначаються в додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
Даний договір вступає в дію, починаючи з дати його укладення та діє до закінчення періоду оренди, разом зі всіма продовженнями при перервах з причини форс-мажорних обставин. У випадку необхідності з боку орендаря, за домовленістю сторін термін дії договору може бути продовжено, про що сторони складають відповідний додаток до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п. 17.1 та п. 17.2 договору).
Сторонами підписано додаток №1 до цього договору (а.с.12), яким визначено:
1)об'єкт оренди - обладнання: генератор азоту NS-40-ENS-40 та вісім повітряних вертикальних ресиверів РВ500/600;
2)строк оренди - 24 місяці з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку дії договору не заявить про його припинення, він є автоматично пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах;
3)розмір плати - 33 000,00 грн./міс.
Також на виконання вищезазначеного договору сторони підписали акт приймання-передачі вищезазначеного обладнання від 01.07.2013 (а.с.11).
Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок укладення договору №01/07/13 від 01.07.2013 між ТОВ «Нітроген Енергія» та ДП «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України» виникли орендні правовідносини щодо користування обладнанням.
Судами встановлено, що додатковими угодами від 29.10.2015 (а.с.13), від 29.06.2017 (а.с.14), від 25.09.2018 (а.с.15), які підписані сторонами, до п. 1.3 додатку №1 до договору вносились зміни в частині збільшення орендної плати з 33 000,00 грн. до 35 000,00 грн., з 35 000,00 грн. до 105 000,00 грн. відповідно.
Сторонами не заперечується, що орендні правовідносини за договором №01/07/13 від 01.07.2013 неодноразово пролонговувались з 01.07.2013 по 01.07.2015, з 01.07.2015 по 01.2017, з 01.07.2017 по 01.07.2019, та продовжили діяти з 01.07.2019 на новий строк, який визначений п. 1.3 додатку №1 до договору.
Також сторонами не заперечується, що позивач допустив наявність заборгованості за вищевказаним договором, яка станом на 01.01.2021 становила 112 000,00 грн., що підтверджується довідкою ДП «Калуський дослідно-експериментальний завод» № 351 від 30.06.2021 (а.с.95).
Суд не має обґрунтованих підстав вважати ці обставини недостовірними або такими, що визнані у зв'язку з примусом, а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України такі не підлягають доказуванню.
Суди встановили, що спір виник за Договором оренди Майна, а саме часу його розірвання, що впливатиме на розмір платежів з орендної плати.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).
Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу III "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.
Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Стаття 525 ЦК визначає можливість односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом;
Частина перша статті 782 ЦК містить положення щодо права наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд;
Статті 783 та 784 ЦК містять підстави для вимагання розірвання договору найму зі сторони наймодавця та наймача відповідно.
В межах дії договору, відповідач (орендодавець) звертався до позивача (орендаря) з листами № 136 від 18.03.2021, № 147 від 22.03.2021, № 118 від 30.03.2021, в яких просив направити представника ТОВ «Нітроген Енергія» для звірки розрахунків по орендній платі та отримання обладнання з оренди і підписання відповідного акту.
14.04.2021 відповідач (орендодавець) звернувся до позивача (орендаря) з листом №01/14/04/21 (а.с.108-109), у якому просив надіслати на його адресу акт заборгованості із орендної плати, станом на 16.04.2021; сплатити в трьох денний строк заборгованість по сплаті орендної плати, нараховану по 16.04.2021 та зазначив, що у випадку, коли не буде сплачено суму заборгованості в трьох денний строк із моменту отримання даного повідомлення, то на наступний після закінчення (спливу) вказаного вище трьох денного строку, дія договору оренди обладнання від 01.07.2013 № 01/07/13 буде припинена; у випадку дострокового припинення дії договору оренди обладнання від 01.07.2013 № 01/07/13 про конкретну дату демонтажу та вилучення обладнання, котре перебуває в оренді відповідно до вказаного договору в найкоротші строки буде повідомлено додатково.
Вказаний вище лист отримано представником позивача 16.04.2021.
29.04.2021 позивач повернув, а відповідач отримав обладнання, що орендувалося, у зв'язку із достроковим припиненням дії договору 19.04.2021, про що свідчить акт приймання-передачі обладнання за договором оренди обладнання № 01/07/13 від 01.07.2013 (повернення з оренди), підписаний та скріплений печатками обох сторін. У акті зазначено, що п. 3 цього акту не підписується орендарем, оскільки питання визначення та фіксації заборгованості по сплаті орендної плати буде визначено в акті звірки, крім того, на думку орендаря визначення заборгованості не має відношення до даного акту передачі обладнання.
Предметом спору в даній справі є розірвання договору №01/07/13 від 01.07.2013 укладеного з орендарем - Державним підприємством «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України», який достроково припинив свою дію за ініціативою орендодавця - ТОВ «Нітроген Енергія», внаслідок несплати орендарем орендної плати.
Згідно зі статтею 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 598 цього Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Отже, у зазначеній нормі наведено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Відповідно до частин 1 і 4 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18 та від 17.02.2020 у справі №914/543/19).
У розділі 14 договору сторони визначили підстави дострокового розірвання договору, зокрема, договір підлягає достроковому розірванню у випадках: якщо орендар використовує обладнання з порушенням умов договору (п. 14.1.1), орендар порушує використання обладнання за призначенням і його зберігання (п. 14.1.2), орендар погіршує стан обладнання (п. 14.1.3), орендар не вносить орендну плату у розмірі та строк встановлений даним договором (п. 14.1.4).
Пунктом 14.2 договору сторони погодили таке: якщо орендар не виправить порушення, вказані у п. п. 14.1.1-14.1.4 п. 14.1 в термін 3 календарних днів з дня отримання письмового повідомлення від орендодавця, який вимагає виправити ці порушення, то даний договір вважається розірваний на наступний день після проходження 3 денного терміну з дня отримання повідомлення.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Судами встановлено, що договір оренди обладнання № 01/07/13 від 01.07.2013 було достроково розірвано 19.04.2021 з ініціативи відповідача, у зв'язку з порушенням з боку позивача умов договору щодо сплати орендних платежів.
При цьому відповідачем, як орендодавцем, дотримано порядок розірвання договору оренди обладнання № 01/07/13 від 01.07.2013, передбаченого п. 14.2, оскільки 14.04.2021 ним направлено на адресу орендаря лист у якому вказав на необхідність сплати боргу та зазначив про те, що оренда буде припинено після спливу трьох днів з дня отримання повідомлення в разі несплати боргу.
Такий лист представник позивача отримав 16.04.2021, однак у визначені строки борг не погасив. Натомість 29.04.2021 повернув орендоване майно на підставі акту приймання-передачі обладнання (повернення з оренди), в якому погодився з тим, що договір припинив свою дію саме 19.04.2021. Будь яких зауважень позивача щодо дати припинення дії договору акт не містить.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що розірвання договору з підстав порушення істотних його умов позивачем є правом, а не обов'язком орендодавця. Дотримавши процедуру розірвання договору в порядку передбаченому умовами укладеного договору між сторонами, відповідач його розірвав, а тому спростовуються доводи апелянта в цій частині.
Інших обставин, що могли б слугувати підставою для розірвання договору з 11.01.2021 позивачем не наведено.
З урахування наведеного суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що не сплачуючи вчасно та в повному обсязі орендні платежі позивач не зазнав шкоди та не позбувся того, на що розраховував при укладенні договору.
Враховуючи наведене у суду відсутні правові підстави для розірвання договору оренди обладнання № 01/07/13 від 01.07.2013 з 11.01.2021.
Позовні вимоги, які заявлені у даній справі фактично зводяться не до вирішення спору, який виник між сторонами, а до встановлення факту (моменту) розірвання договору, що не належить до компетенції господарського суду.
У справах №910/3568/18, №910/6381/18, №910/8819/18, які розглядались Верховним Судом та на які покликається апелянт, предметом позову були вимоги поручителя до кредитора про розірвання укладеного між ними договору поруки з тих підстав, що відповідач не передає позивачеві належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим фактично заперечує факт переходу прав вимог до позивача, за кредитним зобов'язанням, які були належним чином виконані поручителем.
Постановами Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 18.08.2019 у справі №910/8819/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки дійшли до висновку про наявність істотного порушення умов договору внаслідок завдання відповідачем шкоди позивачу, яка значною мірою позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні договору.
У справі №927/877/17, яка розглядалась Верховним Судом та на яку покликається апелянт, предметом позову були вимоги продавця до покупця за договором купівлі-продажу незавершеного будівництва про його розірвання, оскільки відповідачем у визначений строк не добудовано придбаний об'єкт зі збереженням профілю.
Постановою Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки дійшли до висновку про відсутність вини відповідача в допущеному ним простроченні виконання умов договору свідчить про відсутність істотного порушення відповідачем умов договору.
У справі №915/809/17, яка розглядалась Верховним Судом та на яку покликається апелянт, предметом позову були вимоги продавця до покупця за договором купівлі-продажу нерухомості про його розірвання з тих підстав, що відповідач не виконав свого обов'язку протягом одного року з дня нотаріального посвідчення договору оформити відповідне право (власності, оренди тощо) на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт приватизації, з власником земельної ділянки.
Постановою Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №915/809/17 скасовано рішення судів попередніх інстанції про задоволення позову, а справу направлено на новий розгляду в суд першої інстанції, оскільки суди не дослідили чи позивач значною мірою позбавлений того на що він розраховував при укладенні договору.
Тобто у всіх вищезазначених справах з позовом зверталась управнена за договором сторона, а не зобов'язана, як у даній справі. Окрім того за обставинами цих справ позивачу було відмовлено в задоволенні позову, оскільки суди не встановили вини зобов'язаної за договором особи, а відтак й істотного порушення договору.
Натомість у даній справі за №909/322/21 предметом позову є вимоги орендаря до орендодавця про визнання договору оренди розірваним з моменту настання істотного порушення орендарем умов договору, а не з моменту звернення орендодавця до орендаря з вимогою про розірвання договору.
При цьому позивач, як зобов'язана сторона за договором визнає, що станом на 11.01.2021 допустила істотне порушення договору у вигляді несплати орендної плати, що підтверджується довідкою відповідача № 351 від 30.06.2021 (а.с.95) у якій визнано суму заборгованості. Натомість у справах на які посилається апелянт факт істотного порушення заперечувався зобов'язаними за договором сторонами.
Таким чином, з порівняльного аналізу даної справи та судової практики на неврахування якої посилається апелянта, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про їх неподібність та відсутність правових підстав для врахування. З огляду на це відхиляються доводи апелянта в цій частині.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заперечення відповідача відповідають фактичним обставинам по справі, а тому судом враховує їх як обґрунтовані.
Натомість апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то грошові кошти в розмірі 5675,00 грн., сплачені позивачем за подання апеляційної скарги покладаються на нього.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Державного підприємства «Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії наук України» за № 409 від 03.08.2021 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2021 у справі №909/332/21 - залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 5675,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: С.М. Бойко
Судді: Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови складено 08.11.2021.