Справа № 761/15245/20
Провадження № 2/761/2100/2021
15 вересня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Мальцева Д.О.,
за участю секретаря Колодяжний В.Є.
представник позивача ОСОБА_1
представник третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої ФГВФО, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 про захист прав споживача банківських послуг шляхом стягнення безпідставно отриманих коштів за кредитним договором та процентів,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої Ірини Володимирівни (далі по тексту - відповідач), третя особа - ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа), відповідно до якого просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 12 659, 19 грн., проценти за користування грошовими коштами за період 11.07.2008 - 20.05.2020 у сумі 19 365, 13 грн. та 4 507, 37 грн. в якості трьох відсотків річних, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 29.04.2020 частково задоволено позовні вимоги позивача по справі № 761/40112/17 задоволено частково, та визнано недійсним пункт 1.5. Кредитного договору від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», за яким Банк безпідставно нарахував та стягнув з позивача суму комісії за надання кредитних коштів у сумі 12 659, 19 грн. У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду з вказаним позовом та на підставі ст. 1212 ЦК України просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти, які були сплачені останнім у якості комісії за надання кредиту. Також на підставі ч. 2 ст. 1214 ЦК України просив стягнути на свою користь відсотки за користування вказаними коштами у розмірі 19 365, 13 грн. за період з 11.07.2018 по 20.05.2020, а також 3 % річних у розмірі 4 507, 37 грн.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Від відповідача відзив не надходив.
Представник третьої особи у своїх поясненнях проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
28.05.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Кондратенко О.О. відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
03.09.2020 від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_3 .
02.10.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О., на підставі Розпорядження від 30.09.2020 за № 01-08-824 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020, справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
12.11.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. заяву представника третьої особи ОСОБА_3 про зупинення провадження по справі залишено без задоволення.
12.11.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
16.11.2020 від третьої особи надійшли письмові пояснення.
16.11.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. виправлено описку в ухвалі суду від 02.10.2020.
16.02.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про витребування доказів.
26.03.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. задоволено клопотання представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
07.06.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання представника третьої особи про витребування доказів залишено без розгляду.
11.08.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. задоволено клопотання представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
09.09.2021 від позивача надійшло клопотання про розгляд позовної заявив частині вимог тільки щодо одного відповідача ПАТ КБ «Надра».
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі. Судом вживалися заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи належним чином, на адресу відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження по справі та судові повістки.
Представник третьої особи проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до ч. 4 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У судовому засіданні встановлено, що 10.12.2018 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, прийнятим за результатами розгляду справи № 761/40112/17 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання кредитного договору недійсним, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
15.05.2019 постановою Київського апеляційного суду скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2018 та відмовлено у задоволенні позову з інших підстав.
29.04.2020 постановою Верховного Суду скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 15.05.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Стрюкової І.О. про визнання недійсним п. 1.5 Кредитного договору від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980 скасовано.
Так колегія суддів дійшла висновку про те, що положення кредитного договору від 11 липня 2008 року № 445/П/99/2008-980 про сплату позичальником на користь банку комісії за видачу кредиту за цим договором в розмірі 2.4 % від суми виданих коштів зазначених в пункті 1.1 кредитного договору, за винятком суми виданої на оплату цієї комісіє не відповідає вимогам закону, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
З огляду на зазначене, позовні вимоги у цій частині задоволено та визнано недійсним п. 1.5 Кредитного договору від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» щодо сплати позичальником на користь банку комісії за видачу кредиту за кредитним договором в розмірі 2.4 % від суми виданих коштів зазначених в пункті 1.1 кредитного договору, за винятком суми виданої на оплату цієї комісії.
Постанова ВС набрала законної сили 29.04.2020.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено на виконання зазначеного пункту кредитного договору грошові кошти у розмірі 12 659, 19 грн. (копія меморіального ордеру № 782 від 11.07.2008).
Також в рамках розгляду справи було встановлено, що 01.10.2019 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено Договір № 445/П/99/2008-980 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18).
Враховуючи наведене, судом встановлено, що грошові кошти у якості комісії за надання кредитних коштів були сплачені позивачем на підставі п. 1.5 Кредитного договору від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».
Оскільки правова підстава (пункт 1.5 Кредитного договору від 11.07.2008 № 445/П/99/2008-980, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» було визнано недійсним у судовому порядку) в установленому порядку скасована, суд дійшов висновку, що відповідачем грошові кошти у сумі 12 659, 19 грн. набуті без достатньої правової підстави.
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що відповідач у добровільному порядку грошові кошти не повернув.
З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення вказаних коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами за період 11.07.2008 - 20.05.2020 у сумі 19 365, 13 грн. на підставі ст. 536, 1048, 1214 ЦК України та 4 507, 37 грн. в якості трьох відсотків річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, ч. 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Положеннями ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
За положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Разом з тим, правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються повернення безпідставно набутих грошових коштів та не можуть регулюватись положеннями ст. 1048 ЦК України, якими врегульовано право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Крім того, кредитним договором також не передбачено нарахування будь-яких відсотків на користь позичальника в разі безпідставного отримання відповідачем грошових коштів.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами, розмір яких визначено позивачем на підставі ст. 1048 ЦК України, виходячи з рівня облікової ставки Національного банку України, що за період 11.07.2008 - 20.05.2020 становить 19 365, 13 грн. задоволенню не підлягають.
Водночас, у відповідності до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Тому, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17.
Оскільки відповідачем порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Так постановою ВС від 29.04.2020 зокрема було встановлено, що положення Кредитного договору щодо сплати позичальником на користь банку комісії за видачу кредиту не відповідало вимогам закону, оскільки такий платіж є платою, встановлення якої було заборонено ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент укладення Кредитного договору 11.07.2008.
При цьому, постановою ВС також встановлено, що встановлення вказаних невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача.
Оскільки на момент підписання кредитного договору Банк вже не мав право включати вимоги щодо сплати комісії до умов кредитного договору, так як це було безпосередньо заборонено чинним на час укладення кредитного договору законодавством, а також враховуючи те, що дії Банку були спрямовані на безпідставне заволодіння коштами позивача, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних за весь період володіння коштами позивача - з 11.08.200 по 20.05.2020 у сумі 4 507, 37 грн. підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 1212, 1214 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 137, 141, 222, 258-259, 263-268, 273, 280-289, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 про захист прав споживача банківських послуг шляхом стягнення безпідставно отриманих коштів за кредитним договором та процентів, - задовольнити частково.
Стягнути з ПАТ «КБ Надра» ( код ЄДРПОУ 20025456) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ), безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 12659, 19 грн., та 3% річних у розмірі 4507 грн., а всього 17166,56 грн.(сімнадцять тисяч сто шістдесят шість грн.56 коп.).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складений 01.10.2021.
Суддя: