Дата документу 08.11.2021 Справа № 314/2833/18
ЄУН 314/2833/18 Головуючий у 1 інстанції Кіяшко В.О.
Провадження №22ц/807/2889/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
08 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 13 березня 2012 року отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктом 1.1.3.2.3 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що ОСОБА_1 не виконував взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2018 року має заборгованість у загальному розмірі 64835,61 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4872,71 грн.; 52916,98 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3482,32 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина, 3063,60 грн. - процентна складова.
Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 березня 2012 року у розмірі 64835,61 грн. та 1762 грн. судових витрат.
У березні 2021 року від АТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному 17289,05 грн., з яких 4872,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9327,98 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3088,36 грн. - заборгованість з пені , а також судові витрати.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2021 року відмовлено у задоволені позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем. Так, судом першої інстанції було встановлено, що останній платіж на суму 300 грн., ОСОБА_1 було внесено 15 травня 2015 року, а з позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулось 23 червня 2018 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, встановленого законодавством.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не взято до уваги висновки Верховного Суду в аналогічних справах, відповідно до яких відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто, в даному випадку, заборгованості за тілом кредиту.
Щодо заборгованості за відсотками АТ КБ «ПриватБанк» посилаються на порушення судом першої інстанції ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Окрім того, починаючи з 01 жовтня 2019 року Відповідачу почали нараховуватися відсотки у відповідності до змін Умов та правил надання банківських послуг від 01 березня 2019 року, в редакції яких сторони дійшли згоди, що в разі неповернення Клієнтом кредиту в строк, зазначений в п. 2.1.1.2.4. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, та/або в разі, якщо Клієнт не виконав вимогу Банку щодо усунення порушення, в порядку, передбаченому п. 2.1.1.6.1. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, встановленого вимогою Банку, та/або - в разі несвоєчасної сплати Клієнтом мінімального обов'язкового платежу в строк, зазначений в п. 2.1.1.3.1. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку платежу, та/або - в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.3.5. Договору, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту, та/або в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.6.5. Договору, починаючи з 32-го дня з дня направлення повідомлення Банком Клієнту, Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84% - для картки «Універсальна голд»; 74,4% - для преміальних карток. Отже, навіть, якщо суд не взяв до уваги Умови та правила надання банківських послуг банку, то в будь-якому разі повинен був стягнути відсотки за ставкою 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо строку позовної давності, скаржник, посилаючись на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою позицію Верховного Суду України, наведену у постановах від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14) та від 18 червня 2014 року (справа № 6-61цс14), за якою відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Так, строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк виданої картки до останнього дня листопада 2015 року. Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача 23 червня 2018 року, тобто до спливу строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 186/1743/15-ц, також зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Так, з огляду на вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 травня 2021 року оскаржується АТ КБ «ПриватБанк», та відповідно, переглядається колегією суддів в частині незадоволених заявлених позовних вимог (нестягнута заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24551,31 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 12418,28 грн.).
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.
Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 13 березня 2012 року ОСОБА_1 , підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 7).
З вищезазначеної анкети вбачається, що ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку «Кредитка Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 6000 грн. (а.с. 7, зворот).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_1 № НОМЕР_1 максимально кредитний ліміт було збільшено до 5000 грн. 13 березня 2012 року (а.с. 106).
Факт отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами, підтверджується випискою по картковому рахунку, яка відповідно до висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19) свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту.
Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» строк дії банківської картки № НОМЕР_1 , виданої відповідачу для користування кредитними коштами, сплив у листопаді 2015 року (а. с. 105).
Укладення анкети-заяви від 13 березня 2012 року б/н та отримання кредитної картки відповідач не заперечував. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у відзиві посилався на неможливість прийняти Умови та правила надання банківських послуг, як частину погодженого кредитного договору, оскільки останні не містять підпису відповідача (а.с. 168-173).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем (а.с. 169), указаний строк необхідно відраховувати з 15 травня 2015 року - дати останнього платежу, який здійснив відповідач.
Проте, з вищезазначеним колегія суддів не погоджується, оскільки суд дійшов такого висновку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом та заборгованість за пенею.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 березня 2012 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як невід'ємну частину спірного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що ці документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами саме у зазначених банком розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.
Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин також неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (13 березня 2012 року) до моменту звернення до суду з позовом (23 червня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З наведених підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що банк не довів, що саме надані Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Оскільки в анкеті заяві, яка підписана ОСОБА_1 сторони не узгодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами, строків внесення платежів, та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 9327,98 грн. та заборгованість за пенею у розмірі 3088,36 грн. відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Так, 05 березня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подано до суду заяву, у якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності \а.с. 168-173.\ Отже, він не заперечував факту отримання кредитного ліміту на кредитну картку та користування кредитними коштами, рішення суду першої інстанції не оскаржував. Надання кредиту відповідачу у розмірі 5000 грн. підтверджується також наданими кредитором доказами (випискою по картковому рахунку (а.с. 74-84), анкетою-заявою від 13 березня 2012 року, у якій вказано бажаний кредитний ліміт по платіжній картці у розмірі 6000 грн.
Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення банку кредитного ліміту у розмірі, обумовленому у позові, що є його процесуальним обов'язком, то наявні правові підстави для покладання на відповідача обов'язку сплатити на користь банку тіло кредиту у розмірі 4872,71 грн.
Судом першої інстанції не застосовано наведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).
Встановивши, що в укладеному сторонами кредитному договорі у вигляді анкети-заяви строк дії кредитного договору не зазначено, суд дійшов помилкового висновку про те, що, звернувшись з позовом у червні 2018 року, АТ КБ «ПриватБанк» пропустило позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.
Банком також подані докази про строк дії картки до листопада 2015 року, що відповідачем не спростовано, та не взято до уваги судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції помилково відмовив у позові з підстав спливу позовної давності, не звернув уваги, що за вимогами банку про стягнення тіла кредиту позовна давність не сплинула, а вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом є по суті безпідставними.
Отже, з урахуванням встановлення обставин для часткового задоволення позовних вимог оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги про стягнення тіла кредиту необхідно задовольнити, а в задоволенні вимог про стягнення відсотків та пені - відмовити.
Таким чином, підстави для відмови у позові з мотивів спливу позовної даності відсутні.
Подібного висновку за аналогічних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року (справа № 333/36/18, провадження № 61-11081св19).
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки позивачем таких вимог не заявлялось, а приписами ч.1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, з відповідача на користь банку підлягає стягненню неповернута сума кредиту у розмірі 4872,71 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити з підстав їх недоведеності.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» складає 28,18 %.
За подання позовної заяви банком сплачено 1762 грн. судового збору, за подання апеляційної скарги - 2643 грн. Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1241,48 грн. - витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 114, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 травня 2021 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою:
«Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 березня 2012 року у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) гривні 71 копійку (тіло кредиту).
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1241 (одну тисячу двісті сорок одну) гривню 48 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 08 листопада 2021 року.
Головуючий:
Судді: