Дата документу 27.10.2021 Справа № 335/9223/20
Єдиний унікальний №335/9223/20 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В.
Провадження №22-ц/807/3131/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
27 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді - доповідача Подліянової Г.С,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кримської О.М.,
за участю секретаря Бєлової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії, зобов'язання перерахувати вихідну допомогу при звільненні, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію моральної шкоди, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії, зобов'язання перерахувати вихідну допомогу при звільнені, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та компенсацію за невикористану щорічну відпустку, зобов'язання виплатити компенсацію за спричинену моральну шкоду.
В обґрунтування заявлених позовних (уточнених) вимог посилалася на те, що з 09.02.2018 року до 29.07.2020 року він перебував у трудових стосунках з ПРАТ «Запоріжвогнетрив» на посаді вогнетривника вогнетривної дільниці ремонте мартенівских печей змінної бригади Сервісного центру (м. Запоріжжя) 29.07.2020 був звільнений за ч. 2 ст. 40 КЗпП України (виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи). 16.07.2020 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву з проханням звільнити з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням відповідачем, як роботодавцем, вимог законодавства про працю, а саме приписів ч. 1 ст. 50 КЗпП України, в частині недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу працівників не більше 40 годин на тиждень (в 2020 році - 2208 год. при нормі 2002 год. (+206 год.), 2018 рік - 2192 год. при нормі 1993 год., (+199 год.), у 2019 р. - 2184 год. при нормі 1993 год., (+191 год.), також у зв'язку із недотриманням вимог ст. 43 Конституції України, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», внаслідок чого позивачу встановлено 3 групу інвалідності, з втратою 50% працездатності внаслідок отриманого професійного захворювання. Звільнення позивач просив здійснити 31 липня 2020 року. Потім, листом від 17.07.2020 просив перенести дату звільнення на 27.07.2020 року. Але у задоволенні прохання позивача відповідачем було відмовлено через відсутність, на їх думку, у діях відповідача порушень норм трудового законодавства (лист від 17.07.2020 № 14/1475). Замість цього, відповідач направив позивача на проходження позачергового медичного огляду, при наявній у позивача ще 29.07.2019 р. встановленої 3 групи інвалідності з втратою 50% працездатності, про яку відповідача було попереджено ще рік тому, та який з цього часу ніяких дій щодо позивача не здійснював. А навпаки, періодично вимагав від позивача пояснень щодо його невиходу на роботу, при діючих наказах про відсторонення від роботи від №18 від 04.01.2019 та №551к від 18.12.2018. Тим самим спонукав на звільнення позивача за власним бажанням. Затягування звільнення позивача саме з 30.07.2019 року не дало змоги реалізувати свої права, передбачені законодавством про зайнятість населення (доступ до поширеної бази вакансій), а також втрачено право на отримання допомоги через безробіття. Ні письмового повідомлення, ні сплати всіх належних при звільненні виплат. Остання виплата відповідачем здійснена 10.08.2020 року, через 12 днів після звільнення після листа позивача. Також невірно нарахована та сплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку. Усі перемовини з відповідачем постійно здійснювались на прохідній ПРАТ, за відсутності належних умов для написань витребуваних пояснень, ознайомлень з наказами, а також психологічному тиску з боку присутніх осіб відповідача. Що спричиняло позивачу фізичні незручності та морально-психологічні страждання, та викликало загострення наявного у позивача психічного захворювання. Тому є усі підстави вимагати компенсації моральної шкоди внаслідок незаконних дій з боку відповідача.
На підставі вищевикладеного позивач просив визнати дії ПРАТ«Запоріжвогнетрив» щодо незадоволення заяв від 16.07.2020 та 17.07.2020 про його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України протиправними. Зобов'язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» звільнити ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України 27 липня 2020 року. Зобов'язати ПАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити недоотриману суму вихідної допомоги при звільненні у сумі 18551,48 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 08.02.2020 до 27.07.2020 у сумі 4946,77 грн. та недоплачену суму в день звільнення у розмірі 4274,21 грн. Зобов'язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 27.07.2020 до 10.08.2020 у розмірі 5771,23 гривень. Зобов'язати ПРАТ «Запоріжвогнетрив» виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020) до набуття чинності постановленого судового рішення, без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб. Стягнути з ПАТ «Запоріжвогнетрив», одноразово, в рахунок компенсацій моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача при звільненні позивача, у розмірі 50 000 грн. Стягнути із ПР АТ «Запоріжвогнетрив» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 грн.80 коп.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2021 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити певні дії, зобов'язання перерахувати вихідну допомогу при звільненні, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію моральної шкоди.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував фактичні обставини справи, не надав належної оцінки всім доказам у справі, суд взяв до уваги докази, а саме свідчення ОСОБА_2 , які отримані з порушенням норм процесуального права. Наданий ОСОБА_2 звіт форми 1-ДФ, у якому містилась інформація про подані дані щодо нарахувань заробітної плати працівників ПРАТ «Запоріжвогнетрив» до податкової, суд не мав права брати до уваги та покладати в основу судового рішення, оскільки на указаному звіті відсутня відмітка про отримання цього звіту в податковій, тобто немає підтвердження, що ця інформація була подана до податкової саме у цьому вигляді, а не була сфальсифікована відповідачем. Витяги зі звітності не можуть бути долучені до матеріалів справи, оскільки вони надавались неналежною стороною процесу (не свідок, не представник, взагалі не зрозуміло її статусу в процесі) на стадії вивчення доказів, а не до стадії розгляду справи по суті - тобто в порушення вимог Цивільного-процесуального кодексу. Скаржник вважає, що відповідачем не дотримано вимог п.1 ст. 153 КЗПП України, тому ці порушення є підставою до припинення трудових відносин за п. 3. ст. 38 КЗпП України, чого відповідачем зроблено не було, таким чином ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а це 35002,8 грн., (ч.1 ст.44 КЗпП України), Згідно із листом відповідача йому нараховано 11667, 6 грн. Відповідачем самостійно нараховано вихідної допомоги 11667,6 грн., недоплата 23335,2 грн. Вважає, що наявні усі умови, передбачені п. 3 ст.9 Закону України «Про відпустки» де наявний у нього стаж у період з 08.02.2020 р. до 29.07.2020 р. повинен бути зарахований для надання відпустки, у т.ч. нарахування компенсації за невикористану відпустку. Отже, порушено право позивача на отримання компенсації за невикористану основну щорічну відпустку при звільненні.
У липні 2021 року ПРАТ «Запоріжвогнетрив» подало до Запорізького апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Орджокнікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2021 року у цій справі залишити без змін, оскільки рішення суду законне та обґрунтоване. Під час розгляду цивільної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Суд у повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи, рішення суду відповідає обставинам справи. Натомість, апеляційна скарга на зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам та не підтверджена доказами. Судом першої інстанції досліджено докази у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України та винесено обгрунтоване рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є недоведеним і необґрунтованим, звільнення позивача і розрахунки з позивачем проведені відповідачем відповідно до вимог законодавства. Позовні вимоги ОСОБА_1 на тих підставах, на які він посилається у своїй позовній заяві та уточненій позовній заяві, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненям особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 17.12.2010 року до 08.02.2018 року працював вогнетривником цеху ремонту мартенівських печей у ПАТ Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, а з 09.02.2018 року працював у ПРАТ „Запоріжвогнетрив” на посаді вогнетривника вогнетривної дільниці ремонту мартенівських печей змінної бригади Сервісного центру (м. Запоріжжя).
З 03.09.2018 року по 18.09.2019 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні КУ «6-міська клінічна лікарня».
18.09.2018 року відповідно до висновку ЛКК №1018, виданого КУ «6-міська клінічна лікарня», ОСОБА_1 визначені обмеження в праці - протипоказана праця на висоті, механічному обладнанні, з високою напругою, сосудами під тиском, у воді, вогню терміном з 19.09.2018 до 19.03.2019 року.
17.10.2018 року ОСОБА_1 листом з копією висновку ЛКК засобами електронного зв'язку повідомив адміністрацію ПРАТ «Запоріжвогнетрив» про ситуацію, що склалась, що не заперечують сторони .28.11.2019року ОСОБА_1 направив листа до ПРАТ «Запоріжвогнетрив» з копією висновку ЛКК від 18.09.2018 року.
Наказом в.о. генерального директора № 496к від 04.12.2018 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи до вирішення питання про подальше працевлаштування.
05.12.2019 року ОСОБА_1 був запрошений на засідання профкомітету на 11 годину 05.12.2019 року для вирішення питання про звільнення за ч.2 ст.40 КЗпП України. Зі звільненням за цією статтею КЗпП України погодився, від участі на засіданні відмовився. Відповідно до Акту про запропонування вакантних посад особі, яка звільняється від 05.12.2019 року ОСОБА_1 був запропоновуй список вакансій ПАТ «Запоріжвогнетрив» на 05.12.2018 року .
Відповідно до наказу директора з персоналу та соціальних питань № 511к від 18.12.2018 року ОСОБА_1 було направлено на позачерговий медичний огляд з метою вирішення питання відносно можливості продовження роботи в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів та трудового процесу, а також подальшої роботи за спеціальністю вогнетривника змінних бригад ремонту мартенівських печей вогнетривної ділянки Сервісного центру (м. Запоріжжя). З наказом ознайомлений 19.12.2018 року, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 та зауваження, що від проходження медичної комісії відмовляється, адже вважає рішення незаконним. Зазначений наказ був оспорений ОСОБА_1 в судовому порядку.
Рішенням Заводськрого районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2019 року у справі № 332/967/19, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в задоволення позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» про виплату середньої заробітної плати, про визнання протиправним та скасування наказу про направлення на медичний огляд, про визнання протиправними та скасування наказу про відсторонення від роботи і направлення на медичний огляд відмовлено. У зазначеному рішенні судом встановлено, що з урахуванням того, що ОСОБА_1 ухилявся від виконання законних наказів про направлення його на медичні огляди, а також зважаючи на його стан здоров'я, який не давав йому можливості виконувати свою роботу, суд вважає, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати також було законним.Крім того, відсторонення від роботи не порушувало жодних прав позивача, адже, він не висував вимоги керівництву підприємства щодо допущення його до роботи, більш того погодився на звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України і від запропонованих інших посад відмовився. Наказ Генерального директора № 18 від 04.01.2019 року в частині направлення ОСОБА_1 на медичний огляд суд вважає законним з тих же підстав, що і наказ № 511к від 18.12.2018 року.
Внаслідок шкідливих умов праці висновком МСЕК від 29.07.2019 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50 % та третя група інвалідності до 01.08.2021 року. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17.05.2019 року, причиною виникнення професійного захворювання: є наявність на робочому місці вогнетривника Сервісний центр (м. Запоріжжя) ПРАТ „Запоріжвогнетрив” та ПАТ „Запоріжсталь” ОСОБА_1 шкідливих виробничих факторів.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за 2018-2019 роки ОСОБА_1 фактично працював з 09.02.2018 року по 30.07.2018 року - 133 робочі дні ( включаючи вихідні, направлення на навчання, тощо).
Надалі: лист непрацездатності - 27.06.2018р. по 03.07.2018р.; лист непрацездатності - з 01.08.2018р. по 06.08.2018р. відпустка з 07.08.2018 по 18.09.2018; лист непрацездатності - з 03.09.2018р. по 18.09.2018р.; лист непрацездатності - з 01.10.2018р. по 16.10.2018р.; лист непрацездатності - з 17.10.2018р. по 21.10.2018р.; лист непрацездатності - з 22.10.2018р. по 06.11.2018р.; лист непрацездатності з 07.11.2018 р по 14.11.2018р, лист непрацезжатності з 15.11.2018 року по 30.11.30.11.2018 рік; відпустка з 01.12.2018 року по 03.12.2018 рік, відсторонення від роботи - з 05.12.2018р. Наказом №496к Позивач був відсторонений від роботи, як такий, що відмовляється пройти медичний огляд. Позивач фактично не працював на підприємстві з 30.07.2018 року. ОСОБА_1 було відпрацьовано на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» 133 робочих днів (1064 години), що не оспорюється стороною позивача.
16.07.2020 року позивачем на адресу відповідача електронною поштою заправлено заяву з проханням звільнити з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням відповідачем, як роботодавцем, вимог законодавства про працю, а саме приписів ч. 1 ст. 50 КЗпП України, в частині недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу працівників не більше 40 годин на тиждень (в 2020) році - 2208 год. при нормі 2002 год (+206 год), 2018 рік - 2192 год при нормі год, (+199 год), у 2019 р - 2184 год. при нормі 1993 год., (+191 год), також у зв'язку із недотриманням вимог ст. 43 Конституції України, ст. 153 КЗпП України, ст. 1З Закону України «Про охорону праці». Звільнення позивач просив здійснити 31 липня 2020року.17.07.2020 року листом просив перенести дату звільнення на 27.07.2021 року.
У задоволенні прохання позивача відповідачем було відмовлено через відсутність у діях відповідача порушень норм трудового законодавства (лист від 17.07.2020 № 14/1475).(а.с.38) та роз'яснено, в 2018 році при нормі годин 2193 години ним відпрацьовано 904 год. на рік, сплачено 32 святкових дні, 35 год переробки графіка, в 2019 році про нормі годин 2184 год. ним відпрацьовано 40 год. на рік, у 2020 році при нормі годин 2208 годин ним не відпрацьовано жодної години. Згідно довідки МСЕК , оригінал якої так і не надано, позивачу протипоказана важка фізична праця, статико-дінамічні навантаження, однак рекомендацій з приводу індивідуального графіка або скороченого робочого тижня немає. Щоб вирішити питання подальшого працевлаштування Позивач був ознайомлений з вакансіями, від запропонованих посад відмовився. Згідно листа непрацездатності наданого на підприємство 08.01.2020 року, позивач повинен був приступити до роботи 09.01.2020 року. У відповідності з КЗпП роботодавець просив надати в строк не пізніше 27.07.2020 року письмові пояснення по факту відсутності на робочому місці з 08.01.2020 року.
24.07.2020р. позивач ОСОБА_1 надав на підприємство довідку № 2025 від 23.07.2020р, висновки лікарсько-консультаційної комісії - ЛКК про стан Позивача. Відповідно до висновку ЛКК - ОСОБА_1 працювати вогнетривником не годен.
На підставі довідки -висновку ЛКК 29.07.2020р. Відповідач видав наказ № 171 про припинення трудового договору з Позивачем на підставі п.2 ст.40 КЗпП України - виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я, якій перешкоджає продовження даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку. Наказ №171 та трудову книжку ОСОБА_1 отримано 29.07.2021 (а.с.98,99).
29.07.2020 року Відповідачем видано наказ № 171 про припинення трудового договору зі ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.40 КЗпП України - виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я, якій перешкоджає продовження даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку, довідка №2025 ЛКК від 23.07.2020року.(а.с.98).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.
Відповідно до п.5 ст. 43 Конституції Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, які він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).
Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення чи мало місце невиконання роботодавцем законодавства про працю чи умов колективного або трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
Особливістю розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору, тобто скоротити двотижневий строк, визначений частиною першої цієї статті. Якщо роботодавець не погоджується з тим, що мають місце порушення, які у відповідності до частини 3 статті 38 КЗпП України є підставою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строк, визначений останнім, це свідчить про виникнення трудового спору.
Під невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю можна розглядати наприклад: несвоєчасна виплата працівникові заробітної плати, безпідставне зменшення заробітної плати; порушення строків виплати заробітної плати; безпідставне застосування дисциплінарного стягнення або порушення порядку його застосування; відправлення у відпустку без збереження заробітної плати без згоди працівника; ненадання відпустки; систематичне залучення до виконання робіт, не передбачених функціональними обов'язками; зміну істотних умов праці без попередження працівника за два місяці тощо. У разі порушення трудових прав працівника причина звільнення вважається поважною і власник або уповноважений ним орган не має права вимагати відпрацювання двох тижнів, мотивуючи будь-яким обґрунтуванням, та зобов'язаний звільнити працівника в той день, про який просить працівник відповідно до поданої заяви.
Для такого звільнення з ініціативи працівника важливим моментом є правильне написання ним заяви про звільнення, яка має містити конкретні факти порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю або умов трудового договору.
Цю заяву потрібно обов'язково зареєструвати в канцелярії підприємства, установи, організації, зазначивши на її копії вхідний реєстраційний номер, або відправити поштою з повідомленням про вручення.
Для правильного обґрунтування звільнення працівникові потрібно проаналізувати чинні на підприємстві, в установі, організації нормативно-правові акти, які регламентують трудові права та обов'язки працівників, режим роботи та відпочинку, надання деяких гарантій, компенсацій тощо (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, інструкції та інші нормативно-правові документи з питань регулювання трудових відносин). У разі непідтвердження або невизнання зазначених працівником причин звільнення (порушення власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства) власник або уповноважений ним орган не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
У разі звільнення через порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові відповідно до ст. 44 КЗпП виплачується в розмірі передбаченому колективним договором, але не менша від тримісячного середнього заробітку. У чинному на підприємстві, в установі, організації колективному договорі може бути передбачено більший розмір вихідної допомоги.
У разі порушення законодавства про працю винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
До заходів захисту трудових прав та інтересів працівників у трудовому праві належать такі: 1) визнання недійсними умов колективних договорів і договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю (ст. 9 КЗпП України); 2) поновлення на попередній роботі незаконно звільнених або переведених на іншу роботу працівників (ч. 1 ст. 235 КЗпП України); 3) визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч. 3 ст. 235 КЗпП України); 4) допуск до роботи незаконно відсторонених від неї працівників (ст. 46 КЗпП України); 5) стягнення на користь працівника невиплачених їм підприємством сум заробітної плати та інших належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України); 6) відшкодування працівникам шкоди, заподіяної їм під час виконання обов'язку щодо вживання заходів до запобігання шкоди, яка загрожувала майну підприємства, установи, організації (ч. 2 ст. 131 КЗпП України); 10) страйк (ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р.).
Як вбачається з матеріалів справи позивача ОСОБА_1 було звільнео з роботи 29.07.2020 року за ч. 2 ст. 40 КЗпП України ( виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Водночас, ОСОБА_1 звільнення на підставі ч. 2 ст. 40 КЗпП України не оскаржував, вимог щодо зміни формулювання причини звільнення позов не містить, вимог про поновлення на роботі позивач також не заявляв.
Більш того, в заяві працівника на звільнення, яка надійшла до ПРАТ «Запоріжвогнетрив» були відсутні посилання на те, які саме чинні на підприємстві, нормативно-правові акти, які регламентують трудові права та обов'язки працівників, режим роботи та відпочинку, надання деяких гарантій, компенсацій тощо (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, інструкції та інші нормативно-правові документи з питань регулювання трудових відносин) порушені роботодавцем, у тому числі щодо позивача. Заява ОСОБА_1 не мотивована та необґрунтована.
Щодо доводів позивача про перевищення норм тривалості робочого часу та на перевищення робочих днів та робочих годин відповідно до нормативу робочого часу, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для працівників щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, запровадження підсумованого обліку робочого часу. При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП у подвійному розмірі.
У частині 1 ст. 50 КЗпП вказано, що нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Відповідно до статті 64 Кодексу Законів про працю України, понаднормові роботи можуть здійснюватися тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства. У статті 106 Кодексу законів про працю зазначені принципи оплати роботи в надурочний час. "При погодинній оплаті праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
На ПРАТ «Запоріжвогнетрив» підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності). При роботі змінами затверджуються графіки змінності. На ПРАТ «Запоріжвогнетрив» облік явки на роботу і відходу з роботи ведеться по кожному працівнику за допомогою автоматизованої системи контролю та управління доступом на підприємство. Факт відсутності працівника на роботі встановлюється відсутністю фіксування його перепустки у внутрішній системі підприємства.
Розрахунок робочого часу на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» проводився у 2018 р. згідно листа Міністерства соціальної політики від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 40- годинний робочий тиждень - 1993 години.
Відповідно до ст. 66 КЗпП на тих роботах, де через умови виробництва перерву для відпочинку та харчування встановити не можна, працівникові надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Отже, якщо немає можливості надати працівнику обідню перерву з можливістю залишити місце роботи, йому дозволено приймання їжі на робочому місці.
Таким чином, весь час робочої зміни, включаючи час приймання їжі на робочому місці, обліковується як робочий, а тому твердження позивача щодо відсутності обідньої перерви на підприємстві безпідставні.
Крім того, судом встановлено, і не заперечується сторонами, що відповідно до Табеля обліку робочого часу за 2018-2019р. ОСОБА_1 фактично працював - з 09.02.2018р. по 30.07.2018р. - 133 робочі дні (виключаючи вихідні, направлення на навчання, тощо). За 2018-2019-2020 р.р відповідно до табеля виходів на роботу та графіка роботи ОСОБА_1 фактично відпрацьовано робочих годин 1064 та фактично відпрацьовано робочих днів 133, а матеріалами справи не встановлено недотримання вимог нормальної тривалості робочого часу як відносно ОСОБА_1 , так і щодо інших працівників.
Варто уваги, що праця працівника на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» оплачувалася за весь фактично відпрацьований за графіком час, а Позивачу здійснено оплату не за 7, а за 8 годин робочого часу.
В межах цих доводів судом також встановлено, що ОСОБА_1 добровільно приступив до виконання трудових обов'язків, від дорученої роботи не відмовлявся, про те що його не влаштовує графік роботи Позивач адміністрацію підприємства протягом роботи на підприємстві 2018 -2020 року не повідомляв.
Як встановлено з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 підстави виникнення захворювання у Позивача є: статичне навантаження при утриманні вантажу однією рукою; Статичне навантаження при утриманні вантажу двома руками; Знаходження у вимушеній робочій позі; Нахили тулубу більше 30град. Серед вищезазначених причин чинного Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання у Позивача (стор. 3 п. 17 Акту), не зазначено порушення тривалості робочого часу Позивача, як підстави виникнення професійного захворювання, а тому доводи апеляційної скарги на порушення нормативу робочих годин, як на підставу отримання професійного захворювання, необґрунтовані та не можуть слугувати підставами для розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України і в цій частині не заслуговують на уваги.
Отже, з урахуванням табеля виходів на роботу та графіка роботи, відомостей розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першоїх інстанції, що з боку ПрАТ «Запоріжвогнетрив» порушень чинного законодавства та діючих локально-нормативних актів не було.
З огляду на зазначені обставини, та враховуючи, що норми ст. 38 КЗпП України не містять безумовного обов'язку звільнення працівника за ч.3 ст.38 КЗпП України лише на підставі поданої заяви,доказів порушень відповідачем вимог законодавства про працю, умов колективного договору матеріали справи не містять, а отже обгрунтованими є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а тому підстав для задоволення вимог позивача в цій частині немає.
Згідно ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами ч.1ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
У ст. 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно з ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.
Судом встановлено, що 29.07.2020 року Відповідачем видано наказ № 171 про припинення трудового договору зі ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України - виявлення невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я, якій перешкоджає продовження даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку.
Відповідач 29.07.2020р видав позивачу трудову книжку та провів розрахунки на день звільнення. Згідно наданих відповідачем доказів, з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_1 у 2020 році не відпрацював жодної години, йому нараховано у січні 2020 року-лікарняні -1496,26 грн, у лютому 2020 року- лікарняні -1323,00грн, усього по розрахунку 1ДФ 1кв. 2020 р- 2819,26 грн.; липень 2020 р.-премія до дня металургів -629,00 грн., коригування днів відпустки - (-195,54 грн), вихідна допомога при звільненні -11667,60 грн. усього липень 2020- 12101,06 грн.; серпень 2020- повернення боргу 5484,19, компенсація за затримку виплати ЗП -6222,36 грн., усього серпень 2020-11706,55 грн. Податковий розрахунок 1ДФ за 3 кв.2020 -за ознакою доходу 101-12140,01 грн., за ознакою доходу -127- 11667,60 грн. Усього по розрахунку 1ДФ 3 кв. 2020-23807,61 грн., 1,3кв. 2020- 26626,87 грн. Усього утримано податків 5313,65 грн. До сплати 21313,22 грн. Отримано ОСОБА_1 , що не ним і не оспорюється: 07.02.2020 -650,52 грн, 24.02.2020-553,97 грн, 20.03.2020- 4435,99 грн., 03.04.2020-988,94 грн., 17.07.2020 -500 грн, 29.07.2020-5377,10 грн., 10.08.2020 -9306,70 грн., усього отримано 21813,22 грн., переплата (-500 грн).
Під час судового розгляду також встановлено, що виявивши технічну помилку у розрахунках, тому Відповідач нарахував 10.08.2020р. додатково середній заробіток та вихідну допомогу у розмірі 11 706,55 грн. за 12 днів затримки фактичного розрахунку (звільнений 29.07.2020р.).
Після утримання податків та обов'язкових платежів, ОСОБА_1 на свій картковий рахунок 10.08.2020р. отримано 9 306,7 грн. (сума боргу + сума компенсації за дні затримки розрахунку), що не заперечується і позивачем.
Обґрунтовуючи вимоги щодо недоплат сум позивач посилається на дані Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, дані податкової.
Відповідно до чинного Законодавства про Державну податкову службу України, ДПС є органом який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики з адміністрування єдиного внеску.
Відповідач щоквартально надає ДФС звіт за Формою 1ДФ (щоквартальний звіт, пов'язаний зі сплатою ПДФО і військового збору, подається завжди, якщо нараховувався дохід фізичним особам), від імені фізосіб, яким вони виплачують доходи. Даних про наявність зауважень від ДФС щодо нарахування або невірного нарахування податків та обов'язкових платежів відносно ОСОБА_1 не надходило на ПРАТ «Запоріжвогнетрив» і в матеріалах справи таких даних також немає.
На спростування доводів позивача відповідачем також надавали витяги зі звітності, які долучені до матеріалів справи.
Позивачем не спростовуються і доводи відповідача про те, що ПРАТ «Запоріжвогнетрив», працівники ДПС та Держпраці протягом 2020 року неодноразово (9 разів за 2020рік) здійснювали проведення документальних планових та позапланових перевірок Відповідача, з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Порушень щодо нормування робочого часу працівників ПРАТ «Запоріжвогнетрив» або порушень щодо нарахування або перерахування податків, зборів, платежів уповноваженими органами (Держпраця або ДФС) не виявлено.
Посилання Позивача на невірні розрахунки податків та обов'язкових зборів, є безпідставними, а позивач не є тією особою, яка уповноважена контролювати податкову звітність роботодавця.
Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено ст. 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом про відпустки й іншими законодавчими актами. Гарантована ст. 75 КЗпП і ст. 6 Закону про відпустки тривалість щорічної основної відпустки становить не менш як 24 к.дн. за відпрацьований робочий рік, який відліковується від дня укладення трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки, до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку зараховується: Час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і зарплата повністю або частково; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) та йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню; Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) та йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст. 25 і ст. 26 Закону про відпустки; Час навчання з відривом від виробництва тривалістю менш як 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; Час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у т.ч. із ліквідацією, реорганізацією чи перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників; Інші періоди роботи, передбачені законодавством.
Відповідно ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особі з інвалідністю III групи надається 26 календарних днів відпустки.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки, до стажу роботи, що надає право на додаткову відпустку зараховується: Час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади; Час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці.
ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Запоріжвогнетрив» з 09.02.2018 року. За період з 09.02.2018 по 08.02.2019р Позивачу нараховано - 24 днів основної відпустки та 18 днів додаткової відпустки.Наказом №120 від 01.08.2018р. Позивачу була надана відпустка на строк 42 календарних днів. Наказом №120 від 01.08.2019р. Позивачу була надана відпустка за період з 09.02.2019 по 08.02.2020р. на строк 30 календарних днів з 01.09.2019р. по 30.09.2019р.
Позивач відсторонений від роботи, як такий, що відмовляється пройти медичний огляд (наказу № 511к від 18.12.2018 року). У зв'язку з тим, що Позивачем не було надано медичний висновок, щодо проходження медичного огляду ПРАТ «Запоріжвогнетрив» було видано наказ № 18 від 04.01.2019 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати і повторного направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до чинного законодавства, до стажу не включається дні прогулу або відсторонення від роботи через провину працівника.
На день звільнення 29.07.2020р. - за відпрацьований робочий рік, який відліковується від дня укладення трудового договору, Відповідач не мав заборгованості щодо днів відпустки ОСОБА_1 .. Оскільки Повивач мав заборгованість (не працював, та не мав стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку) - при звільненні проведено коригування кількісті днів відпустки (- 2 дні).
Кошти за ці 2 дні коригування, не були утримані при розрахунку з Позивачем, тому що перерахунок відпускних, нарахованих за надмірно використані дні щорічної відпустки (якщо працівник звільняється до закінчення робочого року, в рахунок якого він отримав відпустку), в разі звільнення на підставі пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, не здійснюється (п. 2 ч. 2 ст. 127 КЗпП).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, зважаючи на виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки чи виплати компенсації за невикористані відпустки.
Виплати, що враховуються та не враховуються в розрахунку середньої заробітної плати, наведені в р. III Порядку № 100.
До виплат, які не враховуються в розрахунку середньої зарплати для визначення сум відпускних, належать виплати, указані в п. 4 р. III Порядку № 100.
Розрахунок відпускних здійснюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого періоду) за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством. Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів відпустки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача про невірні розрахунки компенсації відпустки, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи..
З огляду на вказані обставини, та врахровуючи, що відповідачем виплачено позивачу усі належні суми після звільнення, підстав для стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, з розрахунку 518,53 грн. за кожний календарний день затримки (з 10.08.2020), не має.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтями 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Три визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Спричинення моральної шкоди у спірних правовідносинах згідно з вимогами законодавства не є матеріально-правовою презумпцією. Тому Позивач має доводити не лише сам факт спричинення моральної шкоди, та її розмір.
Під час судового розгляду не доведено факт протиправних дій відповідача, як і не доведено наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями, а також наявність провини підприємства в його заподіянні.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» передбачено: «Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно- правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору».
Позивач був ознайомлений з умовами праці, які відносяться до шкідливих, та свідомо працював в таких умовах. Чинне трудове законодавство працівникам, зайнятим на таких роботах, роботах із важкими та шкідливими умовами праці, надає ряд пільг, в тому числі у вигляді додаткових відпусток, підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій.
Варто уваги, що доводи позовної заяви про стягнення моральної шкоди з урахуванням уточненої позовної заяви, фактично дублюють підстави для стягнення моральної шкоди, які були предметом розгляду судами в цивільній справі 335/10035/19 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ„Запоріжвогнетрив”, ПАТ Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої професійним захворюванням. Згідно вказаного рішення, позивач вважав, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, цей стан позначається на його морально-психологічному стані, внаслідок втрати професійної працездатності він втратив постійний заробіток, його «гарячий стаж» перервався, майбутня пенсія також тепер буде меншою через те, що основні показники заробітної плати, які беруться до уваги у розрахунку пенсії будуть меншими. Тому для відшкодування відповідачами заявленої суми компенсації моральної шкоди, вважав, що слід зобов'язати ПАТ «Запоріжсталь» до виплати - 157 440 грн., ПРАТ «Запоріжвогнетрив» - 34 560 грн. Рішенням суду від 03.03.2020 року стягнуто з ПрАТ„Запоріжвогнетрив” на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку із отриманим професійним захворюванням 5 400 грн. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі та про відшкодування заробітку, втраченого внаслідок професійного захворювання - відмовлено.
Аналогічні доводи позовної заяви щодо завдання моральної шкоди охоплювалися вимогами попередньої позовної заяви і були вже предметом судового розгляду та їм надано відповідної правової оцінки та визначено розмір відшкодування моральної шкоди, а збільшення розміру стягнутої моральної шкоди шляхом подання нового позову із зазначенням тих самих підстав для відшкодування моральної шкоди цивільним законодавством не передбачено.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що моральна шкода за отримане професійне захворювання та як наслідок встановлення групи інвалідності була компенсована рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2020 року у розмірі 5400, 00грн.
Також не є доведеним причино-наслідковий зв'язок між проходженням стаціонарного лікування у відділенні КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР, з 11 серпня до 04 вересня 2020 року та діями відповідача.
Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог на користь звільненого працівника, а відтак, встановивши, що правові підстави для задоволення указаних вище позовних вимог відсутні, розрахунок з позивачем проведено у повному обсязі, а також те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому звільненням з роботи моральних страждань, порушення відповідачем законних трудових прав позивача не встановлено, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 50000 грн.у відшкодування моральної шкоди.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим позивачем доказам та наведеним ним доводам, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов є недоведеним і необґрунтованим, звільнення позивача і розрахунки з позивачем проведені відповідачем відповідно до вимог законодавства.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку обгрунтовано виклавши її в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Інші наведені у апеляційній доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2021 року у цій справі, без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 05 листопада 2021 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кримська О.М.