Справа № 309/248/21
Іменем України
13 жовтня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., БИСАГИ Т.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 309/248/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду від 22 квітня 2021 року, головуючий суддя Кемінь В.Д., -
встановив:
27.01.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 та уточнивши в подальшому підстави і предмет позову мотивувала його таким.
Сторони перебували в шлюбі, який у 2007 році був розірваний. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , який проживає з позивачкою. Згідно з ухвалою Хустського районного суду від 06.11.2019 відповідач сплачував аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття, а після досягнення сином повноліття сплату аліментів припинив. 15.02.2020 син сторін змінив прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
З 01.09.2019 ОСОБА_6 навчається у Приватному вищому навчальному закладі «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука», де вартість навчання складає 8500,00 грн за рік, та на спільних освітніх програмах в університеті ОСОБА_7 (Угорщина) на 2-му курсі факультету європейської освіти за напрямом підготовки «Господарювання та менеджмент», де вартість навчання складає 400,00 євро за рік. Син навчається на контрактній основі, на заочній формі навчання, стипендію не отримує.
Позивачка самостійно сплатила 20030,00 грн за перший рік навчання сина. Відповідач добровільно не бажає нести будь-які витрати у зв'язку з навчанням сина, тому позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача половини витрат за навчання. Рішенням Хустського районного суду від 05.05.2020 з відповідача на користь позивачки було стягнуто 1/2 частину плати за перший рік навчання, яка відповідачем наразі в повному обсязі не сплачена.
Посилаючись на ці обставини, на ст. 199 СК України щодо права на одержання утримання від батька дитини на період навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, на інші норми цього Кодексу щодо аліментів, утримання, рівності прав і обов'язків батьків щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, ґрунтуючись також на інших нормах законодавства, позивачка ОСОБА_1 остаточно просила:
стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 3000,00 грн щомісячно від дня пред'явлення позову до закінчення сином навчання у вищому навчальному закладі, але не більше, як до досягнення ним двадцяти трьох років.
Рішенням Хустського районного суду від 22.04.2021 позов задоволено частково:
стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн щомісячно, починаючи з 27.01.2021 і до закінчення ним навчання, але не більше як до 23 років;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 908,00 грн судового збору.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що син сторін після досягнення повноліття продовжує навчання, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, відповідач має можливість таку допомогу надавати, а розмір аліментів на думку суду повинен становити 2000,00 грн щомісячно.
Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як незаконне, необґрунтоване, ухвалене за неповного з'ясування обставин справи та неналежної оцінки наявних у ній доказів. Апелянт наводить у скарзі такі доводи.
Обов'язковими для доказування обставинами в справі є наявність у відповідача можливості надавати утримання повнолітній дитині, яка продовжує навчання, наявність у нього відповідних доходів, тобто, спроможність надавати таке матеріальне утримання, а також об'єктивна потреба повнолітньої особи в такій допомозі. Сплата аліментів відповідно до ст. 199 ч. 1 СК України пов'язується з доведенням саме таких обставин, оскільки надання такого утримання не є абсолютним обов'язком відповідача.
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи, якими заперечувався позов, не дав цим доводам та наданим відповідачем доказам оцінки. Зокрема, суд не врахував, що відповідач продовжував сплачувати аліменти у добровільному порядку і після досягнення сином повноліття. Крім того, відповідно до рішення Хустського районного суду від 05.05.2020 з нього стягнуто 10000,00 грн додаткових витрат на оплату навчання, які він продовжує сплачувати.
ОСОБА_6 навчається на заочній формі навчання, має можливість працювати і заробляти собі на життя. Потребу в матеріальній допомозі сину: на проїзд, оплату житла та підручників тощо позивачкою не доведено.
Суд також залишив поза увагою, що відповідач є безробітним, його заробіток має лише періодичний характер. Також не враховано, що річний розмір стягнутих з нього аліментів складає 24000,00 грн, що перевищує повну вартість навчання за рік, яка складає 21680,00 грн, вказана обставина є необ'єктивною та несправедливою, оскільки обов'язок утримувати дітей покладається на обох батьків. Відтак вважає, що присуджені до стягнення аліменти у розмірі 2000,00 грн є надмірними, а рішення суду щодо визначення такого розміру аліментів не вмотивоване.
Апелянт просить скасувати рішення суду в частині розміру стягнутих аліментів та ухвалити нове, яким зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню на утримання повнолітнього сина на період навчання, до 1000,00 грн.
У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що суд правильно застосував норми матеріального права, а відповідач, який приховує свої доходи від підприємницької діяльності, спроможний сплачувати присуджені аліменти.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Спірні правовідносини регулюються нормами СК України щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх сина, дочку та його виконання.
Особа діє у цивільних, в тому числі, в сімейних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування пред'явлених вимог лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 7, 8 СК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ч. 2 ЦПК України).
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
Встановлено, підтверджується наявними в справі доказами і матеріалами та ніким не заперечується, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 15.02.2020 змінив прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », є повнолітнім сином ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , шлюб між якими розірвано у 2007 році (а.с. 10, 11, 25 та ін.).
ОСОБА_6 разом з матір'ю ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 3, 14, 29). ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 38 та ін.).
Згідно з контрактом від 09.08.2019 № 029/19/132 на підготовку бакалавра у Приватному вищому навчальному закладі «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука» за програмою Університету ОСОБА_7 , укладеним ОСОБА_1 з цим університетом на навчання сина ОСОБА_10 , університет взяв на себе зобов'язання відповідно до Умов прийому до вищих навчальних закладів України та відповідно до угод про співпрацю з ОСОБА_11 здійснити підготовку фахівця ОСОБА_3 за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за заочною формою навчання за напрямом підготовки «Господарювання та менеджмент» у 2019-2023 роках (предмет договору) (а.с. 17).
Контрактом обумовлено, що розмір плати за навчання встановлюється університетом згідно з затвердженими кошторисами та чинним законодавством; терміни оплати за навчання встановлюються наказами ректора університету; університет має право змінювати суму оплати в гривнях відповідно до інфляційних процесів у державі; оплата проводиться в гривнях; студент повинен проводити оплату за навчання відповідно до розрахунку, який у контракті узгоджено на 2019/2020 навчальний рік (по 4250,00 грн за кожне півріччя) і на 2020/2021 навчальний рік (по 4320,00 грн за кожне півріччя) (п.п. 3.1., 3.2., 3.3., 3.4.).
Довідки, видані деканом факультету європейської освіти Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука» (м. Рівне), містять таку інформацію:
довідка від 09.12.2019 № 029/5678 - про те, що ОСОБА_3 дійсно навчається на 1-му курсі факультету європейської освіти цього університету на спільних освітніх програмах з Університетом Яноша Кодолані (Угорщина) за напрямком підготовки «Господарювання та менеджмент», форма навчання заочна, стипендію не отримує, термін навчання до 30.06.2023, вартість навчання за контрактом один рік становить 8500,00 грн (МЕГУ) і 400,00 євро (УЯК) (а.с. 16);
довідка від 25.11.2020 № 029/5831 - про те, що ОСОБА_3 дійсно навчається на 2-му курсі факультету європейської освіти цього університету за напрямком підготовки «Господарювання та менеджмент», форма навчання заочна, стипендію не отримує, навчання платне (за контрактом), термін навчання до 30.06.2023 (а.с. 15).
Копіями банківських документів підтверджується, що ОСОБА_3 сплатив 23.10.2020 на рахунок ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука» за навчання 4752,00 грн (а.с. 18), а ОСОБА_1 сплатила 23.10.2020 на рахунок ОСОБА_11 в угорському банку 200,00 євро (а.с. 19, 20).
Інших доказів по суті спору на обґрунтування свого позову ОСОБА_1 суду не надавала.
Відповідач ОСОБА_2 письмово заперечив проти позову (а.с. 38-40). Посилався, зокрема, на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки він безробітний і заробляє собі на життя виключно підробітками, які у зв'язку із карантином значно зменшилися, тому не має можливості продовжувати надавати матеріальне утримання повнолітньому сину. Попри це, він і після досягнення сином повнолітня, в тому числі, виконуючи судові рішення, продовжував сплачувати на його утримання аліменти та фактично сплатив більше, аніж із нього належало, доводи позивачки по припинення такої сплати не відповідають дійсності. Враховуючи розмір плати за навчання сина та розмір пред'явлених позивачкою вимог фактично весь тягар оплати за навчання вона прагне покласти на відповідача, що не відповідає принципу рівності прав і обов'язків батьків із утримання дитини. Крім того, син працездатний, навчається на заочній формі навчання і має змогу працювати та заробляти собі на життя. Наявності інших витрат пов'язаних з навчальним процесом, оплати житла у іншій місцевості, проїзду до місця навчання і т.ін. позивачкою не доведено.
З наданих відповідачем суду першої інстанції документів та з інших матеріалів справи випливає, зокрема, що:
ухвалою Хустського районного суду від 05.11.2019 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в справі № 309/2665/19, згідно з якою останнього зобов'язано сплачувати щомісячно аліменти на утримання сина ОСОБА_10 в розмірі 1800,00 грн строком на 12 місяців до його повноліття на загальну суму 21600,00 грн (а.с. 54-55);
рішенням Хустського районного суду від 05.05.2020 у справі № 309/824/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто додаткові витрати на оплату навчання сина ОСОБА_10 за один рік у розмірі 1/2 частини витрат на навчання в сумі 10000,00 грн (а.с. 51-53);
у період з листопада 2019 року по березень 2021 року ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 загальною сумою 37800,00 грн (а.с. 43-50).
За приписами Конституції України, СК України:
кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51 Конституції України);
мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; за загальним правилом, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 ч.ч. 1, 2 СК України);
батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України);
якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання (ст. 199 ч.ч. 1, 2);
суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу; при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (ст. 200 ч.ч. 1, 2);
при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 ч. 1 п.п. 1, 2, 3, 4);
до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189 - 192 і 194 - 197 цього Кодексу (ст. 201).
Відповідно до наведених вимог закону обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При вирішенні питання про стягнення аліментів та визначенні їх розміру враховуються істотні обставини, що пов'язуються з матеріальним становищем платника і отримувача аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.
Оцінюючи правові позиції сторін та наявні в справі докази і матеріали в їх сукупності та взаємозв'язку, апеляційний суд констатує таке.
Право позивачки ОСОБА_1 , рівно як і право сина сторін ОСОБА_6 , на пред'явлення вимоги до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина на час продовження ним навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-х років, передбачене законом і не може заперечуватися як таке. Водночас обов'язок надання такого утримання виникає лише за наявності для того передбачених законом умов, а відповідна вимога підлягає належному обґрунтуванню та доказуванню.
Позивачка не надала суду жодних доказів свого матеріального становища та матеріального становища сина ОСОБА_10 , тим часом, необхідність і можливість надання утримання другим з батьків, рівно як і відсутність таких необхідності та можливості підлягають доказуванню.
Прийнявши рішення про навчання у вищому навчальному закладі, розташованому в іншому регіоні України, на заочній, платній формі навчання, син сторін ОСОБА_10 на свій розсуд, вільно реалізував свої життєві плани, втім повинен був усвідомлювати необхідність докладання власних зусиль для їх реалізації і зважаючи на те, що обов'язок надання йому батьком матеріального утримання на період навчання пов'язується з сукупністю певних умов, не мав належних підстав розраховувати на таке утримання як на безспірне, гарантоване. Позивачка не надала суду доказів щодо своїх доходів, оскільки саме лиш посилання на заробітну плату близько 4000,00 грн на місяць таким доказом не є, не підтвердила відсутності в сина доходів, розміру отримуваних доходів, відсутності в сина роботи, неможливості працевлаштування тощо, навпаки, вказувала, що син має тимчасові підробітки (без конкретного пояснення та доказів щодо таких), рівно як не довела й наявності будь-яких доходів у відповідача та інших умов, які б уможливлювали сплату тим щомісячно 3000,00 грн аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Так само позивачка ставлячи питання про стягнення аліментів у розмірі 3000,00 грн щомісячно (36000,00 грн на рік) жодним чином не довела фактичних супутніх витрат на навчання сина, які пов'язуються з прибуттям на лекції, екзаменаційні сесії, з придбанням навчального приладдя, підручників, оплатою житла, транспорту і т.ін.
У частині, яка стосується оплати безпосередньо за навчання, слід мати на увазі, що відповідні витрати повинні бути прямо передбачені, обумовлені законодавством і/або договором, обов'язок і факт сплати відповідних витрат повинні підтверджуватися документально. У контракті зафіксована оплата за навчання у 2019/2020 навчальному році 8500,00 грн (708,33 грн на місяць), у 2020/2021 навчальному році 8640,00 грн (720,00 грн на місяць), при цьому, як випливає з предмета контракту, оплата включає навчання за програмою Університету ОСОБА_7 ( ОСОБА_12 відповідно до угод про співпрацю з цим університетом. Контракт, який укладався з українським вищим навчальним закладом, не передбачає ані іншої, додаткової, окрім як зазначеної в ньому, оплати за навчання, ані оплати за навчання в іноземній валюті безпосередньо іноземному університету. Будь-яких доказів про виникнення відповідного зобов'язання, про обов'язок сплати за навчання ОСОБА_6 іноземному університету (відповідний контракт, підстави, умови, розмір оплати, валюта зобов'язання тощо) з додержанням положень, зокрема, ст.ст. 11-14, 192, 202, 533 ЦК України, ст.ст. 44, 49, 73 Закону країни «Про вищу освіту», у справі немає. Посилання у вищевказаній довідці на вартість навчання у 400,00 євро не є належним, допустимим, достовірним і достатнім у розумінні цивільного процесуального закону та відповідних норм матеріального права доказом щодо таких фактів і обставин.
Окрім цього, пред'явлений позивачкою до стягнення розмір аліментів явно та істотно порушує правило щодо дотримання загалом паритету батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дитини. Так, заявлені до стягнення з відповідача аліменти більш ніж у чотири рази перевищують увесь розмір плати за навчання сина сторін за навчальний рік згідно з контрактом, а також перевищували б усю плату за навчання сина за рік, коли б були й передбачені та доведені підстави для врахування за відповідним валютним курсом і окремої плати за навчання за програмою іноземного університету.
Таким чином, відповідач як батько повнолітньої дитини не звільняється від обов'язку сплачувати аліменти на його утримання до закінчення навчання (незалежно від форми навчання), але не більше ніж до досягнення 23 років, за наявності та доведеності для того підстав, передбачених ст. 198 ч. 1, ст. 199 ч. 1 СК України, та в розмірі, визначеному з урахуванням доведеності обставин, передбачених ст. 200 ч.ч. 1, 2 СК України.
За встановлених у справі обставин слід констатувати, що у позивачки ОСОБА_1 виникли підстави для вимоги до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, що з огляду також на раніше ухвалені судові рішення та зміст апеляції не заперечується по суті й відповідачем. Проте, позивачка не обґрунтувала та не довела у належний процесуальний спосіб своїх вимог і не спростувала по суті заперечень відповідача та наданих ним доказів. Водночас ініціативна позиція відповідача щодо подальшої сплати аліментів на рівні 1000,00 грн щомісячно, що перевищує встановлену контрактом плату за навчання сина сторін у щомісячному розрізі, є його правом і в сукупності з іншими матеріалами справи вказує на його фактичну спроможність надавати матеріальне утримання дитині. Прав дитини і позивачки така позиція відповідача власне щодо участі в матеріальному утриманні повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, не порушує.
Поза цим, необхідно враховувати також, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин тощо, сторони, а також їхній син не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, вправі врегулювати відповідні питання між собою договором тощо.
Виходячи з наведеного, позивачка діючи у змагальному процесі на власний ризик і розсуд не виконала свого обов'язку стосовно доведення ключових обставин, які могли слугувати підставами для задоволення позову: реальної, об'єктивної потреби у матеріальній допомозі в проханому розмірі, наявності у відповідача реальної можливості надавати таку допомогу. Доводи позивачки ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Натомість доводи відповідача та надані ним докази, якими заперечувалася обґрунтованість пред'явленого позову, що не були спростовані, по суті не були враховані судом, який хоча й задовольнив позов частково, фактично не вмотивував свого рішення. Для відхилення доводів відповідача та для неврахування відповідних доказів, а також його ініціативної позиції щодо подальшої сплати аліментів, апеляційний суд підстав не має.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що суд першої інстанції задовольнивши позов частково хоча й не виконав повною мірою вимог, що випливають із положень ст.ст. 182, 198, 199, 200 СК України, ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України, проте, зробив сам по собі правильний висновок про необхідність стягнення аліментів у певному розмірі як такий, що не суперечить по суті позиціям обох сторін і відповідає інтересам їхнього сина, апеляційний суд не вбачає необхідності в скасуванні оскарженого рішення.
Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінити щодо правового обґрунтування та замінити в резолютивній частині рішення цифри і слова «2000 грн.» цифрами і словами «1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.)». В іншій частині апеляційну скаргу відповідача слід на підставі ст. 375 ЦПК України залишити без задоволення, а резолютивну частину рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ч. 2, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, мотивувальну частину рішення Хустського районного суду від 22 квітня 2021 року змінити відповідно до редакції постанови апеляційного суду, в другому абзаці резолютивної частини рішення Хустського районного суду від 22 квітня 2021 року цифри і слова «2000 грн.» замінити цифрами і словами «1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.)», в іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а резолютивну частину рішення суду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, який є днем складення повного судового рішення, але протягом тридцяти днів може бути оскаржена до Верховного Суду.
Судді