03 листопада 2021 р.Справа № 440/3841/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 22.06.21 по справі № 440/3841/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-10540-51/325, зобов'язання відкоригувати дані інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення помилково зазначених сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 15103,66 грн
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2021 року №Ф-10540-51/325. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Головне управління ДПС у Полтавській області не погоджується з рішення Полтавського
окружного адміністративного суду від 16.06.2021 в частині задоволених позовних вимог, подало апеляційну скаргу , вважає рішення таким , що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує , що неодноразове подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску свідчить про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та як наслідок правомірність формування оскаржуваної вимоги. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника позивача на електронну пошту суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, проте не підписана електронним цифровим підписом.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 18.02.2004 року, перебуває на спрощеній системі оподаткування, зареєстрований платником єдиного податку.
ФОП ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в органах пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності з 01.07.2019 року, що підтверджується пенсійним посвідченням, довідками до акту огляду МСЕК .
З позовної заяви та з матеріалів справи вбачається, що 11.01.2020 року ФОП ОСОБА_1 помилково подано "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" Форми № Д5 (річна), у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за період з липня по грудень 2019 року в розмірі 5508,36 грн , 07.01.2021 року помилково поданий "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" Форми № Д5 (річна), у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за період з січня по грудень 2020 року в розмірі 9595,30 грн .
Звіти прийняті податковим органом.
В термін для подання звіту за 2020 рік позивач подавав новий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік з нульовими показниками, який не був прийнятий податковим органом, про що позивача повідомлено відповідною квитанцією №2 .
12.03.2021 року ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу №Ф-10540-51/325, якою ФОП ОСОБА_1 нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 15091,66 грн.
08.01.2021 року позивач шляхом подання звіту за 2020 рік із нульовими показниками задля скасування помилково поданого звіту.
Звіт 08.01.2021 року податковим органом прийнятий не був, з урахуванням наявності відомостей про нараховані суми єдиного внеску за період 2020 рік звітом від 07.01 2021 року.
Станом на 05.05.2021 року в інтегрованій картці платника податку позивача наявна сума заборгованості зі сплати сум єдиного внеску, у зв'язку із чим податковим органам сформовано податкову вимогу від 12.03.2021 року №Ф-10540-51/325.
Позивач, вважаючи, що винесенням вказаної податкової вимоги його права порушенні, звернувся до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а тому вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2021 року №Ф-10540-51/325.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
За пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У відповідності до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №814/779/17.
Аргументуючи вищевикладене, фізичні особи-підприємці, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу з часу досягнення ними віку з якого призначається пенсія за віком або за умови якщо вони є інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу - з моменту настання вказаних обставин.
Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 1 якого визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, такий вид пенсії як пенсія по інвалідності.
Враховуючи те , що позивач отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням, довідками до акту огляду МСЕК, довідкою ГУПФУ в Полтавській області , у нього настали обставини за якими останній, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку його добровільної участі в системі загальнообов'язкового страхування.
Порядок нарахування, обчислення i добровільної сплати єдиного внеску, врегульований статтею 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Так, частиною першою статті 10 Закону № №2464-VI визначено, що платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, зокрема є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною сьомою статті 10 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; не відповідає іншим вимогам, визначеним частиною першою цієї статті; подала неповні або недостовірні відомості; раніше уклала договір про добровільну участь, дія якого не припинена або за яким не виконано передбачені договором умови; бажає укласти договір на строк менше одного року. В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.
ФОП ОСОБА_1 стверджує, що заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не подавав, договір не укладався. Відповідач зазначене не спростовує, доказів інших обставин до справи не надав.
Тобто, позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не перебував, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього був відсутній.
Водночас, колегія суддів зазначає , що подання особою «Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та не створює для пенсіонера жодних обов'язків перед фіскальним органом.
Тобто, подання особою звітності про нарахування єдиного внеску не є визначальним для прийняття податкової вимоги, оскільки добровільна участь у сплаті єдиного внеску підтверджується не шляхом подання звітності, а шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплати коштів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №806/1503/16.
Колегія суддів зазначає , що Наказом Мінфіну № 435 від 14 квітня 2015 року затверджений Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту Порядок №435), який визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Звіт) до Державної фіскальної служби України.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку №435, звіт до органів доходів і зборів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за основним місцем взяття на облік як платника єдиного внеску в органах доходів і зборів в один із таких способів:
- засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації ЕЦП відповідальних осіб у порядку, визначеному законодавством;
- на паперових носіях, завірений підписом керівника страхувальника та скріплений печаткою (за наявності), разом з електронною формою на електронних носіях інформації;
- на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти;
- надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення за умови, що у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти.
Пунктом 2 Розділу ІІI Порядку №435 визначено, що ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою N Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".
Відповідно до пункту 6 Розділу ІІ Порядку №435, звіт має містити, зокрема, такі обов'язкові реквізити: тип форми ("додаткова", "початкова", "ліквідаційна", "скасовуюча", "призначення пенсії").
Згідно пункту 13 Розділу ІІ Порядку № 435, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства зобов'язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім ФО - підприємців, зазначених у пункті 3 розділу III цього Порядку.
Відповідно до пункту 2 Розділу IV Порядку № 435, звіт має містити основні дані про страхувальника та перелік таблиць Звіту. Звіт формується страхувальником або відповідальною особою страхувальника та включає таблиці, наведені у додатках 4 - 7 до цього Порядку.
Пунктом 10 Розділу IV Порядку № 435 визначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку. Протягом року в разі призначення пенсії подається Звіт з позначкою "призначення пенсії" за період до дати формування заяви на призначення пенсії, при цьому тип форми "початкова" не зазначається.
В свою чергу пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку № 435 визначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що способи та порядок виправлення помилок у Звіті визначений Розділом V Порядку №435. Разом з тим, суд зазначає, що даний Розділ Порядку №435 взагалі не містить механізму виправлення помилок у Звіті згідно із додатком 5 (форма №Д5) до цього Порядку.
Розділом І Порядку № 435 визначено, що початковий документ - Звіт страхувальника із зазначенням типу форми "початкова", на підставі якого створюється відповідний електронний звіт у базі даних органу доходів і зборів; скасовуючий документ - Звіт страхувальника із зазначенням типу форми "скасовуюча", який є підставою для повного скасування інформації, що попередньо була подана до органів доходів і зборів у формі "початкова".
Разом з тим, із додатку 5 до Порядку № 435, суд вбачає, що Звіт форми №Д5 містить типи форми як "початкова", "ліквідаційна", "призначення пенсії" та не містить такої форми як "скасовуюча".
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність механізму виправлення помилок або скасування інформації, що попередньо була подана до органів доходів і зборів у формі Звіту №Д5 не може бути підставою для фактичного позбавлення позивача пільг, що гарантовані йому законодавством.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності свого рішення, в той час як позовні вимоги в частині скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2021 року №Ф-10540-51/325 ґрунтуються на матеріальному закону, підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення.
Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 по справі № 440/3841/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 08.11.2021 року