03 листопада 2021 р.Справа № 480/321/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Великописарівської селищної ради Сумської області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.03.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 22.03.21 по справі № 480/321/21
за позовом ОСОБА_1
до Великописарівської селищної ради Сумської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великописарівської селищної ради Сумської області , в якому просить визнати протиправними дії Голови Великописарівської селищної Ради щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні нарахування та виплати середньомісячної заробітної плати у період з 13.11.2020 року на протязі 6-ти місяців у зв'язку з звільненням з виборної посади органу місцевого самоврядування; зобов'язати Великописарівську селищну Раду Сумської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за рахунок коштів місцевого бюджету середньомісячну заробітну плату з 13.11.2020 та на протязі 6-ти місяців, у зв'язку з його звільненням з виборної посади в органах місцевого самоврядування та не можливістю працевлаштування за місцем попередньої роботи.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 р адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Великописарівської селищної ради Сумської області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування з 14.11.2020. Зобов'язано Великописарівську селищну раду Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату з 14.11.2020 по 22.03.2021. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Великописарівської селищної ради Сумської області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права. Зазначає , що позивач не вчиняв дій щодо повернення на посаду яку він обіймав до вступу на наборну посаду, а відповідач вжив всіх необхідних заходів для працевлаштування позивача, тому його вимоги були безпідставними. Просить суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно записів трудової книжки позивач 22.05.2013 звільнений з посади головного спеціаліста відділу освіти, молоді і спорту Великописарівської РДА на підставі п. 5 ст. 36 КЗПП України.
13.05.2013 призначений на посаду секретаря Великописарівської селищної ради.
13.11.2020 повноваження позивача припинено п.п. 4 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання територій та адміністративних центрів територіальних громад» від 16.04.2020 №562-ІХ ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", про що зазначено в трудовій книжки позивача.
16.11.2020 позивач звернувся до Великописарівської селищної ради Сумської області із заявою з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток на період працевлаштування строком до шести місяців, як це передбачено ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
Листом від 07.12.2020 №556 Великописарівська селищна рада Сумської області зазначила про необхідність підтвердити факт неотримання пенсійних виплат, повідомили, що дійсно є вакантні посади, які пропонуються позивачу для працевлаштування.
09.12.2020 позивач повторно звернувся до Великописарівської селищної ради Сумської області з новою заявою від 08.12.2020 з вимогою надати перелік вакантних посад, надав довідку про не перебування на обліку в органах пенсійного фонду, просив вирішити питання виплати середнього заробітку.
Листом від 15.12.2020 №612 Великописарівська селищна рада Сумської області щодо призначення та виплати середнього заробітку на період працевлаштування строком до шести місяців з дня припинення повноважень сільського голови зазначила, що було направлено запити-роз'яснення до Великописарівської РДА щодо працевлаштування позивача та зазначила посилання на Інтернет-сторінку із переліком вакантних посад, з якими може ознайомитися позивач.
Позивач, вважаючи, що при звільненні з роботи з ним протиправно не проведено розрахунок по виплаті середньої заробітної плати за шість місяців на підставі ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", звернувся до суду з даним позовом.Задовольняючи частково позову , суд першої інстанції виходив з того , що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середньомісячної заробітної плати за період з 14.11.2020 (наступного дня з дня припинення повноважень сільського голови) у відповідності до вимог ст.33 Закону України "Про статус місцевих рад".
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з ч.5 ст.12 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, гарантії депутатської діяльності визначено в Законі України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 року №93-IV (далі по тексту - Закон №93-IV).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону №93-IV депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 118 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Частиною 1 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент обрання позивача на виборну посаду) передбачено, що в разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі.
01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 11 січня 2007 року № 575-V, яким частину першу статті 33 Закону №93-IV доповнено абзацом другим такого змісту: “З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради”.
Відповідно до ч.2 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент припинення повноважень позивача на виборній посаді) депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.
У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.
Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов'язки на постійній основі.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право особи на надання, після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади). У той же час, це право може бути реалізовано за умови наявності посади, або іншої рівноцінної посади.
Отже, у разі коли колишній депутат місцевої ради до обрання на виборну посаду у раді перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців.
Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а.
Слід наголосити, що під неможливістю надання відповідної роботи (посади) необхідно розуміти лише об'єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо.
Правові висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а, від 09.12.2020 у справі №275/318/16-а.
З огляду на зазначене, колишньому секретарю сільської ради гарантується збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді, лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. При цьому, необхідною умовою реалізації зазначеного права є неможливість працевлаштування на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання, або ж рівноцінній роботі (посаді).
Як вбачається з матеріалів справи позивач звільнений 22.05.2013 з посади головного спеціаліста відділу освіти, молоді і спорту Великописарівської РДА на підставі п. 5 ст. 36 КЗПП України, 13.05.2013 призначений на посаду секретаря ради секретаря Великописарівської селищної ради, а 13.11.2020 повноваження позивача припинено п.п. 4 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання територій та адміністративних центрів територіальних громад” від 16.04.2020 №562-ІХ ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", про що зазначено в трудовій книжки позивача.
Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 р. у справі № 219/2204/2016-ц зробив висновок, що гарантії, передбачені ч. 2 ст. 33 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” поширюються на колишніх секретарів сільради, які безпосередньо перед обранням на виборну посаду були працевлаштовані на іншій посаді і були звільнені з такого місця роботи згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП (перехід на виборну посаду).
Як наголосив суд касаційної інстанції, трудовий договір має бути припинено саме на підставі, передбаченій п. 5 ст. 36 КЗпП. Запис про звільнення за такою підставою обов'язково має бути у трудовій книжці. Якщо звільнення буде оформлено за іншою підставою (наприклад ст. 38 КЗпП), то особа не може претендувати на гарантії ч. 2 ст. 33 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”.
Саме ці обставини, визначають право особи повернутися на місце роботи, де та працювала до обрання на зазначену виборну посаду.
В даному випадку, згідно записів трудової книжки, позивача було звільнено на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.
Як вже зазначалось судом, необхідною умовою реалізації зазначеного права є неможливість працевлаштування на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання, або ж рівноцінній роботі (посаді).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно довідки відділу освіти Великописарівської районної державної адміністрації від 12.11.2020 №01-28/1401, яку було видано на звернення позивача, позивача неможливо працевлаштувати у відділі освіти Великописарівської РДА на попередню роботу або рівнозначну посаду у зв'язку із відсутністю вакантних посад. Крім того, згідно листа від 03.12.2020 №09-20/1488 Великописарівська РДА повідомила Великописарівську селищну раду Сумської області про неможливість працевлаштування позивача у зв'язку із відсутністю рівнозначних вакантних посад в апараті та мало чисельних підрозділах Великописарівської РДА.
Отже, працевлаштування позивача після звільнення з посади секретаря Великописарівської селищної ради на попередню роботу (посаду) на підприємстві, в установі чи організації, де він працював до обрання або надання йому рівноцінної посади виявилося неможливим з наведених вище підстав.
Також, позивач не має права на пенсійне забезпечення, що також підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Сумській області від 08.12.2020 №216.
Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на гарантовану ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" виплату середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді у раді, на період працевлаштування.
Щодо доводів апелянта з посиланням на те, що ним було вжито всіх заходів щодо працевлаштування позивача на посаді у Великописарівській селищній раді Сумської області, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, доказів того, що позивача було працевлаштовано на попередній роботі (посаді) матеріали справи не містять, відсутні докази того, що позивачу надана інша рівнозначна робота (посада) на тому самому підприємстві, відсутня згода позивача на надання іншої роботи ( посади) на іншому підприємстві, установі, організації.
Крім того, суд зауважує, що Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" не передбачено обов'язку позивача доводити правомірність відмови попереднього роботодавця щодо працевлаштування.
Такий висновок відповідає висновку у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 року у справі №345/3102/16-а.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував раніше на виборній посаді у раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців, оскільки визначені частиною другою статті 33 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” випадки, коли середня заробітна плата за колишнім депутатом місцевої ради не зберігається, у спірних правовідносинах відсутні.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 по справі № 480/321/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 08.11.2021 року