03 листопада 2021 р.Справа № 440/1431/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 19.04.21 року по справі № 440/1431/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 із 90 відсотків до 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №92 від 27.01.2021 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 90% від суддівської винагороди на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області №01-46/41/2020 від 25.02.2020; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19.02.2020 здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , виходячи із 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Апеляційного суду Полтавської області №01-46/41/2020 від 25.02.2020, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №92 від 27 січня 2021 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 19 лютого 2020 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/41/2020 від 25 лютого 2020 року в розмірі 72 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів, що були надані відповідачем, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону №14024/111 залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання. Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів, а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який йде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку цього ж виду утримання і для суддів, які вийшли у відставку раніше, до 30.09.2016 року. Вказує, що судді, які виходили у відставку до 30 вересня 2016 року, не розраховували і не могли розраховувати на поширення на них нового розміру довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки не працювали за "новими правилами", не отримували суддівську винагороду у розмірі, визначеному Законом №1402-7111 від 02.06.2016 року. Водночас, рівень довічного грошового утримання, який вони отримують за "старими" правилами, не менший, ніж той, який був їм забезпечений до цього, та відповідає попередньому рівню оплати їх праці. Стверджує, що на даний час діє норма статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частиною 3 якої визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Зауважує, що з документів, наданих позивачем, вбачається, що на час звернення позивача за перерахунком довічного грошового утримання судді у відставці Верховною Радою не прийнято додаткового нормативно-правового акту, яким визначено умови та порядок перерахунку призначеного довічного грошового утримання суддям у відставці у зв'язку з Рішенням №2-р/2020. Вказує, що при виконанні рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року по справі № 440/3035/20, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 року №01-46/41/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року, був розрахований відсоток пенсії від заробітку в розмірі 62%. Відсоток розрахований згідно Закону України №1402 відповідно до періодів роботи суддею: з 21.06.1982 по 22.06.1987 - народний суддя Ленінського районного суду м. Полтави; з 22.01.1993 по 19.03.2001 - народний суддя Київського районного суду м. Полтави; з 20.03.2001 по 28.05.2002 - суддя Полтавського обласного суду; з 03.06.2002 по 11.01.2006 - суддя Апеляційного суду Харківської області; з 12.01.2006 по 31.12.2014 - суддя Апеляційного суду Полтавської області. Стаж роботи суддею 26 років 11 місяців 08 днів. 50% за стаж 20 років та за кожен 1 рік додатково 2 % (6x2=12) 50+12=62%. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, наголошує, що встановлення різних підходів по порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача, проти апеляційної скарги заперечує, вважає доводи відповідача необґрунтованими, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 25.12.2014 №59-VІІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у зв'язку з поданням ним заяви про відставку (том 1 а.с. 218-222).
З 05.01.2015 ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 60% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, що підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 (том 1 а.с. 200, 201).
Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 09.07.2015 у справі №553/2029/15-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві про перерахунок пенсії - задоволено повністю. Визнано рішення Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві від 05.01.2015 року щодо визначення ОСОБА_1 грошового утримання в розмірі 60% грошового утримання працюючого судді Апеляційного суду Полтавської області - незаконним. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві провести перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді Апеляційного суду Полтавської області з 26 листопада 2013 року (том 1 а.с. 242-244).
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 у справі №553/2029/15-а апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м.Полтаві задоволено частково. Постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 09.07.2015р. по справі № 553/2029/15-а скасовано в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Полтави провести перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді апеляційного суду з 26.11.2013р. по 20.01.2015р. Прийнято нову ухвалу, якою в цій частині адміністративний позов залишено без розгляду. В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 09.07.2015р. по справі № 553/2029/15-а залишено без змін (том 1 а.с. 245-248).
На виконання вказаних судових рішень, відповідачем проведено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді Апеляційного суду Полтавської області та здійснювалася виплата довічного грошового забезпечення судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (том 1 а.с. 249, 250, том 2 а.с. 1-5).
З 01.01.2020 відповідачем здійснено перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (том 2 а.с. 137, 138).
25.02.2020 Апеляційним судом Полтавської області на ім'я позивача видано довідку №01-46/41/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (том 1 а.с. 11). Вказана довідка видана ОСОБА_1 на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VII, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020, про те, що станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 184976,00 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад - 115610,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років - 69366,00 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 00,00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь - 00,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 00,00 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - 00,00 грн.
У зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 27.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додав довідку від 25.02.2020 №01-46/41/2020, видану Апеляційним судом Полтавської області, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
04.03.2020 відділом з питань перерахунків пенсій №17 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №326 про відмову гр. ОСОБА_1 у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 27.02.2020 на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/41/2020 у зв'язку з відсутністю в чинному пенсійному законодавстві правових норм щодо проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 (том 2 а.с.139, 140).
Позивач не погодився з рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №17 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2020 №326 та звернувся з позовом до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №440/3035/20, яке набрало законної сили 05.11.2020, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань перерахунків пенсій №17 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04 березня 2020 року №326. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) (том 1 а.с. 43-51, том 2 а.с. 147-161).
На виконання судового рішення у справі №440/3035/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020 з 19 лютого 2020 року в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (з урахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 11 місяців 08 днів) (том 1 а.с. 72, том 2 а.с. 141-145).
Позивач подав до ГУ ПФУ в Полтавській області заяву про перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020, виходячи з 90% від зазначеної у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020 суддівської винагороди (том 1 а.с. 13, 14).
27.01.2021 ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №92 про відмову в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020, з посиланням на те, що чинним законодавством не передбачено здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% (том 1 а.с. 15, 16).
Не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення з 19 лютого 2020 року перерахунку йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №92 від 27.01.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснюючи з 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та приймаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №92 від 27.01.2021, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року, та необґрунтовано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII).
За змістом п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII).
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.142 Закону №1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частинами 1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, п.22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402.
Положеннями п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За змістом п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 р. №6-рп/99, від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 р. №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 р. №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 р. №2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402 зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнав неконституційним.
Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суду постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року в справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Колегія суддів зазначає, що до винесення Конституційним Судом України рішення розмір суддівської винагороди був диференційованим в залежності від підтвердження суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідності займаній посаді (у разі підтвердження відповідності займаній посаді розмір винагороди більший, ніж до того) та саме після винесення вказаного рішення розмір суддівської винагороди суддів, які не підтверджували відповідність займаній посаді, зрівнявся з суддівською винагородою суддів, що вже підтвердили, тобто вказаний розмір фактично підвищився, що і є підставою для перерахунку довічного грошового утримання.
За матеріалами справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №440/3035/20, яке набрало законної сили 05.11.2020, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року (том 1 а.с. 43-51, том 2 а.с. 147-161).
На виконання судового рішення у справі №440/3035/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2020 року №01-46/41/2020 з 19 лютого 2020 року в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (з урахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 11 місяців 08 днів) (том 1 а.с. 72, том 2 а.с. 141-145).
Колегія суддів зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, положеннями ст.142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 року "Про судоустрій і статус суддів" до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" від 12.07.2018 року №2509-VIII статтю 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Закон не зазначає, що ця робота має обов'язково передувати призначенню на посаді судді.
При цьому, відповідно до абз. 4 п.34 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 року "Про судоустрій і статус суддів" судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Згідно з п.11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в редакції, чинній до 28.03.2015 року) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі по тексту - Закон №2862-ХІІ).
Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому, при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.
З аналізу наведених норм вбачається, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом, як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 9901/302/19.
Частиною 1 ст.2 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 05.06.1981 №2023-X "Про вибори районних (міських) народних судів Української РСР" (чинного на час обрання позивача на посаду судді), визначено, що народним суддею і народним засідателем районного (міського) народного суду може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
Таким чином, на час обрання позивача на посаду судді законом не вимагався мінімальний стаж роботи в галузі права для набуття права для обрання на посаду судді на дату такого обрання (призначення).
Водночас, згідно з п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 10.07.1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби.
Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 року №1798-VIII, яким внесені зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".
Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 235/7316/16-а.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, крім стажу 26 років 11 місяців 8 днів (том 1 а.с. 72), який відповідач врахував при обрахунку грошового утримання судді у відставці, слід також врахувати календарний період проходження строкової військової служби (з 09.06.1967 року по 20.12.1969 року, тобто 2 роки 6 місяців 12 днів) (том 1 а.с. 91), половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (01.09.1971 року по 26.06.1975 року, тобто 1 рік 10 місяців 28 днів) (том 1 а.с. 92-94).
Матеріалами справи підтверджено, що стаж роботи позивача на посаді судді в загальному розмірі складає 31 рік 04 місяці 18 днів, що дає право на перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/41/2020 від 25.02.2020 року в розмірі 72 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків за 20 років + (2% х 11 років, оскільки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача про правомірність перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 року №01-46/41/2020 з 19.02.2020 року в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (з врахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 11 місяців 08 днів), є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме, порушення права позивача на належний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде: визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення з 19.02.2020 року позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 62 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; визнання протиправним та скасування рішення відповідача №92 від 27.01.2021 року; зобов'язання відповідача з 19.02.2020 року здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області №01-46/41/2020 від 25.02.2020 року в розмірі 72 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги, який повністю дублює відзив на позов, містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено, в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано, в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено, які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки, відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, і дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 440/1431/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 08.11.2021 року