08 листопада 2021 року справа №200/3732/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 р. (у повному обсязі рішення складено 5 липня 2021 у м. Слов'янськ) у справі № 200/3732/21 (головуючий І інстанції суддя Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 05.04.2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення у формі пункту 11 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 157 від 03.12.2020 року; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву щодо виплати одноразової грошової допомоги та прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-4).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року у справі № 200/3732/21 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення в частині пункту 11 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 157 від 03.12.2020 року.
Зобов'язано Міністерство оборони України (ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 74-77).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що чоловік позивача, старший сержант ОСОБА_2 , 16.02.2018 був звільнений з військової служби у запас за пунктом «г» (через сімейні обставини) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та 22.09.2018 помер внаслідок захворювання (ішемічна хвороба серця), пов'язаного з проходженням військової служби. Апелянт зазначає, що правові підстави та розміри призначення одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, регламентовані нормами ст. 16 Закону.
Разом з тим, на виконання ст. 16 цього Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 25.12.2013 № 975, яка набрала чинності з 01.01.2014.
Абз. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 (в редакції станом на час смерті чоловіка позивача - 22.09.2018 так і станом на час звернення позивача із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги) визначено, що особи, які до набрання чинності Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть (абз. 3 п. 3 Порядку № 975).
Апелянт вважає, що, оскільки у свідоцтві про смерть ОСОБА_2 датою смерті зазначена дата - ІНФОРМАЦІЯ_1 , то при вирішенні питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги необхідно керуватись законодавством, що діяло саме на цей день.
Разом з тим, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала можливість призначення і виплати одноразової грошової допомоги членам сім'ї померлого у разі смерті лише військовослужбовця, а не особи, звільненої з військової служби.
Апелянт вважає, що, оскільки чоловік позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вже після того як був 16.02.2018 звільнений з військової служби у запас і не мав статусу військовослужбовця, то дія норм частини 2 ст. 16 Закону на позивача та її чоловіка не розповсюджується. Тобто, позивач не має права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 30 листопада 2005 року), РНОКПП НОМЕР_3 , є особою, що претендує на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця (а.с. 6).
На підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 31 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.11.2005 року укладено шлюб, про що Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області зроблено відповідний актовий запис № 1124 (а.с. 9).
З витягу з наказу командира військової частини № НОМЕР_5 від 16.02.2018 року № 44 вбачається, що ОСОБА_2 звільнено наказом від 13 лютого 2018 року з військової служби у запас з 16 лютого 2018 року і виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 16).
На підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 24 вересня 2018 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області складено відповідний актовий запис № 2305 (а.с. 10).
Довідкою військової частини № НОМЕР_5 від 26.12.2018 року за № 3232 підтверджено: ОСОБА_2 в період з 18.03.2017 по 10.04.2017 та з 01.02.2018 по 25.02.2018 року приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції та Операції Об'єднаних сил в період здійснення зазначених заходів (а.с. 14).
Витяг з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців № 128 від 21 березня 2019 року свідчить, що захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 , яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 15).
На адвокатський запит представника позивача з питань виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чоловіка позивача, відповідач надав відповідь листом від 17.02.2021 року № 248/1228, відповідно до якої законодавство, яке діяло на час смерті ОСОБА_2 , передбачало виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. ОСОБА_2 звільнено з військової служби 16.02.2018 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, тобто після звільнення з військової служби (а.с. 22).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року № 157, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки зі свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 24.09.2018 року смерть настала 22.09.2018 року, а згідно наказу командира військової частини № НОМЕР_5 від 16.02.2018 року № 44 ОСОБА_2 виключено зі списків частини НОМЕР_7 , тобто до дня смерті, отже на час смерті вій не був військовослужбовцем. Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018 року (а.с. 23).
Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем одноразової грошової допомоги позивачу як члену сім'ї померлого ОСОБА_2 , звільненого з військової служби.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Зміст статті 41 цього Закону окреслює: виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
За унормуванням частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).
Пунктом 2 цього Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою № 975, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, а саме вересень 2018 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 806/2811/18 (провадження № К/9901/1888/19).
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній станом на 22 вересня 2018 року) передбачалося, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
3) загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
У відповідності до частини першої статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
За приписами пункту «а» частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби незалежно від часу звільнення з військової служби.
Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.
Норми статті 16 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду, інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.
Якби законодавець пов'язував право сім'ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.
Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.
Таким чином відповідач порушив право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим, позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення в частині пункту 11 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №157 від 03.12.2020 року підлягають задоволенню про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Водночас, суд першої інстанції вірно відзначив, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про призначення одноразової грошової допомоги, в тому числі і підстави її виплати та осіб, яким її належить виплатити.
Вищенаведені положення мають бути розглянуті Міністерством Оборони України при вирішенні питання про призначення та виплати одноразової грошової допомоги як позивачці, так і іншим членам сім'ї померлого.
На підставі пунктів 13, 14, 15 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу. Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Зазначеними приписами законодавства визначений певний порядок розгляду заяви та прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення в частині пункту 11 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №157 від 03.12.2020 року, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень відповідачем не доведено, що, приймаючи спірне рішення він діяв правомірно.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 р. у справі № 200/3732/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 8 листопада 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв