08 листопада 2021 року справа №200/8225/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 200/8225/21 (головуючий І інстанції суддя Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 02.07.2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати незаконним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.05.2021 року та зобов'язати відповідача призначити з 13.05.2021 року пенсію, зарахувавши до пільгового стажу роботи періоди з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, період навчання у Селидівському гірничому технікумі з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року, період проходження військової служби з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; вирішити питання судових витрат (а.с. 3-3а).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 200/8225/21 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0572250003345 від 17 травня 2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи 30.07.1998 року, 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, 28.08.2014 року, 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, періоду навчання з 01.09.1994 року по 19.12.1994 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 100-104).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду проходження військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи позивача період проходження військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на час проходження позивачем військової служби абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачав, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Вказана редакція статті станом на 1994-1996 не ставила у залежність зарахування військової служби до пільгового стажу роботи лише якщо на момент призову на строкову військову службу позивач працював за професією.
Крім того, в період проходження військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 позивачем діяла постанова Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590. Аналіз змісту приписів Положення № 590 свідчить про те, що вони на відміну від положень Закону № 103/98 ВР, не встановлюють обмежень щодо часу працевлаштування особи або щодо конкретної професії працевлаштування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог оскаржено не було.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 4).
13 травня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії.
17 травня 2021 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0572250003345 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 78-79).
Вказаним рішенням до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 30.07.1998 року по 31.07.1998 року, 31.12.1998 року, з 01.08.2000 року по 30.09.2000 року, з 28.08.2014 року по 31.08.2014 року, 30.06.2016 року, 31.08.2016 року, оскільки ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня під землею, період військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996, оскільки перерва до працевлаштування перевищує три місяці.
Спірним у даній справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову у зарахуванні позивачу періоду проходження військової служби з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Пунктом шостим статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
За визначенням пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV занотовано, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV окреслено: періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Приписами частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за Списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
За змістом пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача часу проходження військової служби суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки, позивач проходив військову службу з 23.12.1994 р. по 18.06.1996 р. (а.с.10).
За унормуванням абзацу 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на час проходження позивачем військової служби) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Таким чином вказана редакція на момент спірних правовідносин не ставила у залежність зарахування військової служби до пільгового стажу роботи якщо на момент призову на строкову військову службу позивач працював за професією.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні по справі “Класс та інші проти Німеччини” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення,
Частиною 2 ст. 245 КАС України обумовлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» занотовано: в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періоду проходження військової служби позивачем з 23.12.1994 року по 18.06.1996 року відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень відповідачем не доведено, що, приймаючи спірне рішення, він діяв правомірно.
За унормуванням ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись статями 308, 311, 315, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі № 200/8225/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зарахування до пільгового стажу періоду проходження військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 період проходження військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періоду проходження ОСОБА_1 військової служби з 23.12.1994 по 18.06.1996 відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 37803258) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві грн.)
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 8 листопада 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв