08 листопада 2021 року справа №200/6317/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. (повне рішення складено 16 липня 2021 у м. Слов'янськ) у справі № 200/6317/21 (головуючий І інстанції суддя Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій,
Позивач 25.05.2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку розміру пенсії відповідно до абзаців 1-2 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова № 393) та виплатити пенсію в повному обсязі без обмежень та додаткових умов; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до абзаців 1-2 пункту 7 Постанови № 393 та виплатити на користь позивача суму недоплаченої пенсії, починаючи з 18 листопада 2020 року, в повному обсязі без обмежень та додаткових умов з вищенаведеної дати (а.с. 59-60, 68-69).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі № 200/6317/21 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку розміру пенсії відповідно до абзаців 1-3 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: площа Свободи, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок розміру пенсії відповідно до абзаців 1-3 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 та виплатити на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої пенсії, починаючи з 18 листопада 2020 року, в повному обсязі.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 78-80).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на час реалізації позивачем права на пенсію є чинною постанова Кабінету Міністрів України № 393, абз. 7 п. 7 Постанови № 393 чітко визначено, що середньомісячні суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для осіб, які звільнені із служби з 1 березня 2018 та пізніше, визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби перед звільненням (смертю) починаючи з 1 березня 2018 на кількість таких місяців.
Органи Пенсійного фонду призначають пенсію відповідно до тих нормативно-правових актів, які є чинними на час реалізації права на пенсію.
Діючим законодавством не передбачено перерахунок пенсії на підставі додаткових документів, наданих пенсіонером, які свідчать про отримання ним перед звільненням додаткових видів грошового забезпечення, які скасовані, та після здійснення йому перерахунку пенсії у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Довідка від 7 листопада 2018 видана після втрати постановою Кабінету Міністрів України № 268 чинності, що унеможливлює проведення перерахунку.
Таким чином апелянт вважає, що пенсія позивачу призначена до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржено.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 03 квітня 1997 року по 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 згідно з записами № 5, 6 його трудової книжки проходив службу в органах податкової міліції.
29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади та податкової міліції Головного управління ДФС у Донецькій області, стаж служби в органах податкової міліції на день звільнення становив 21 рік 06 місяців 26 днів, що підтверджується витягом із наказу від 23 жовтня 2018 року № 352-о, поданням про призначення пенсії (а.с. 6).
З 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
За відомостями протоколу у пенсійній справі 0505018579 (ДПА) від 12 грудня 2018 року пенсія призначена, виходячи з таких сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 7 330 грн.; оклад за військовим званням - 1 410 грн., надбавка за вислугу років (45%) - 3 933 грн.; середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення - 5 767, 71 грн.
При розрахунку розміру середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення відповідачем застосовано абзац 7 пункту 7 Постанови № 393, а саме: загальна сума 40 374 грн., яка складається з 5 374, 50 грн. надбавки за таємність за березень - вересень 2018 року, 28 663 грн. щомісячної премії за березень - вересень 2018 року, 6 336, 50 грн. надбавки за особливості проходження служби за вересень 2018 року, була поділена на 7 - кількість місяців перед звільненням, починаючи з 01 березня 2018 року (березень-вересень).
За змістом відповідей в листах від 31 січня 2019 року № ВЕБ-05001-Ф-С-19-000344, від 04 лютого 2020 року № 2709-32833/К-03/8-2800/20, скарги позивача щодо невірного розрахунку пенсії залишено відповідачем без задоволення.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.
Ця постанова поширюється і на осіб начальницького складу податкової міліції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року № 1716, до яких, у свою чергу, відноситься позивач.
Абзацами 1-3 пункту 7 Постанови № 393 встановлено загальний порядок обчислення розміру пенсії, у тому числі порядок обчислення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Так, відповідно до абзаців 1-3 пункту 7 Постанови № 393 пенсії обчислюються з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням таких його видів:
відповідних окладів за посадою (для поліцейських, відряджених до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в Національній поліції, які отримували при цьому грошове забезпечення та звільнені із служби безпосередньо з посад у таких органах, установах та організаціях, - відповідних окладів, установлених за рівнозначними (аналогічними) посадами в Національній поліції), військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту - щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.
Враховуючи, що позивач має безперервний стаж служби в органах податкової міліції на день звільнення 21 рік 06 місяців 26 днів, то наявні підстави для застосування при розрахунку суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення періоду в 24 місяці.
За правилами абзацу 7 пункту 7 Постанови № 393 для осіб, які звільнені із служби, у тому числі військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, відряджених до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших підприємств, установ та організацій, зокрема у довготермінові закордонні відрядження, у разі, коли строк військової служби після повернення з відрядження до звільнення на пенсію становив менше ніж 24 календарні місяці, з 1 березня 2018 року та пізніше, або осіб, які померли (загинули) в зазначений період і на час звільнення (смерті) мають менше ніж 24 календарні місяці служби, середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби підряд перед звільненням (смертю) починаючи з 1 березня 2018 року на кількість таких місяців.
Відповідач вважає, що в аспекті обставин цієї справи вказаний абзац підлягає застосуванню в наступному контексті: для осіб, які звільнені із служби, […], з 1 березня 2018 року та пізніше, […], середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби підряд перед звільненням (смертю) починаючи з 1 березня 2018 року на кількість таких місяців.
З огляду на викладений контекст єдиною умовою для застосування абзацу 7 пункту 7 Постанови № 3937, на думку відповідача, є звільнення особи з 1 березня 2018 року та пізніше. Така умова як наявність строку служби менше ніж 24 календарні місяці відноситься до відряджених осіб та осіб, які померли (загинули) в зазначений період.
Суд зазначає, що редакція абзацу 7 пункту 7 Постанови № 3937 підлягає застосуванню, виходячи із сукупного аналізу норм абзацу 7, а не вирваного контексту.
Так, на реалізацію положень Закону від 09 квітня 1992 року № 2262-XII Кабінетом Міністрів України 17 липня 1992 року прийнято постанову № 393, пункт 7 якої передбачав загальне правило визначення розміру суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 пункт 7 доповнено новим правилом (на сьогоднішній день 4 абзац), залишивши загальне правило визначення розміру суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці.
У подальшому законодавець для узгодженості одночасно вносить зміни і до абзацу 3, і до абзацу 4 пункту 7 Постанови № 3937.
На сьогоднішній день абзац 4 пункту 7 Постанови № 3937 передбачає, що для осіб, які звільнені із служби у 2008 році та пізніше або які померли (загинули) в зазначений період і на час звільнення (смерті) мають менш як 24 календарні місяці служби ([…]), середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби підряд перед звільненням (смертю) починаючи з січня 2008 року на кількість таких місяців.
Редакція норми є однозначною і передбачає, що для застосування при розрахунку суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення фактичної кількості місяців служби з січня 2008 року необхідна наявність двох умов: 1) звільнення особи із служби у 2008 році та пізніше, 2) наявність на час звільнення менш як 24 календарні місяці служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 7 доповнено новим абзацом, який застосовано відповідачем при розрахунку - абзац 7 пункту 7 Постанови № 3937.
Абзацом 7 пункту 7 Постанови № 3937 врегульовано аналогічні відносини, які визначено абзацом 4 пункту 7 Постанови № 3937, але вже з 1 березня 2018 року. Суд також враховує, що законодавцем при внесенні змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 також залишено загальне правило визначення розміру суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці.
Виходячи із сукупного аналізу наведених норм, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в аспекті обставин цієї справи абзац 7 пункту 7 Постанови № 393 слід розуміти, як такий, що передбачає дві умови для його застосування: для осіб, які звільнені із служби, […], з 1 березня 2018 року та пізніше, або осіб, які померли (загинули) в зазначений період і на час звільнення (смерті) мають менше ніж 24 календарні місяці служби, середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби підряд перед звільненням (смертю) починаючи з 1 березня 2018 року на кількість таких місяців.
Вказаний висновок підтверджується також застосуванням законодавцем конструкції «і на час звільнення (смерті) мають менше ніж 24 календарні місяці служби», отже, ця умова відноситься не лише до осіб, які померли (загинули) в зазначений період, але і тих, які звільнені. В іншому випадку втрачається логіка введення законодавцем нового правила обчислення і залишення загального правила визначення розміру суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок пенсії має бути проведений, виходячи із загальних норм абзаців 1-3 пункту 7 Постанови № 393.
Тобто, ефективним способом захисту прав позивача є задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку розміру пенсії відповідно до абзаців 1-3 пункту 7 постанови № 393; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до абзаців 1-3 пункту 7 Постанови № 393 та виплатити на користь позивача суму недоплаченої пенсії, починаючи з 18 листопада 2020 року, в повному обсязі.
При задоволенні вимог судом зазначено «абзаців 1-3 пункту 7 Постанови № 393» з огляду на очевидну описку при викладенні позивачем позовних вимог в редакції «абзаців 1-2 пункту 7 Постанови № 393», оскільки спір безпосередньо стосується розрахунку суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень відповідачем не доведено, що, приймаючи спірне рішення він діяв правомірно.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. у справі № 200/6317/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 8 листопада 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв