Справа № 132/3342/21
2/132/878/21
Ухвала
Іменем України
02 листопада 2021 року місто КАЛИНІВКА
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., вирішуючи питання про відкриття провадження в цивільній справі №132/3342/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,
18.10.2021р. на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, яка згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2021р. передана на розгляд судді Сєліну Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 22.10.2021р., вказаний позов залишений без руху, заявнику наданий строк для усунення його недоліків.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України, ч.ч.2, 4 ст13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Як регламентовано в п.п. 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасник справи зобов'язаний виконувати процесуальні ді та інші процесуальні обов'язки, у встановлені законом або судом строки.
Виконання судового рішення, а саме ухвали судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 22.10.2021р. про залишення заяви без руху, яка набула законної сили, це обов'язок позивача.
Натомість, недоліки позовної заяви не були повністю усунені ОСОБА_1 у визначений судом строк.
Так, відповідно до ухвали судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 22.10.2021р., позовну заяву залишено без руху через несплату судового збору у розмірі 3778,00грн., та ненадання постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
На виконання вимог зазначеної ухвали, ОСОБА_1 згідно заяви від 01.11.2021р. надано суду квитанцію АТ КБ ПриватБанк № 0.0.2129134329.1 від 18.05.2021р. на суму 454,00грн., та квитанцію АТ КБ ПриватБанк № 0.0.2320929595.1 від 29.10.2021р. на суму 3324,00грн., а також лист приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Саміляк О.П. від 03.08.2021р. № 165/01-16 «Роз'яснення стосовно пропущеного строку на прийняття спадщини».
Однак, відповідно до вимог закону, сталої судової практики, яка знайшла своє відображення в постанові Вінницького апеляційного суду від 01.06.2021р. у справі № 132/2219/20 (номер провадження 22-ц/801/1041/2021), лист-роз'яснення нотаріуса, за своєю правовою природою не може собою підміняти постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, адже нотаріус відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про нотаріат» зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Законом. Відсутність такої постанови свідчить, що право позивача не було порушене на момент звернення його до суду із позовом, а відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, а не розглядає її по суті.
Отже, відсутність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, свідчить про відсутність предмета даного спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до вимог ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно п.3 ч.2 ст.44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання позову за відсутності предмета спору.
За положеннями ч.4 ст.44 ЦПК України, суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Частина 4 статті 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, відповідно до положень ч.5 ст.12 ЦПК України, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
З урахуванням зазначених вимог процесуального закону, суд роз'яснює наступне:
Пленум Верховного Суду України в пункті 24 своєї постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», роз'яснює, що суд має перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину тощо.
Згідно принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач, зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивачем при зверненні до суду не дотримано вимог процесуального закону та не враховано відповідні роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, а саме позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України, зокрема на порушення вимог п.8 ч.3 ст.175, ч.5 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви не додано постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Згідно статті 50 Закону України «Про нотаріат» , нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Отже, право на звернення до суду із вказаним позовом виникне в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, а саме в даному конкретному випадку після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, яка буде оформлена в передбаченій законом формі (постанові), що чітко визначено діючим законодавством.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19).
Як вбачається з матеріалів позову, вони не містять постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Отже, право позивача не було порушене на момент звернення його до суду з цим позовом, а відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову.
Згідно частин другої, шостої статті 127 ЦПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не усунуло недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 22.10.2021р., через що суд позбавлений можливості відкрити провадження у справі, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення зазначених недоліків та повідомити про це заявника.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 127, 185, 258-261, 268, 272-273, 353 ЦПК України, суддя, -
Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків його позовної заяви до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали про продовження строку усунення недоліків позовної заяви.
Повторно роз'яснити, що у випадку невиконання вимог ухвали в вказаний строк позовна заява буде вважатись неподаною та повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя