печерський районний суд міста києва
Справа № 757/43335/18-к
04 вересня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 , про накладення арешту, в рамках кримінального провадження №12015160380001273, які були тимчасово вилучені в ході проведення обшуку, -
До провадження слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про накладення арешту на документи, що стали підставою для отримання громадянства України іноземцями, які були тимчасово вилучені в ході проведення обшуку в приміщенні ГУДМС в Одеській області за адресою: вул. Преображенська, 44 м. Одеса, в межах кримінального провадження №12015160380001273.
В судове засіданні прокурор не з'явився, про час та місце розгляду провадження повідомлявся належним чином про причини неявки не повідомив. На адресу суду надійшла заява про розгляд клопоатння у його відсутність та зазначив, що підтримує клопотання в повному обсязі.
Власник майна, його представник в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлений належним чином, про причини своєї неявки не повідомив.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
На підставі ч.1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Вивчивши клопотання, приходжу до наступного висновку.
З наданих в обґрунтування клопотання матеріалів вбачається, що слідчим відділом Головного управління Національної поліції України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12015160380001273 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 264 КК України за фактом незаконного переправлення іноземних громадян через державний кордон України шляхом надання засобі перетину державного кордону - паспортів громадян України для виїзду за кодон, які були оформлені а отримані ними на підставі підроблених паспортів громадян України.
Прокурор вказує, що 30.08.2018 року в рамках вказаного кримінального провадження, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в межах кримінального провадження №12015160380001273 вході якого було виявлено та вилучено документи.
30.08.2018 документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Необхідність накладення арешту на майно прокурор обґрунтовує метою запобігання їх приховуванню, пошкодженню, псуванню, зникненню, втраті, знищенню, перетворенню, передачі та відчуженню.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Дослідивши надані матеріали, враховуючи відповідно до вимог ст. 173 КПК України, на думку слідчого судді, прокурором в матеріалах клопотання належним чином не обґрунтовано необхідність накладання арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, тому слідчий суддя вважає необхідним відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна, у зв'язку з його необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України,-
В задоволенні клопотання заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 , про накладення арешту, в рамках кримінального провадження №12015160380001273, які були тимчасово вилучені в ході проведення обшуку - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1