печерський районний суд міста києва
Справа № 757/33599/20-к
07 серпня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 ОСОБА_3 про арешт майна,
До Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 ОСОБА_3 про арешт майна на тимчасово вилучене майно, в рамках кримінального провадження №12020105060000221 від 01.08.2020.
Вказане клопотання прокурор обґрунтовує тим, що відділом дізнання Печерського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020105060000221 від 01.08.2020, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
В судове засідання прокурор, власник майна не з'явився, повідомлений належним чином про розгляд клопотання.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження за клопотанням, приходить до наступного висновку.
Згідно положенням ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Підстави для накладення арешту на майно з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Аналіз вище зазначених норм закону вказує, що у разі розгляду клопотання слідчого або прокурора про арешт майна, слідчий суддя повинен перевірити доводи поданого клопотання щодо наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження у відповідності до мети, яку зазначає слідчий чи прокурор у своєму клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку арешту майна з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину та наявність обґрунтованої підозри, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, третіх осіб (п. 2, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України). При цьому обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на слідчого та/або прокурора.
Із матеріалів провадження за клопотанням про арешт майна не вбачається, що нерухоме майно, на арешті якого наполягає прокурор,є речовими доказами чи предметом злочину, або, що вони мають інше доказове значення для кримінального провадження. Доказів на підтвердження обставин на які посилається прокурор не надано.
При цьому, підозра у даному кримінальному провадженні будь-яким особам не повідомлена.
За наведених обставин, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність з боку прокурора необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки стороною обвинувачення не доведено та слідчим суддею не встановлено ознак речових доказів, під які підпадає майно, питання про арешт якого вирішується.
Крім того, даний захід є неспівмірним із засобами і метою яку прагне досягти орган досудового розслідування, а відтак правова підстава для арешту майна відсутня, у зв'язку з чим клопотання підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 ОСОБА_3 про арешт майна - залишити без задоволення.
Ухвала про може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1