Справа № 545/2611/21
Провадження № 2/545/1192/21
"03" листопада 2021 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Потетій А.Г.
за участю секретаря - Данко А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивачка звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення коштів за розпискою (договором позики), посилаючись на те, що 12 лютого 2014 року вона надала в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 40 000,00 (сорок тисяч) гривень 00 коп., котрі були передані позичальнику в строк до 15 квітня 2014 року. На виконання зазначених умов була надана розписка від 12.02.2014 року, яка була позичальником власноручно надана.
Видана відповідачем розписка, є підтвердженням укладеного між позивачем і відповідачем договору позики, є, також, доказом факту передачі грошової суми позичальнику.
Добровільно заборгованість у встановлений в розписках термін відповідач не повернула.
Оскільки, на звернення позивачки, з проханням повернути гроші, відповідач жодним чином не реагує, ОСОБА_2 ухиляється від мирного вирішення спору, вона змушена звернутися до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 12 лютого 2014 року в розмірі 141 253 (сто сорок одна тисяча двісті п'ятдесят три) гривні 27 копійок, яка складається з: 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп. - основна заборгованість за позикою; 45 230 (сорок п'ять тисяч двісті тридцять) гривень 76 коп. - заборгованість за відсотками за користування позикою; 9 102 (дев'ять тисяч сто дві) гривні 51 коп. - заборгованість за 3% річних; 46 920 (сорок шість тисяч дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп. - заборгованість за інфляційними втратами.
В судове засідання позивач та її представник - адвокат Кіндяк О.І. не з'явилися, надавши суду клопотання з проханням розглянути справу у їх відсутність, прохали позов задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, викликався належним чином, зокрема через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Тому, на підставі зазначених обставин, суд вважає за можливе провести розгляд даної справи по суті у відсутності відповідача по наявним матеріалам справи в заочному порядку відповідно до ст. ст. 223, 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає до часткового задоволенню з таких підстав.
Так судом встановлено, що 12 лютого 2014 року ОСОБА_1 надала в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 40 000,00 (сорок тисяч) гривень 00 коп., котрі були передані позичальнику в строк до 15 квітня 2014 року. На виконання зазначених умов була надана розписка від 12.02.2014 року, яка була позичальником власноручно надана.
Видана відповідачем розписка, є підтвердженням укладеного між позивачем і відповідачем договору позики, є, також, доказом факту передачі грошової суми позичальнику.
Добровільно заборгованість у встановлений в розписках термін відповідач не повернула.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Крім того, зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до позиції ВСУ викладено в постанові від 13.12.2017 р. № 309/3458/14-ц, останній підкреслив, що згідно ст. ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є підтвердженням укладання договору позики, і саме рукописна розписка, якщо кошти передаються готівкою, є підтвердженням факту передачі коштів від кредитора боржнику. При цьому укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов'язкове.
Таким чином, укладені між позивачем та відповідачем договори позики грошових коштів та надана ОСОБА_2 розписка від 12.02.2014 року є тим документом, що підтверджує виникнення у сторін правовідносин за договором позики.
При цьому наявність боргової розписки у позивачки підтверджує факт наявності боргу.
За таких обставин, суд вважає недоведеним факт повернення відповідачем позивачу грошових коштів за правилами статті 545 ЦК України, оскільки боргова розписка залишилася у позивача.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови договорів позики.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6- 49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа зобов'язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нараховуються проценти за користування ними.
Необхідно враховувати, що, оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 550 ЦК). Під процентами в цьому випадку слід розуміти проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК, та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.
Слід мати на увазі, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).
Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2013 р. у справі № 6-39цс13).
За змістом ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою:
сума боргу х 3 % і 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
На сьогоднішній день позичальником зобов'язання по позиці не виконуються, борг не погашений, тим самим кредитору наносяться збитки, заборгованість збільшується у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню
Разом з тим, згідно висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Однак позов у цій справі подано саме у зв'язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору і невиконання відповідачем обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються.
Враховуючи викладене у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України слід відмовити.
Таким чином, станом на 16 серпня 2021 року ОСОБА_2 борг не повернутий, умови договору не виконані, відповідач відмовляється добровільно повернути заборгованість та виконати покладені на них зобов'язання, і з нього підлягає до стягнення:
- 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп. - основна заборгованість за позикою;
- 8 804,38 (вісім тисяч вісімсот чотири) гривні 38 коп. - заборгованість за 3% річних станом на 16 серпня 2021 року, а не на 31 серпня 2021 року, як зазначено у розрахунку та не з 01.02.2014 року, як зазначено у розрахунку, а з 16.04.2014 року, за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості (40 000,00 грн.),
Д - кількість днів прострочення.
- 46 920 (сорок шість тисяч дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп. - заборгованість за інфляційними втратами згідно наданого розрахунку.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно задоволеним позовним вимогам, згідно ст.141 ЦПК України.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст.ст. 12,13, 78-80, 109, 141, 258 - 268, 280-283, 284, 352 ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 525, 526, 530, 598, 599, 610, 625, 1046-1050, 1054 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Котелевським РВ УМВС України в Полтавській області 23.11.2005 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики від 12 лютого 2014 року в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп. - основного боргу та
8 804,38 (вісім тисяч вісімсот чотири) гривні 38 коп. - три проценти річних від простроченої суми;
46 920 (сорок шість тисяч дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп. - інфляційних втрат, а всього 95 724,38 грн. (дев'яносто п'ять тисяч сімсот двадцять чотири грн. 38 коп.).
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 298,13 грн. - трьох процентів річних від простроченої суми та 45 230,76 грн. - заборгованості за відсотками за користування позикою.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Котелевським РВ УМВС України в Полтавській області 23.11.2005 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 957,27 грн. (дев'ятсот п'ятдесят сім грн. 27 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.
Суддя: А.Г. Потетій