05 листопада 2021 р. № 400/4697/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:Товариства з додатковою відповідальністю "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство", вул. 8 Березня, 34, кв. 24, Миколаїв, 54029,
до відповідача:Баштанського відділу Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) , вул. Полтавська, 41, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з додатковою відповідальністю "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство" звернулось з позовом до Баштанського відділ Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача скасувати арешт майна ТОВ "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство" та оголошення заборони на його вiдчуження на пiдставi постанови від 18.05.2009 року АА №198943.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що з інформаційної довiдки з Єдиного реєстру заборони вiдчуження об'єктів нерухомого майна, стало вiдомо про наявнiсть заборони на вiдчуження всього його майна. Позивач вважає, що дії відповідача щодо ненадання відомостей про виконавче провадження, є необґрунтованими. Внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про арешт майна позивача перешкоджає йому розпоряджатися своєю власністю.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, у зв'язку з чим, суд розглядає за наявними матеріалами справи, згідно вимог ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України суд, перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч.5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що на все нерухоме майно накладено арешт відповідно до постанови від 18.05.2009 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА№ 198943 заступником начальника відділу ДВС Баштанського районного управління юстиції.
23.12.2020 року позивач звернувся iз заявою про ознайомлення з матерiалами виконавчого провадження до вiдповiдача.
30.03.202I року, представник позивача повторно звернувся до вiдповiдача, iз адвокатським запитом, з вимогою про надання інформації та копії документiв на підставі яких було накладено обтяження серії АА№ 198943 від 18.05.2009 року. Відповідь )зазначено в позові) на адвокатський запит не отримано.
За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
На час винесення оскаржуваної постанови був чинним Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606), відповідно до ст. 55 якого арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
За приписами ст. 59 Закону № 606 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 59 Закону № 1404 (чинний на час звернення позивача із заявою про зняття арешту), підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Зважаючи на інформаційну довiдку з Єдиного реєстру боржникiв яка міститься в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відсутні будь-які документи виконавчого провадження, які б свідчили, що позивач є учасником виконавчого провадження боржником, але при цьому питання про зняття арешту з майна не було вирішено, що зумовлює необхідність зняття арешту з нерухомого майна позивача, оскільки вказані обмеження створюють перешкоди у реалізації позивачем свого права на вільне володіння та розпорядженням майном.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.59 Закону України № 1404).
Зазначене судове рішення ухвалюється не з підстав протиправності рішень чи дій відповідача, а з підстав неможливості поновити права позивача в інший спосіб ніж через рішення суду.
Отже, позов слід задовольнити.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність оскаржуваної постанови, що має наслідком задоволення позову.
При цьому, суд зазначає, що з 2009 року органи ДВС неодноразово реорганізовувались, зі зміною назви та підпорядкування. Однак Баштанський відділ Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником прав та обов'язків відділу ДВС Баштанського районного управління юстиції.
Що стосується позовних вимог в частині відшкодування витрат на праву допомогу адвоката в розмірі 5000,00грн., суд зазначає таке.
Згідно із статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі документи:
- копію акту виконаних робіт від 26.07.2021 до договору про надання правової допомоги від 22.12.2020 року.
Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тому, зважаючи на те що справа незначної складності, розглянута в порядку письмового провадження, незначний обсяг матеріалів справи (поданих позивачем доказів), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки саме така сума, на думку суду, є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При подані позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 2270,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов товариства з додатковою відповідальністю "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство" (вул. 8 Березня, 34, кв. 24, м. Миколаїв, 54029, ідентифікаційний код 05409840) до Баштанського відділу Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Полтавська, 41, Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100, ідентифікаційний код 34703714) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу ДВС Баштанського районного управління юстиції від 18.05.2009р АА № 198943.
3. Стягнути з Баштанського відділу Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Полтавська, 41, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100, ідентифікаційний код 34703714) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство" (вул. 8 Березня, 34, кв. 24, м. Миколаїв, 54029, ідентифікаційний код 05409840) судовий збір в розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
4. Стягнути з Баштанського відділу Державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Полтавська, 41, Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100, ідентифікаційний код 34703714) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Привільнянське Ремонтно-транспортне підприємство" (вул. 8 Березня, 34, кв.24,Миколаїв,54029, ідентифікаційний код 05409840) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник