Справа № 201/5023/21
Провадження № 2/201/2429/2021
27 жовтня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.
за участю секретаря - Кірієнко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» в особі представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,
В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 21.05.2021р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» в особі представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди (а.с. № 2-9).
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 26.05.2021р. позовна заява була залишена без руху (а.с. № 19).
В порядку виконання ухвали до суду 10.06.2021р. надійшла уточнена позовна заява та сплачено судовий збір (а.с. № 23-24, 25-26, 27-33).
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.06.2021р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні з проведенням підготовчого засідання, а також витребувані певні докази (а.с.№51).
В обґрунтування позовних вимог в редакції позову від 10.06.2021р. позивач зазначав, що його було призначено на посаду заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» наказом №167-к від 03.11.2020р. Через непорозуміння з керівництвом представництва, його, без попередження за 2 місяці, без запропонування інших вакантних посад у представництві, було звільнено з посади з 08.05.2021р. наказом від 07.05.2021р. № 119-к на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Оскільки при його звільненні були грубо порушені положення ст. 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників, просив поновити його на посаді директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ». Оскільки у день звільнення з ним не провели остаточного розрахунку, просив на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України стягнути на його користь, як заборгованість по заробітній по платі, яка існувала на день звільнення, компенсацію за невикористану відпустку, так і стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. Також, позивач зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив у 100 000 грн., оскільки він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, в тому числі на оренду житла на території України, а також тим, що завдяки незаконному звільненню він втратив дозвіл на працевлаштування та посвідку на тимчасове проживання в України.
Позивач просив задовольнити позов та поновити його на роботі на посаді заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ», стягнути заборгованість по заробітній по платі за період з 01.04.2021р. до 07.05.2021р. у розмірі 216 068грн., а також компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 79 439грн. 11коп., стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.05.2021р. по 21.05.2021р. у розмірі 111 820грн. по день ухвалення рішення суду, стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000грн., а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору та судові витрати на правничу допомогу (а.с. № 27-33).
15.07.2021р. представником відповідача - директором представництва У.Башаран в порядку ст. 178 ЦПК України подано відзив на позов, в якому позовні вимоги визнані частково, а саме, відповідач не заперечував того факту, що він не дотримав двомісячного терміну попередження при скороченні посади, втім зазначав, що ці обставини мають наслідком не поновлення позивача на роботі, а зміну дати звільнення з 08.05.2021р. на 08.07.2021р. Стосовно інших доводів, позовні вимоги не визнав, зазначаючи, що вакантні посади станом на 08.05.2021р. на представництві, де працював заступником директора позивач, були відсутні і про такий факт (відсутності вакансій) позивача було усно повідомлено, без відібрання підпису про це повідомлення. Іншу частину позовних вимог директор представництва також не визнав, оскільки вважав, що позовні вимоги про поновлення на роботі та вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні є взаємовиключними вимогами. Позовні вимоги про відшкодування моральної школи також не визнав, оскільки, на його думку, позивач не надав жодного доказу наявності в останнього дітей чи/або інших осіб, які б знаходилися на його утриманні, не надав доказів оренди житла, а також звертав увагу суду на те, що після звільнення позивач відразу, а саме 12.05.2021р. заснував товариство (ТОВ «СПК УКР»), де є керівником (а.с. № 58-61).
В ході судового засідання 19.10.2021р. представником відповідача - Бондаренком В.Ю. (діє за довіреністю від 28.05.2020р. - а.с. № 57) були долучені до матеріалів справи два платіжні доручення від 07.10.2021р. на загальну суму 369 114грн.53коп. (а.с. № 109, 110), якими підтверджується факт виплати позивачу заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, отже тих сум, які не були виплачені позивачу у день його звільнення та є остаточним розрахунком з позивачем при звільненні.
21.09.2021р. представником позивача - адвокатом Шустровим Є.Ф. (діє за ордером від 19.05.2021р. - а.с. № 86) і порядку ст. 179 ЦПК України підготована відповідь на відзив, в якій адвокат звертав увагу суду на те, що положення постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідач трактує на власний розсуд, а саме словосполучення «якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав». В чергове зауважував на тому, що у випадку з позивачем, порушення процедури при його звільненні тягне не зміну дати звільнення, а поновлення на роботі, оскільки при звільненні позивача були порушені, як вимоги про необхідність попередження за 2 місяці про вивільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників, так і вимоги про запропонування йому вакантних посад у штаті представництва, чого зроблено не було. Також посилався на те, що чинним законодавством України не передбачено заборон щодо працевлаштування особи, яка є засновником юридичної особи (її керівником), отже не має правового значення те, що 12.05.2021р. позивач заснував ТОВ «СПЛ УКР» (а.с. №90-95).
23.09.2021р. представником відповідача - Козіною А.М. (діє за довіреністю від 18.05.2021р. - а.с. № 100) в порядку ст. 180 ЦПК України подані заперечення на відповідь на відзив, де представник зазначала ті самі аргументи, що містив відзив на позов. Також, на думку цього представника відповідача, працевлаштування позивача на посаді керівника ТОВ «СПЛ УКР» унеможливлює поновлення його на роботі в представництві «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ».
Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 23.09.2021р. (а.с. № 103).
При розгляді справи в судовому засіданні 19.10.2021р. здійснювалася фіксації судового процесу технічними засобами у відповідності до ч.1 ст. 247 ЦПК України, під час якого представники сторін дали пояснення та були за їх участю оголошено матеріали справи (а.с. № 113-115).
27.10.2021р. суд за заявами представників обох сторін (а.с. № 119-120) завершив розгляд справи за відсутності сторін та без фіксації судового процесу технічними засобами у відповідності до ст. 223, ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку позиції представників відповідача стосовно часткового визнання позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, серед яких є зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України), а статтею 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників.
Громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 працював в представництві «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» на посаді заступника директора від 03.11.2020р., про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці. Позивача призначено на посаду заступника директора представництва наказом №167-к від 03.11.2020р. (а.с. № 15-16).
Позивача без попереджень було звільнено з роботи з 08.05.2021р. наказом № 119-к від 07.05.2021р. на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Підставою звільнення в наказі зазначено скорочення чисельності штату працівників (а.с. № 13).
Згода профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 не отримувалася, оскільки по-перше, виборний орган первинно ї профспілкової організації на представництві «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» відсутній, по-друге, на звільнення позивача (заступника директора) у відповідності до положень ст. 43-1 КЗпП України така згода не потрібна (а.с. № 111).
Відповідач в особі директора представництва У.Башаран по тексту відзиву на позов від 15.07.2021р. визнав той факт, що позивача не було попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення працівників у зв,язку зі скороченням чисельності штату працівників.
Крім того, по тексту цього ж відзиву (а.с. № 59), а також в ході судового розгляду справи, жодний з представників відповідача не надав суду доказів того, що позивачу при звільненні його з посади заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» було запропоновано вакантні посади на представництві. Напроти, як по тексту відзиву на позов (а.с. № 59), так і в судовому засіданні 19.10.2021р., зазначалось лише про те, що позивача було усно повідомлено про відсутність вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації.
Долучення до матеріалів справи штатного розпису (а.с. № 62-68, 69-75) за умови того, що у справі відсутні докази того, що позивача було письмово повідомлено про відсутність вакантних посад на представництві станом на 08.05.2021р., для правильного вирішення спору не має.
Позивач та його представник заперечували факт, що позивачу усно було повідомлено про відсутність вакантних посад станом на 08.05.2021р., які б відповідали його кваліфікації, доказів протилежного представники відповідача суду не надали.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що в усіх випадках звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України проводиться з наданням гарантій, пільг, компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП України.
Статтею 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Однак, в порушення норм даної статті персонального попередження про скорочення посади, яку займав позивач, останній не отримував. Так само, позивач не отримував пропозиції про наявність вакантних посад (при цьому мається на увазі, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника). Суду не доведено відповідачем, що позивачу було доведена до відома інформація про відсутність вакантних посад на представництві, крім того, йому не було запропоновано вибрати собі іншу посаду (які він би міг обійняти з урахуванням тих обов'язків та функцій, яким ним виконувалися з 03.11.2020р. до 07.05.2021р. за посадовою інструкцією (а.с. № 76-77). Без згоди позивача (тобто, без узгодження з ним) відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_1 за своєю кваліфікацією (а це не обов'язково мала бути посада заступника директора) не міг виконувати іншу роботу на представництві.
Відповідно до позиції Верховного Суду України у постанові від 09.08.2017р. у справі № 6-1264цс17, вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із з мінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст. 40 та частини 3 ст. 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 25.05.2016р. у справі № 6-3048 цс 15.
У випадку зі звільненням ОСОБА_1 цих вимог трудового законодавства не було додержано.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, у відповідності до вищезазначених обставин справи, норм КЗпП України позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі з 08.05.2021р. на посаді заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.
В день звільнення позивача 07.05.2021р. (останній день роботи), відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.
Тих обставин, що з позивачем при звільненні не було проведено остаточного розрахунку не заперечували і представники відповідача.
Втім, до матеріалів цивільної справи, 19.10.2021р. представником відповідача були долучені до матеріалів справи два платіжні доручення від 07.10.2021р. на загальну суму 369 114грн.53коп. (а.с. № 107, 108), якими підтверджується факт виплати позивачу заборгованості по заробітній платі на день звільнення та компенсації за невикористану відпустку (а.с. № 114, дія № 44), отже тих сум, які не були виплачені позивачу у день його звільнення та є остаточним розрахунком з позивачем при звільненні.
Після ознайомлення з долученими платіжними дорученнями 19.10.2021р. представник позивача не спростував ті обставини, що 07.10.2021р. з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, втім він певну частину позовних вимог не змінив (не зменшив, не відмовився).
Оскільки 07.10.2021р. позивачу перераховано усі суми, що йому належало йому виплатити у день звільнення, то в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку слід відмовити.
Пред'являючи 21.05.2021р. позов до суду, та уточнюючи його 10.06.2021р., позивач наполягав на стягненні з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.05.2021р. по 21.05.2021р. у розмірі 111 820грн. по день ухвалення рішення суду.
Втім, суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, оскільки з урахуванням тих обставин, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 07.10.2021р. (не очікуючи рішення суду), то немає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду.
Як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У відповідності до положень ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2021р. по 07.10.2021р. (дату остаточного розрахунку за двома платіжними дорученнями), а саме у розмірі 1 174 312 грн. 25 коп. (234 862грн.45коп. х 5 місяців = 1 174 312 грн. 25 коп.). При цьому враховано, що середній заробіток розраховано за Порядком, який визначено постановою КМУ № 100 від 08.02.1995р., а саме, виходячи з розміру заробітної плати за два останні місяці, що передували звільненню (так заробітна плата за березень та квітень 2021р. складала - 234 862грн.45коп. (а.с. № 78).
Суд вважає хибними твердження представників відповідача про взаємовиключність позовних вимог про поновлення на роботі і позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки стягнення цієї суми є самостійним наслідком затримки розрахунку при звільненні, який передбачено статтею 117 КЗпП України, тоді як наслідки незаконного звільнення працівника передбачені окремо статтею 235 КЗпП України.
Суд зазначає також, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Втім, у справі, що розглядається судом, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.05.2021р. саме по день ухвалення рішення суду.
Так, при розгляді справи встановлено, що позивач, будучи звільненим з 08.05.2021р. з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» вже 12.05.2021р. заснував в України разом з громадянкою Росії ОСОБА_2 ТОВ «СПЛ УКР», де є, крім засновника, ще і керівником (а.с. № 82).
Приймаючи до уваги те, що 08.05.2021р., 09.05.2021р. та 10.05.2021р. були вихідними днями, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише за один робочий день - 11.05.2021р. у розмірі 10 675грн. 60 коп. (сума 10 675грн. 60коп. вирахувана, виходячи з кількості робочих днів в березні 2021р. та травні 2021р. (по 22 робочих дня в кожному місяці) та виходячи із середньої заробітної плати за два останніх місяці, що передували звільненню).
Усі інші заперечення представників відповідача (стосовно наслідків заснування позивачем 12.05.2021р. ТОВ «СПЛ УКР») суд відхиляє, як помилкові, оскільки чинним законодавством України не передбачено заборон щодо працевлаштування (в нашому випадку для поновлення на роботі) особи, яка є засновником юридичної особи (навіть, її керівником). Як зазначав в ході судового засідання 19.10.2021р. представник позивача, ОСОБА_1 у разі поновлення його на роботі, буде визначатися, чи працювати в подальшому на представництві «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ», чи звільнятися за власним бажанням та продовжувати працювати керівником ТОВ «СПЛ УКР».
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконним звільненням, суд зазначає наступне.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд керується положеннями ст. 23 ЦК України, яка закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди, визначаючи, що моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Верховного Суду від 14.07.2020р. у справі № 460/1061/19 зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п. 5 цієї постанови згідно з загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У справі, що розглядається судом, відшкодування моральної шкоди у зв'язку із незаконним звільненням та, як наслідок, поновленням на роботі, передбачено також положеннями ст. 237-1 КЗпП України. Так, згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає доведеним, що винні неправомірні дії відповідача спричинили позивачу душевні страждання, викликані незаконним звільненням. Така моральна шкода виразилася в негативних емоціях для позивача та переживаннях, необхідності звертатися за правовою допомогою, що порушило звичайний спосіб життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, вчиняти, наприклад, дії по заснуванню ТОВ «СПЛ УКР».
Втім, суд вважає, що сума, в яку оцінив для себе моральну шкоду позивач (100 000грн.), є явно завищеною та такою, що не відповідає ступеню та характеру моральних страждань, а також принципам розумності та справедливості.
Так, позивач по тексту позову в обґрунтування розміру моральної шкоди, окрім інших доводів, посилається на те, що не має засобів для забезпечення належного рівня життя, в тому числі на оренду житла на території України а також те, що завдяки незаконному звільненню він втратив дозвіл на працевлаштування та посвідку на тимчасове проживання в України.
Втім, суд зазначає, що у період роботи заступником директора «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» з 03.11.2020р. до 07.05.2021р. (включно) позивач отримував високу заробітну плату, яка дозволяє, як винаймати житло, так і заощадити певні кошти на майбутнє. Стосовно посилань на те, що завдяки незаконному звільненню позивач втратив дозвіл на працевлаштування та посвідку на тимчасове проживання в України, суд зауважує, що, будучи звільненим з посади заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» з 08.05.2021р., позивач вже 12.05.2021р. заснував в України разом з громадянкою Росії ОСОБА_2 ТОВ «СПЛ УКР» (а.с. № 82)
З урахуванням принципів розумності та справедливості, суд вважає, що в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5 000грн.
Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню в частині позовних вимог про поновлення на роботі, частковому задоволенню в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди. В задоволенні ж позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку слід відмовити у зв'язку з виплатою цих сум відповідачем 07.10.2021р.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає, що з відповідача на користь позивача, а також на користь держави слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Крім того, судом враховано, що по певній частині позовних вимог позивач був звільнений за законом від сплати судового збору.
Так, позивачем при подачі позову були заявлені вимоги про стягнення заробітної плати у розмірі 216 068грн. 80коп. та компенсації невикористаної відпустки у розмірі 79 439грн. 11коп., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 820грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000грн.
За вимогами про стягнення заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки, загальний розмір яких становить 295 507грн. 91коп., позивач мав пільги щодо сплати судового збору, передбачені ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому, з урахуванням відмови позову в цій частині, відповідно до положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 955грн. 08коп. (1% від ціни позову) компенсуються за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні задоволені в повному обсязі, а вимоги в частині відшкодування моральної шкоди - частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1 168грн. 20коп., пропорційно до задоволених вимог, які були заявлені позивачем (111 820грн. (середній заробіток) + 5 000грн. (моральна шкода) : 211 820 грн.). В іншій частині сплачений позивачем судовий збір (а.с. № 25) відшкодуванню не підлягає через відмову в задоволенні позовних вимог.
Під час розгляду справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України судом був стягнутий середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021р. до 07.10.2021р. у розмірі 1 174 312грн. 25коп. (в цю суму також увійшла заявлена позивачем при подачі позову сума 111 820грн.).
Таким чином, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 11 350грн. враховуючи наступний розрахунок. 1 174 312грн. 25коп. (загальна сума середнього заробітку за період з 08.05.2021р. по 07.10.2021р.) - 111 820грн. (загальна сума середнього заробітку, заявлена позивачем в позові та за яку позивачу повернутий судовий збір) = 1 062 492грн. 25коп. (сума середнього заробітку, яка не була охоплена позовними вимогами позивача та стягнута рішенням суду до моменту повного розрахунку 07.10.2021р.). 1 % від розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку 1 062 492грн. 25коп. дорівнює 11 624грн. 92коп. Однак, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» обмежує розмір судового збору, який має сплатити фізична особа за вимогами майнового характеру сумою 11 350грн. (5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Отже, з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у максимально встановленому законом - у розмірі 11 350грн.
Крім того, позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 454грн. за подачу заяви про забезпечення позову, яка ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.06.2021р. повернута позивачу на підставі ч. 4 ст. 117 ЦПК України (а.с. № 26, 51). А тому, судовий збір, який було сплачено у розмірі 454грн., позивач має право повернути за окремою заяву в порядку, встановленому Законом України «Про судовий збір».
Стосовно судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що ці вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Із положень ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 11.11.2020р. у справі № 673/1123/15-ц (посилання на постанову Верховного Суду від 02.09.2020р. у справі № 329/766/18), а також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 зроблені висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того чи їх сплачено, чи тільки має бути сплачено.
Представник позивачки по тексту позову зазначає, що орієнтовний розмір судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу складає 15 200грн., втім жодного доказу понесення цих витрат (розрахунок наданих послуг, їх об'єм, акт прийняття виконаних робіт або квитанція про внесення певної суми коштів) позивачем (його представником) суду не надано ні в додатках до основної редакції позовних вимог, ні в додатках до уточненої 10.06.2021р. редакції позовних вимог, ні до заяви представника позивача про завершення розгляду справи від 27.10.2021р.).
У відповідності до положень п.п.2, 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України та ч.7 ст. 235 КЗпП України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 234 862грн. 45коп. (з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49-2, 116, 117, 232, 235, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995р., постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановами Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі № 6-3048 цс 15, від 09.08.2017р. у справі № 6-1264цс17, постановою Верховного Суду від 14.07.2020р. у справі № 460/1061/19, від 11.11.2020р. у справі № 673/1123/15-ц, від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 133, 137, 141, 259, 263-265, п.2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» в особі представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) з 08 травня 2021р.
Стягнути з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 08 травня 2021р. до 07 жовтня 2021р. (день проведення остаточного розрахунку) у розмірі 1 174 312 грн. 25 коп. (з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів).
Стягнути з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн.
Стягнути з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 10 675грн. 60 коп. (з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів).
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній по платі та компенсації за невикористану відпустку - відмовити.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) з 08 травня 2021р. - допустити до негайного виконання.
Рішення суду в частині стягнення з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць - у розмірі 234 862грн. 45 коп. (з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів) - допустити до негайного виконання.
Стягнути з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 168грн. 20коп.
Стягнути з представництва «ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ве ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ЄДРПОУ - 26511979) на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: Ткаченко Н.В.