Справа № 211/986/18
Провадження № 2/211/56/21
04 листопада 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Сарат Н.О.,
при секретарі - Зоріній С.М.,
за участю:
представника позивача-відповідача Кузьміч А.О.,
відповідача-позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача-позивача Фустіченко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», назва якого змінилась на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -
Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», назва якого в процесі розгляду справи змінилась на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що є загальновідомим фактом та не потребує доказування, звернувся до суду з позовом шляхом направлення поштовою кореспонденцією 06.03.2018року (надійшов до суду 14.03.2018 року) до відповідача ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 03.04.2013 р. у сумі 106449,47 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а саме: 6386,63 грн. заборгованість за тілом кредиту; 90567,63 грн. заборгованість за відсотками; 3950,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф ( фіксована частина), 5045,21 грн. - штраф ( процентна складова) ( т. 1 а.с. 2-4).
08.12.2020 року позивач до суду надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №бн від 03.04.2013 року, в розмірі 23682,23 грн., яка складається з: 6386,63 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5422,32 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 11873,28 грн. - заборгованість з пені ( т. 2 а.с. 59).
25.06.2018 року відповідач ОСОБА_1 , в свою чергу, пред'явив зустрічний позов до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів». Просив суд визнати недійсним з моменту його укладання кредитний договір № бн від 03.04.2013 року, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на те, що він не одержував кредитної карти та не погоджувався з кредитним лімітом. Більш того анкета-заява не містить відмітки про згоду на картку «Універсальна», а тому правова підстава для її виготовлення була відсутня. Його карткою користувалися невідомі треті особи. 18.03.2015 року він відправив рекомендованим листом заяву-претензію до директора Криворізького відділення ПАТ «КБ «Приватбанк» Нечаєва С.В. та звернувся до відділення банку з заявою про надання довідки про рух коштів та сплати відсотків комісії кредиту на його ім'я та копії анкети заяви на одержання кредитної картки «Універсальна».
Також, 18.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до чергової частини Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, щодо відкриття кримінального провадження стосовно шахрайства на його ім'я у відділенні ПАТ «КБ Приватбанк».
Банк повністю ігноруючи норми чинного законодавства самостійно створив несприятливі для нього, як для клієнта та споживача фінансових послуг. Самостійно підвищив процентну ставку. Більш того в Умовах та Правилах відсутні будь-які обставини за якими процентна ставка змінюється, а участь позивальника у процесі підвищення процентної ставки зводиться лише до видачі банком виписки з кредитного рахунку. Таким чином, договором не передбачено іні підстав за якими позичальник може приймати участь у зміні пунктів Умов та Правил щодо тарифів та підвищення або зменшення ліміту, що є грубим порушенням з боку банку та є таким, що створює завідомо нерівні та несприятливі умови для споживача та клієнта.
Пам'ятка споживача ( клієнта), яка викладена у Заяві позичальника не відповідає вимогам, які закріплені у Листі Національного Банку України від 10.11.2008 року.
Правила та Умови, які є невід'ємними додатками Договору - повністю суперечать та не відповідають вимогам законодавства, у тому числі й щодо порушення порядку видачі спеціального платіжного засобу - кредитної картки, які він взагалі не підписував.
Підписання такого договору в редакції, запропонованій банком, стало наслідком допущення численних порушень норм закону та його прав як позичальника і споживача фінансових послуг. Так, банк не провів з ним переддоговірної роботи, не надав в письмовій формі повної та достовірної інформації, яку повинен був надати до підписання договору. Аналізом змісту кредитного договору встановлено, що в його змісті відсутні встановлені законом обов'язкові істотні умови, необхідні для його укладення, зокрема: банк не надав позичальникові інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не надав детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості усіх супутніх послуг, графік платежів; банк не попередив позичальника про валютні ризики під час виконання умов кредитного договору, які несе споживач; банк зобов'язаний був отримати від нього як позичальника письмове підтвердження про ознайомлення з такою інформацією, чого насправді не вчинив. Щодо надання кредитних коштів, ОСОБА_1 зазначив, що банк не надав жодних санкціонованих первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання ним кредитних коштів, сплати ним кредиту та процентів.
Вважає, що оскільки грошові кошти за кредитним договором він не отримав, тобто банк свої зобов'язання не виконав за договором, тому правочин не створює жодних юридичних наслідків, що визначає можливість визнання його недійсним моменту укладання.
Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
20.06.2018 року ОСОБА_1 до суду надав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та застосувати строк позовної давності.
Ухвалою суду від 05 березня 2020 року розгляд цивільної справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, проводити за правилами загального позовного провадження. Замінити судове засідання для розгляду справи по суті на підготовче засідання. Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку з порушенням прав споживача прийняти до свого провадження та об'єднати в одне провадження з первісним позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Підготовче провадження - закрито, призначити дану справу до судового розгляду.
24.07.2021 року представник позивача до суду надав відповідь на відзив. Посилаючись на те, що Позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 03.04.2013 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, і інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. З копії анкети заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчив, що “ Я згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам'яткою клієнт: Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився (лась) і згоден- Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були мені для ознайомлення в письмовому вигляді...”.
Також до матеріалів позовної заяви долучено “Довідку про умови кредитування, використання кредитки «Універсальна», з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено процентну ставку у розмірі 2,5 % ( 30,00 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів.
Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.
Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку.
До суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором ( погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).
Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.
Щодо посилання відповідача на шахрайські дії з карткою, то слід зазначити що фахівці АТ КБ «Приватбанк» розглянули звернення клієнта зняття коштів, та зазначено, що вірно був введений під-код картки, який відомий тільки клієнту, та відповідач був зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання втрати картки, передачі третім особам. Відповідач в свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Щодо строку позовної давності, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, а обставини, на які посилається відповідач не відповідають дійсності.
Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, зменшені позовні вимоги підтримав. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити, у зв'язку з відсутністю підстав для розірвання договору та визнання його недійсним.
Відповідач за первісним позовом, позов не визнав, так як кредитним коштами він не користувався, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Представник відповідача за первісним позов, просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, згідно відзиву на позовну заяву, зустрічну позовну заяву задовольнити.
Правом на участь в судовому засіданні сторони скористались, подали заяви, кожна окремо, про розгляд справи за їх відсутності. Попередньо висловлену позицію підтримали: представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним вимоги первісного позову підтримав, в задоволенні зустрічного просив відмовити. Представник відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним ОСОБА_1 заперечував проти задоволення первісного позову, на задоволенні вимог зустрічного позову наполягав. Відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним зазначив про наявність у суду підстав для відмови у задоволенні первісного позову, вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши вимоги первісної та зустрічної позовних заяв, надавши оцінку письмовим доказам в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 03.04.2013 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним і банком договір про надання банківських послуг, він ознайомлений та погоджується з ними, що були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить підпис відповідача у заяві від 03.04.2013 року (а.с. 6 - копія заяви).
Згідно розрахунку заборгованості долученого до позову вбачається, що відповідач ОСОБА_1 станом на 31.01.2018 року має заборгованість у сумі 106449,47 грн., яка складається з наступного: 6386,63 грн. заборгованість за тілом кредиту; 90567,63 грн. заборгованість за відсотками; 3950,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф ( фіксована частина), 5045,21 грн. - штраф ( процентна складова) ( а.с. 5 - розрахунок).
08.12.2020 року позивач надав уточнений розрахунок, щодо зменшення позовних вимог, де просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № б/н від 03.04.2013 року, в розмірі 23682,23 грн., з яких: 6386,63 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5422,32 грн. - заборгованість за простроченим відсотками; 11873,28 грн. - заборгованість з пені ( т. 2 а.с. 60-63).
Як вбачається з виписки за договором, відповідач користувався кредитними коштами до 06.03.2015 року ( включаючи пільговий період 30 днів) , після чого на карту нараховували відсотки, пеню та штрафи до 29.02.2020 року ( а.с. т. 2 35-38). Термін дії картки до грудня 2016 року ( т.2 а.с. 39).
Відповідачем по справі заперечується факт проведення вищевказаних грошових операцій та відповідач стверджує, що відбулося несанкціоноване спинання грошових коштів з його кредитної карти. Однак доказів до суду не надав.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
У п. 14.16 ст. 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Статтею 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.
Згідно з пункту 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц, Постанові від 18.04.2018 рокру у справі № 190/926/16-ц, Постанові від 20.06.2018 року у справі № 320/1169/16-ц, Постанові від 22.11.2018 року у справі № 712/2283/16-ц, Постанові від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц, Постанові від 13.09.2019 року у справі № 501/4443/14-ц, Постанові від 02.10.2019 року у справі № 182/3171/16, Постанові від 16.10.2019 року у справі № 676/2792/16-ц, Постанові від 20.11.2019 року у справі № 210/245/18-ц, Постанові від 05.12.2019 року у справі № 168/613/16-ц, Постанові від 23.01.2020 року у справі № 179/1688/17, Постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 310/1515/17.
У зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 6386,63 грн. ( заборгованість за тілом кредиту).
АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду жодного доказу щодо типу виданої відповідачу ОСОБА_1 кредитної картки, здійснивши нарахування відсотків виходячи з відсоткової ставки 3,0% та 7% на місяць, з наданням суду Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Паспорту споживчого кредитування, які не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, щодо типу виданої відповідачеві кредитної картки.
Так, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПриватБанк», що не має правового значення для вирішення даного спору, а Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо використання кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD», порядок та умови використання яких не є тотожними (т. 1 а.с. 7-30).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ ПриватБанк в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03.04.2013 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, пені за користування кредитними коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ Приватбанк дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ Приватбанк є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 03.04.2013 року у розмірі 6386,63 грн. за тілом кредиту.
Щодо посилань відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов'язання по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 року справа № 6-14цс14 та 18.06.2014 року справа № 6-61 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності ( ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінчення строку дії договору.
Як вбачається з виписки за договором, відповідач користувався кредитними коштами до 06.03.2015 року ( включаючи пільговий період 30 днів) , після чого на карту нараховували відсотки, пеню та штрафи до 29.02.2020 року ( а.с. т. 2 35-38). Термін дії картки до грудня 2016 року ( т.2 а.с. 39).
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом 06 березня 2018 року, що підтверджується копією накладної ( т. 1 а.с. 40), в межах строку позовної давності, а тому, суд вважає, що позивачем не порушено строк звернення до суду з позовом.
Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 , пред'явлені в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
За змістом ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Згіднозі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Зі змісту оспорюваного кредитного договору бн від 03.04.2013 року вбачаються, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання ним заяви-анкети без будь-яких зауважень чи заперечень. Факт підписання останнім не оспорювався в ході судового розгляду справи.
Щодо доводів позивача за зустрічним позовом та її представника про включення до умов кредитного договору положень, що є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та інтересів на шкоду позичальника як споживача, суд вважає їх помилковими, недостатньо аргументованими та недоведеними з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»,п родавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах №6-40цс13 від 11.09.2013 року, №6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов'язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві.
Враховуючи, викладене суд вважає, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України та враховує звільнення позивача за зустрічним позовом від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» та ухвалення рішення на користь відповідача за зустрічним позовом, у зв'язку з чим витрати по сплаті судового збору підлягають компенсації за рахунок держави. Щодо первісного позову, позивачем за заявлено вимогу про відшкодування судового збору в сумі 1762,00 грн.., тому оскільки первісний позов підлягає задоволенню частково, суд з врахуванням зазначеного вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 475,17 грн.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 287, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», назва якого змінилась на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, суму заборгованості за договором № б/н від 03.04.2013 р., у сумі 6386 ( шість тисяч триста вісімдесят шість ) гривень 63 коп. заборгованість за тілом кредиту, та судовий збір у сумі 475 ( чотириста сімдесят п'ять ) гривень 17 коп.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08 листопада 2021 року.
Суддя: Н. О. Сарат