05 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/7063/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - відповідач, Управління СБУ у Волинській області, управління) про визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати середнього заробітку за час затримки з 01.03.2017 по 29.06.2021 виплати належної при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року;
зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки з 01.03.2017 по 29.06.2021 виплати належної при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу органах СБУ з 29.07.1993 по 28.02.2017. 28.02.2017 позивач був звільнений та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Проте в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, управління не провело з ним повний розрахунок при звільненні: одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року. З даного приводу позивач звертався до суду. Ha виконання рішення суду 14.09.2020 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 в сумі 21464,88 грн, а 29.06.2021 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення шляхом перерахунку на картковий рахунок грошових коштів в сумі 12584,76 грн. При цьому кошти щодо виплати одноразової грошової допомоги належної при звільненні з військової служби надійшли 30.03.2017.
Позивач зазначає, що 25.11.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки виплати належних сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 при звільненні з 01.03.2017 по 14.09.2020 р.р. Проте листом від 15.12.2020 №54/19/С-480/23 відповідач відмовив у здійсненні виплати. ОСОБА_1 вказує, що враховуючи дану обставину з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року він не звертався.
Позивач вважає, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність. Оскільки остаточний розрахунок з позивач проведений лише 29.06.2021, тому зазначає, що за період із 01.03.2017 по день фактичного розрахунку (1582 дні) відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.25).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.30-35) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, оскільки ОСОБА_1 проходив кадрову військову службу в органах СБУ та має військове звання «полковник». При цьому він не укладав трудовий договір із СБУ, не перебував у трудових відносинах із СБУ та не мав статусу працівника СБУ, а тому на нього не поширювалося законодавство України про працю. Будь-якої протиправності в діях (бездіяльності) посадових осіб УСБУ у Волинській області щодо виплати позивачу компенсаційних виплат та допомоги після звільнення з військової служби не вбачається. Крім того, відповідач вказує, що ОСОБА_1 не дотримався строку звернення до суду в частині вимог про виплату йому середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки зазначені виплати проведені 28.03.2017 та 10.09.2020 відповідно.
Ухвалою суду від 05.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах СБУ з 29 липня 1993 року по 28 лютого 2017 року, що не заперечується відповідачем.
Згідно з платіжним дорученням від 28.03.2017 №304 позивачу при звільненні була виплачена одноразова допомога при звільненні в сумі 193183,85 грн. Даний платіж проведений Державною казначейьскою службою України (далі - ДКС України) 30.03.2017 і саме вказаного дня кошти були зараховані на картковий рахунок позивача (а.с.15, 38-40).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі №140/255/20 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки; зобов'язано Управління Служби безпеки України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а.с.5-8).
У свою чергу, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 у справі №140/395/21 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року; зобов'язано Управління Служби безпеки України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2014 року по лютий 2017 року (а.с.9-11).
На виконання вищевказаних рішень відповідачем 14.09.2020 було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 в сумі 21464,88 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» та платіжним дорученням від 10.09.2020 №724, яке проведене ДКС України 14.09.2020 (а.с.16, 41), а також 29.06.2021 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 12584,76 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» та платіжним дорученням від 25.06.2021 №478, яке проведене ДКС України 29.06.2021 (а.с.17, 42).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України від 25.03.2991 №2229-XII «Про Службу безпеки України» військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
При цьому Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті першій Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.
Аналізуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи представника Управління СБУ у Волинській області щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відтак, нормами статті 47 КЗпП України визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.
При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні.
Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу 28.02.2017.
При цьому із виписок АТ КБ «Приватбанк» слідує, що 30.03.2017 позивачу проведено виплату заробітної плати, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 193183,95 грн, 14.09.2020 проведено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 21464,88 грн, а 29.06.2021 здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 12584,76 грн.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 29.06.2021.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у несвоєчасній виплаті належних грошових сум при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а).
З матеріалів справи вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 227233,59 грн, з яких:
193183,95 грн одноразова грошова допомога при звільненні,
21464,88 грн грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
12584,76 грн індексації грошового забезпечення, що становить 5,54% від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні.
Згідно із абзацом четвертим пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Суд бере до уваги довідку Управління СБУ у Волинській області від 14.12.2020 №16/286, відповідно до якої розмір грошового забезпечення позивача за січень 2017 року становив 14527,84 грн, за лютий 2017 року - 14527,84 грн. Відтак, середньоденне грошове забезпечення за січень - лютий 2018 року становить 492,47 грн. (14527,84 грн + 14527,84 грн / 59 днів).
При цьому, період затримки розрахунку при звільненні становить з 01.03.2017 (наступний день після звільнення) по 29.06.2021 (день остаточного розрахунку), що складає 1581 день, а загальна сума середнього грошового забезпечення за цей період становить 778595,07 грн (492,47 грн х 1581 день).
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 43134,17 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (5,54% від 778595,07 грн).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності управління щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на його користь (з урахуванням принципу пропорційності) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43134,17 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Волинській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України у Волинській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2017 року по 29 червня 2021 року в сумі 43134,17 грн (сорок три тисячі сто тридцять чотири грн 17 коп) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Управління Служби безпеки України у Волинській області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Василя Мойсея, будинок 4, код ЄДРПОУ 20001487)
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій