Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа №552/148/14 (4-с/552/56/20)
провадження №61-3384св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник (боржник у виконавчому провадженні) - ОСОБА_1 ,
заявник (боржник у виконавчому провадженні) - ОСОБА_2 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),
заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на дії державного виконавця Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Полтавський РВДВС), заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк», банк), у якій просила:
- визнати незаконними дії Полтавського РВДВС щодо прийняття рішення про відмову у скасуванні арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (відмінного від земельної ділянки та житлового будинку);
- скасувати арешт з ј частки квартири
АДРЕСА_1 (загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 39,8 кв. м) та гаража НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Дружба» по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 ;
- скасувати арешт з ј частки квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 39,8 кв. м), що належить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати старшого державного виконавця Полтавського РВДВС Піддубного В. В., чи іншого державного виконавця, який буде вести виконавчі провадження ВП №48566301 та ВП №48566257, зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 та нерухомого майна ОСОБА_1 , відмінного від земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .
Скарга мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 травня 2014 року у справі № 552/148/14-ц з ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість по кредитному договору від 03 червня 2008 року у розмірі 1 405 499,20 грн та вирішено питання щодо судових витрат.
За виконавчими листами, виданими на підставі вказаного судового рішення, відкриті виконавчі провадження ВП № 48566301 (щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 ) та ВП № 48566257 (щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ).
Виконавчі провадження знаходяться на виконанні Полтавського РВДВС.
Під час примусового виконання судового рішення на все нерухоме майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 накладено арешт.
Постановою про опис та арешт майна від 20 серпня 2020 року описано й накладено арешт на земельну ділянку та житловий будинок, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_3 , що належить боржнику
ОСОБА_1 .
Крім вказаного будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/4 частина квартири
АДРЕСА_1 , а також гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Дружба» по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності ј частина квартири АДРЕСА_1 .
01 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до Полтавського РВ ДВС заяву про скасування арешту, накладеного на все рухоме та нерухоме майно (відмінне від зазначених вище земельної ділянки та житлового будинку), оскільки ринкова вартість описаних та арештованих житлового будинку і земельної ділянки більш ніж в три рази перевищує суму стягнення з урахуванням виконавчого збору. До заяви додано звіт з оцінки майна, згідно якого оціночна (ринкова) вартість житлового будинку станом на 27 серпня 2020 року складає 4 428 600 грн, та звіт про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки, згідно якого оціночна (ринкова) вартість земельної ділянки станом на 27 серпня 2020 року становить 167 300 грн.
Листом від 30 жовтня 2020 року орган державної виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, у зв'язку із чим, заявники звернулися зі скаргою для вирішення цього питання в судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 20.11.2020 року у складі судді Самсонової О. А. скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Знято арешт з належної ОСОБА_1 ј частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; знято арешт з належної ОСОБА_2 ј частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; знято арешт з належного ОСОБА_2 гаражу, розташованого за адресою: м. Полтава, «Дружба» гаражний кооператив, гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 , адреса ГК: АДРЕСА_2 .
У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що крім квартири в
АДРЕСА_4 ; та гаража, розташований за адресою
м. Полтава, «Дружба» гаражний кооператив, гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 , адреса ГК:
АДРЕСА_2 , арешт був накладений на житловий будинок та земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_3 , вартість яких складає 2 166 800 грн, що є достатнім для виконання судового рішення.
Посилаючись на вимоги частини п'ятої статті 59 Закону «Про виконавче провадження» місцевий суд дійшов висновку про необхідність зняття арешту з арештованих: квартири в
АДРЕСА_4 ; та гаража, розташованого за адресою м. Полтава, гаражний кооператив «Дружба», гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 , адреса ГК: АДРЕСА_2 .
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині оскарження дій державного виконавця про відмову у знятті арешту на зазначені об'єкти нерухомості, суд першої інстанції виходив з того, що дії державних виконавців, як в частині накладення арешту на спірні об'єкти нерухомості, так і в частині відмови у знятті арешту відповідають вимогам закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» задоволено. Ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення скарги про зняття арешту скасовано.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зняття арешту відмовлено.
В іншій частині ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зняття арешту з частини майна є виключним повноваженням державних виконавців. Вирішення питання про зняття арешту з арештованого майна з підстав арешту кількості майна, яке перевищує розмір заборгованості, може бути вирішено лише у випадку визнання дій державних виконавців в цій частині незаконними, в тому числі , якщо вони відмовили у знятті арешту з цих підстав.
Проте, у цій справі неправомірність дій державних виконавців не встановлено, а отже у суду першої інстанції були відсутні підстави для вирішення питання про зняття арешту з частини арештованого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що після визначення вартості належних заявникам житлового будинку та земельної ділянки, збереження арешту іншого нерухомого майна боржників є невиправданим та суперечить приписам частини третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», який регулює порядок вчинення виконавчих дій.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі
№ 761/41071/19 викладено висновок, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову(скарги) та/або обраного способу захисту.
Проте, суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах без урахування зазначеного висновку Верховного Суду.
Зняття судом арешту з нерухомого майна боржників, відмінного від житлового будинку та земельної ділянки відновлювало порушені права та інтереси сторони виконавчого провадження (боржників) і є ефективним способом їх захисту.
Під час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець діяв відповідно до закону, коли наклав арешт на все майно в межах суми стягнення. В ході ж виконавчого провадження, коли державному виконавцю стало відомо, що вартість заставного майна (будинку і земельної ділянки) відповідає меті виконавчого провадження та в повній мірі забезпечує виконання рішення та додержання прав стягувача у виконавчому провадженні, він позбавлений можливості самостійно зняти арешт з іншого нерухомого майна, яке належить боржникам. В подальшому збереження арешту на інше майно є невиправданим та безпідставним, а інші способи зняття арешту відсутні.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» не погодився з доводами ОСОБА_1 та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Київського районного суду м. Полтави стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 405 499,20 грн.
На виконанні у Полтавському районному відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувають виконавчі провадження, відкриті 28 серпня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Полтавського районного управління юстиції за виконавчими листами № 2/552/395/14, виданими Київським районним судом м. Полтави 19 вересня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованості у розмірі 1 405 499,20 грн.
Постановами державного виконавця ВДВС Полтавського районного управління юстиції від 28 серпня 2015 року накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в тому числі і на квартиру в АДРЕСА_4 ; та гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 , адреса ГК: АДРЕСА_2 .
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Піддубного В.В. про опис та арешт майна від 20 серпня 2020 року описано та накладено арешт на таке майно:
- земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,14 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;
- садибний індивідуальний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна площа 267,5 кв. м, житлова площа 115,1 кв. м, допоміжна площа 152,4 кв. м.
Крім наведеного житлового будинку та земельної ділянки скаржникам також належить інше нерухоме майно:
- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 12 листопада 2007 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства, належить по 1/4 частині квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ;
- ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 19 квітня 2006 року, виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення, належить гараж, розташований за адресою: м. Полтава, «Дружба» гаражний кооператив, гараж НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 , адреса ГК: АДРЕСА_2 .
01 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Суми) з заявою, у якій повідомляв, що згідно звіту з оцінки майна оціночна (ринкова) вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , що належить боржнику ОСОБА_1 , станом на 27 серпня 2020 року складає 4 428 600 грн, а земельної ділянки станом на 27 серпня 2020 року -
167 300 грн.
З огляду на це просив скасувати арешт, накладений на все рухоме та нерухоме майно (відмінне від зазначених вище земельної ділянки та житлового будинку), а також на кошти на рахунках ОСОБА_1 , оскільки ринкова вартість описаних та арештованих житлового будинку та земельної ділянки більш ніж в три рази перевищує суму стягнення з урахуванням виконавчого збору. До заяви додано звіти про оцінку майна.
Полтавським РВ ДВС на вказану заяву надано відповідь від 30 жовтня 2020 року про відсутність законних підстав для зняття арешту з майна боржника, оскільки заборгованість не погашена.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина друга стаття 15 Закону № 1404-VIII).
В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд враховує, що виконавче провадження розпочато за правилами Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), а з набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчі дії підлягали здійсненню відповідно до Закону № 1404-VIII.
Відповідно до пункту 6 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-XIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Тому до правовідносин у цій справі застосовуються Закон № 606-XIV та Закон № 1404-VIII з урахуванням часу вчинених виконавчих дій.
Частинами першою - третьою статті 57 Закону № 606-XIV (яка була чинною на момент прийняття постанови про арешт майна боржника) передбачалось, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Під час розгляду даної скарги на дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржників, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що постановами державного виконавця від 28 серпня 2015 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржників - у межах суми звернення стягнення з врахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а, отже, такі дії державним виконавцем вчинені на підставі вищевказаних положень закону.
Посилання у касаційній скарзі на те, що вартість належного боржникам майна, на яке постановами державного виконавця накладено арешт, значно перевищує суму, що підлягає стягненню на користь стягувача, безпідставні, оскільки державним виконавцем накладено арешт у межах суми стягненняза виконавчим листом та за відсутності інформації про обсяг належного їм майна. При цьому, положення Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла станом на момент накладення арешту, не вимагали необхідності здійснення такої перевірки державним виконавцем.
Також установлено, що дії державного виконавця під час відмови у задоволенні заяви боржників про зняття арешту з майна відповідали положенням Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», у чинній редакції, оскільки підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна або його частини, вичерпний перелік яких міститься у частині четвертій статті 59 вказаного Закону, були відсутні.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
За змістом розділу 7 ЦПК України судом можуть бути визнані неправомірними дії виконавця та скасована постанова виконавця лише за умови доведеності порушення виконавцем вимог Закону при вчиненні дії або ж винесенні процесуального документу, що у даному випадку не доведено заявником.
З такого ж тлумачення виходив Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 461/7913/16 (провадження № 61-17834св20).
Звертаючись до суду на підставі статті 447 ЦПК України, боржники не довели наявності порушень їх прав рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі, яке ними не виконано.
Установивши, що оспорювані боржниками рішення щодо накладення арешту на майно та дії стосовно відмови у знятті арешту з частини майна прийняті та вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скарги, шляхом зняття арешту з частини майна, яке належить боржникам.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що під час розгляду скарги на дії державного виконавця, поданої відповідно до положень статті 447 ЦПК України в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, за умов невстановлення неправомірності таких дій (рішення), суд не може вдаватись до вирішення питання відповідності вартості майна боржників розміру суми стягнення та виходячи з цього знімати арешт з майна, вартість якого перевищує суму стягнення, оскільки визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання судового рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги шляхом зняття арешту з частини майна, належного боржникам у виконавчому провадженні.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні скарги в частині зняття арешту з частини майна в силу неправомірної бездіяльність державного виконавця, що полягала у відмові в задоволені заяви боржників про зняття арешту, не заслуговують на увагу, оскільки у державного виконавця не було підстав для задоволення відповідної заяви та зняття арешту з майна останніх, оскільки заявники мали непогашений борг перед стягувачем та не виконали судове рішення у передбаченому законом порядку.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19(провадження № 61-2192св20) про стягнення сатисфакції за невиконання рішення суду, оскільки у цій справі відсутні ознаки подібності зі справою, що переглядається. У цих справах є різними підстави звернення до суду, предмет позову, зміст позовних вимог, нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами обставини, які формують зміст правовідносин.
Заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновку, наведеного у вказаній постанові Верховного Суду, який, за доводами касаційної скарги зводиться до того, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову(скарги) та/або обраного способу захисту.
Проте, висновки апеляційного суду у справі, яка переглядається, наведеному не суперечать. Судом надано належну правову кваліфікацію правовідносинам сторін та правильно застосовано норми, якими ці правовідносини регулюються.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко