Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа №135/45/21
провадження №61-14923св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої онуки ОСОБА_2 ,
заінтересовані особи:
ОСОБА_3 ,
орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області,
особа, яка не брала участі у справі, оскаржувала судове рішення в апеляційному порядку та подала касаційну скаргу - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року у складі судді Натальчук О. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів Сала Т. Б., Голоти Л. О., Ковальчука О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої онуки ОСОБА_2 звернувся до суду, з участю заінтересованих осіб:
ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області, з заявою про видачу обмежувального припису, у якій просив:
- заборонити ОСОБА_3 протягом шести місяців наближатись на відстань менше ніж 500 метрів до місця проживання, навчання, інших місць відвідування дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- заборонити ОСОБА_3 протягом шести місяців особисто або через третіх осіб розшукувати дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому ОСОБА_3 місці;
- заборонити ОСОБА_9 протягом шести місяців переслідувати дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява мотивована тим, що батьками малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .
Після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 протягом чотирьох років залишалась проживати разом із дочкою ОСОБА_7 в сім'ї свого колишнього чоловіка, разом із ним та його батьками - ОСОБА_1 та ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .
Наприкінці серпня 2019 року ОСОБА_3 вирішила покинути своє фактичне місце проживання та переїхала проживати за іншою адресою, залишивши малолітню дочку ОСОБА_7 проживати разом із батьками ОСОБА_4 .
Дитина категорично проти переїзду на проживання до матері та бажає проживати разом зі своїм батьком, дідом та бабою. ОСОБА_3 абсолютно не враховує інтереси своєї доньки та, систематично використовуючи насильницькі методи, здійснює переслідування дитини по місцю проживання, по місцю навчання, за місцем відвідування гуртків та під час пересування по місту Ладижин.
Вказані дії мають систематичний характер, про що свідчать неодноразові звернення на адресу органів Національної поліції з боку сім'ї заявника та у зв'язку із цим дитина потребує захисту з боку держаних органів, на яких покладається захист та охорона дітей від домашнього насильства у відповідності до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що викладені в заяві про видачу обмежувального припису обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Характер заходів тимчасового обмеження спілкування ОСОБА_3 з її дочкою та заборона наближатися до неї або контактувати в будь-який інший спосіб є втручанням в участь батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною, а за наявності в провадженні суду справи про визначення місця проживання дитини встановлення судом обмежувального припису буде неефективним способом захисту інтересів дитини.
Зі змісту наданих заявником документів не вбачається вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, однак встановлено, що між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та його батьками наявний конфлікт, який супроводжується взаємними образами та звинуваченнями. Такі стосунки не можуть бути розцінені як факт домашнього насильства. Факт неприязних стосунків, небажання зустрічей, непорозуміння з приводу місця проживання дитини не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.
За відсутності відповідних судових рішень про притягнення ОСОБА_3 до юридичної відповідальності неможливо стверджувати про факт завдання останньою тілесних ушкоджень неповнолітній ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 (дід малолітньої дитини - ОСОБА_2 ) не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
ОСОБА_1 (батько дитини), який не брав участі у справі, подав касаційну скаргу, у якій також не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та просив скасувати ухвалені у справі рішення з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в суді першої інстанції було заявлено клопотання про допит малолітньої постраждалої від насильства дитини ОСОБА_2 , у задоволенні якого суд безпідставно відмовив. На підставі пояснень малолітньої ОСОБА_2 можливо було встановити реальну причину конфлікту між дитиною та матір'ю, а також форми проявів насильницьких дій матері щодо дитини, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що дії ОСОБА_3 по відношенню своєї дитини ОСОБА_2 не припинились та продовжуються у вигляді телефонних дзвінків та СМС-повідомлень, які містять погрози застосування насильства, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про недоведеність належними доказами можливості повторення протиправних дій матері у відношенні дитини, які кваліфікуються, як домашнє насильство.
Судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та всупереч висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справах №№ 643/20534/20, 753/4405/20, у яких вирішувались питання про застосування обмежувальних приписів.
Так, у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року (№ 643/20534/20) наголошено, що оцінка ризиків має проводитись за фактом небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року (№ 753/4405/20), зроблено висновок, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судами неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки дійшли помилкових висновків, що правовідносини між ОСОБА_3 та її малолітньою дитиною ОСОБА_2 регулюються нормами сімейного законодавства, зокрема, що мати дитини у такий спосіб намагається реалізувати своє право на проживання з дитиною. Проте таке застосування норм є помилковим, оскільки реалізувати своє право на проживання із дитиною із застосуванням насильницьких дій, які кваліфікуються як домашнє насильство за Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суперечить моральним засадами суспільства.
У даному випадку на спірні правовідносини поширюються вимоги Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому доцільним є застосування до ОСОБА_3 обмежувального припису.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд першої інстанції не залучив його до участі у справі, як батька малолітньої дитини ОСОБА_2 , інтересів якого стосується встановлення обмежувального припису до його колишньої дружини ОСОБА_3 .
Апеляційний суд не дав належної оцінки доводам ОСОБА_4 під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, зокрема щодо незалучення його до участі у справі, вирішення якої стосується його інтересів.
Незалучення батька дитини до участі у справі судом першої інстанції та безпідставне відхилення клопотання про відібрання пояснень у дитини в судовому засіданні перешкодило суду повно дослідити обставини справи та ухвалити правильне рішення.
У якості підстав касаційного оскарження заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 8 частини першої статті 411 цього ж Кодексу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 08 серпня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано у 2016 році.
Від даного шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_9 мають дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_9 » після державної реєстрації шлюбу 16 жовтня 2020 року із ОСОБА_11 .
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 21 лютого 2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
За рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з 25 вересня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття.
Заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_4 та, відповідно, дідом та бабою малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 заявник ОСОБА_1 (дід малолітньої дитини) посилався на наявність обставин, які, на його думку, доводять застосування до дитини ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства, а саме: постійних переслідувань, штовхання, заподіяння тілесних ушкоджень.
На підтвердження вказаних обставин заявником подано: психологічну характеристику стану ОСОБА_2 , 2012 року народження; довідку лікаря від 14 січня 2021 року; консультацію лікаря-педіатра від 15 січня 2021 року; пояснення ОСОБА_12 , надані працівнику поліції 17 лютого 2020 року, 20 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 15 квітня 2020 року, 18 червня 2020 року, 19 листопада 2020 року; пояснення ОСОБА_13 , надані працівнику поліції 17 лютого 2020 року, 20 лютого 2020 року; пояснення ОСОБА_2 , надані працівнику поліції від 17 лютого 2020 року, 15 квітня 2020 року, 18 травня 2020 року; пояснення ОСОБА_14 від 27 лютого 2020 року; поясненнями ОСОБА_15 від 15 квітня 2020 року; талонами-повідомленнями єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, адресованими ОСОБА_8 від 18 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 14 травня 2020 року, 19 лютого 2020 року, 20 листопада 2020 року; заяви ОСОБА_8 до Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області від 17 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 19 листопада 2020 року; заява ОСОБА_8 до Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області про вчинення адміністративних правопорушень від 20 листопада 2020 року; заява ОСОБА_4 до Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до кримінальної відповідальності від 02 грудня 2020 року; ухвала слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 грудня 2020 року про зобов'язання внесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_4 від 02 грудня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення; витяг з ЄРДР від 05 січня 2021 року; записник ОСОБА_9 ); 2 CD-диски з відеозаписом подій від 13 січня 2021 року та 19 листопада 2020 року; витяг з ЄРДР від 01 лютого 2021 року.
Заперечуючи проти видачі обмежувального припису щодо її дитини, ОСОБА_3 надала суду: ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року про відкриття провадження у справі №135/264/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 , третя особа - відділ опіки та піклування Ладижинської міської ради Вінницької області, про встановлення місця проживання дитини; ухвалу Ладижинського міського суду від 19 лютого 2020 року про відкриття провадження у справі № 135/148/20 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Ладижинської міської ради в особі міського відділу у справах дітей, про відібрання дитини; витяг з ЄРДР від 20 листопада 2020 року; лист виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 25 лютого 2020 року; лист Ладижинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №4 від 24 грудня 2020 року; довідку Міського відділу у справах дітей від 10 березня 2020 року; рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 29 квітня 2020 року про видачу висновку щодо доцільності відібрання малолітньої
ОСОБА_2 ; рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 04 червня 2020 року про видачу висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 ; лист заступника Голови обласної державної адміністрації від 22 жовтня 2020 року; лист представника Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї від 12 жовтня 2020 року; листи виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 06 жовтня
2020 року, 01 жовтня 2020 року та 21 жовтня 2020 року; висновок органу опіки та піклування Ладижинської міської ради від 04 червня 2020 року про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю; висновок органу опіки та піклування Ладижинської міської ради від 29 квітня 2020 року про доцільність відібрання дитини у діда та баби та її повернення матері; позовну заяву про відібрання дитини; зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини з матір'ю; письмові заперечення у справі № 135/148/20; листи Ладижинського ВП від 18 лютого 2020 року, 02 березня 2020 року, 04 березня 2020 року, 16 квітня 2020 року, 28 липня 2020 року, 02 жовтня 2020 року; заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення за ст.ст. 146, 356 КК України від 23 липня 2020 року та 29 вересня 2020 року; характеристику на ОСОБА_8 від 16 березня 2020 року; характеристику на ОСОБА_9 від 20 січня 2020 року; акти обстеження умов проживання №14 від 02 березня 2020 року та від 11 лютого 2020 року; технічний паспорт на будинок; рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року про стягнення аліментів; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів; листи міського відділу у справах дітей Ладижинської міської ради Вінницької області від 28 вересня 2020 року та від 26 січня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків; відповідь міського відділу у справах дітей Ладижинської міської ради Вінницької області від 09 лютого 2021 року; ухвалу про зупинення провадження у справі № 135/1290/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 24 лютого 2021 року про встановлення способу участі у вихованні ОСОБА_3 малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису передбачено розділом 13 Глави ІVЦПК України.
Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.
За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, установив, що заявник не довів фактів вчинення ОСОБА_3 фізичного чи психологічного насильства стосовно своєї доньки ОСОБА_2 у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та обставин, які визначають ризики продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства, а також чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Суди установили, що подані заявником докази та установлені у цій справі обставини свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між ОСОБА_3 , її колишнім чоловіком ОСОБА_4 та його родиною (дідом та бабою дитини), з приводу виховання дочки ОСОБА_7 , в тому числі щодо місця її проживання.
При цьому суди обґрунтовано зазначили, що обмеження будь-якого спілкування дитини і матері явно не відповідає інтересам дитини.
Характер заходів тимчасового обмеження спілкування ОСОБА_9 з її дочкою ОСОБА_2 та заборона контактувати з нею в будь-який інший спосіб, є втручанням в участь батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Та обставина, що дитина не проживає з матір'ю і між батьками та малолітньою дитиною не налагоджені нормальні стосунки, не свідчить про вчинення матір'ю дитини психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Судами не встановлено випадків насильства з боку ОСОБА_3 відносно її дочки ОСОБА_7 , а також ризиків настання насильства у майбутньому.
Натомість судами встановлено наявність між батьками дитини спорів про визначення місця проживання дитини, порядку участі у її вихованні, а також про відібрання дитини, що не може розцінюватись як насильство в сім'ї.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 липня 2020 року (справа № 752/25278/18, провадження № 61-67св19) від 17 лютого 2021 року (справа
№ 607/12573/18, провадження № 61-1444св19), від 03 березня 2021 року (справа № 389/751/20, провадження № 61-19055св20).
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справах
№ 643/20534/20(провадження № 61-8017св21), № 753/4405/20 (провадження № 61-5967св21), оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.
У справі, яка переглядається, колегія суддів проаналізувала зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті та дійшла висновку, що судами правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг щодо безпідставного недопиту малолітньої дитини ОСОБА_2 щодо обставин цієї справи, оскільки відмовляючи у задоволенні клопотання про допит малолітньої дитини у якості свідка, суд першої інстанції врахував вік дитини та характер спору, дійшов висновку про недоцільність допиту даного свідка, що відобразив у мотивувальній частині постановленої з цього питання ухвали від 11 лютого 2021 року. При цьому, задовольнив клопотання сторони заявника про допит інших свідків (т. 2 а. с.21-22). При цьому, в подальшому, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, заявник не заявляв клопотання про допит малолітньої ОСОБА_2 , хоча у такому праві не був обмежений.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення його прав на участь у розгляді справи, вирішення якої стосується його прав та інтересів, як батька дитини, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останній оскаржував рішення суду першої інстанції, був присутнім під час апеляційного розгляду справи, який проводився, в тому числі за поданою ним апеляційною скаргою, та у повному обсязі мав можливість реалізувати надані йому законом процесуальні права щодо спростування висновків місцевого суду, доведення своєї позиції, зокрема шляхом подання доказів. Доводи апеляційної скарги, викладені ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, перевірені апеляційним судом, висновки щодо їх оцінки яких мотивовано викладено у прийнятій цим судом постанові.
Право ОСОБА_4 на участь у розгляді справи, подання доказів та надання особистих пояснень було у повній мірі відновлено та реалізовано на стадії апеляційного перегляду судового рішення, розгляд справи в суді першої інстанції за його відсутності не призвело до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування правильного по суті рішення суду виключно за наведених обставин.
Крім того, колегія суддів враховує, що заява про видачу обмежувального припису подана ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_4 та дідом малолітньої дитини останнього. Вказана заява фактично підтримується батьком дитини ОСОБА_4 та спрямована на встановлення обмежень у спілкуванні його колишньої дружини ( ОСОБА_3 ) із спільною з ним дитиною.
Суди дали належну оцінку усім доказам і обставинам, на які посилались учасники справи.
Судами не встановлено факту вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, заявником не доведено існування загрози вчинення таких протиправних дій у майбутньому.
Найголовніше, заявником не доведено, що рішення про задоволення поданої ним заяви якнайкраще відповідатиме інтересам малолітньої дитини.
Достатньою підставою для задоволення такої заяви могло бути існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства зі сторони заінтересованої особи у майбутньому, проте таких підстав у цій справи не доведено.
У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко