Ухвала
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 243/2107/18
провадження № 61-9470сво21
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
Судді-доповідача - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Старовецького В. І. від 17 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В., від 12 травня 2021 року,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору, - Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування майнової шкоди, в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом, за пошкоджений будинок, розташований по АДРЕСА_1 , у розмірі 1 028 079 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області
від 17 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 60 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та
статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов'язку на підставі
статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Додатковим рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2021 року доповнено резолютивну частину рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада
2020 року новим абзацом, за змістом якого у задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області
від 17 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішення спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Суд апеляційної інстанції зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 до цього Порядку були внесені зміни, якими встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Ці зміни набули чинності 08 вересня 2020 року. На думку апеляційного суду, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у березні 2018 року, а розпорядження щодо створення комісії з розгляду зазначених питань було ухвалено головою Донецької обласної державної адміністрації, керівником Донецької обласної військово-цивільної адміністрацією лише у жовтні 2020 року, суд першої інстанції не мав підстав для відмови у задоволені позовних вимог у зв'язку з тим, що позивач не звертався до зазначеної комісії для вирішення питання щодо отримання відповідного відшкодування шкоди.
У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень Кабінет Міністрів України зазначив те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування
статей 6, 19 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що передбачена положеннями статті 1177 Цивільного кодексу України компенсація не може розглядатися як перекладання на державу майнової відповідальності винної особи за рахунок її відповідного обов'язку та не є тотожною такій майновій відповідальності. Кабінет Міністрів України вказує, що прийнявши рішення про компенсацію матеріальних збитків ОСОБА_1 , що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вийшов за межі повноважень, порушивши встановлений статтями 6, 19 Конституції України порядок поділу влади.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
24 червня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
06 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 219/1997/20 (провадження № 61-9631св21).
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції
у спірних правовідносинах, оскільки на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій постановою Кабінету Міністрів України
від 18 грудня 2013 року № 947 у редакції, чинній з 08 вересня 2020 року, було встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що посилання позивача як на правову підставу позову на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»
та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв'язку з позитивним обов'язком держави, передбаченим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, є безпідставним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року доводи не свідчать про наявність підстав для прийняття справи до розгляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду, виходячи із наступного.
У справі № 219/1997/20 (провадження № 61-9631св21) позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав у березні 2020 року, посилаючись на те, що вони 21 лютого 2020 року зверталися до Бахмутської районної державної адміністрації із заявою про отримання компенсації за зруйноване у грудні 2017 року житло, проте відповідь на подану заяву позивачам не надійшла. З метою відновлення своїх порушених прав позивачі просили стягнути на їхню користь збитки у розмірі вартості знищеного будинку.
На час подання позову діяв Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623. Вказаним порядком встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767, яка набрала чинності 08 вересня 2020 року, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947, зокрема назву постанови викладено в такій редакції: «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації». Цей порядок встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
Слід зазначити, що до вересня 2020 року у законодавстві України не було визначено чіткого порядку реалізації права на отримання за рахунок держави компенсації чи допомоги у зв'язку із пошкодженням житла внаслідок терористичного акту, надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у законодавстві України відповідних приписів не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов'язок держава не виконала, вимагати від неї компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право немає підстав для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов'язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
При розгляді конкретного спору судам необхідно встановити чи виконала держава позитивний обов'язок щодо своєчасного розроблення компенсаційних механізмів за втручання у право мирного володіння майном і чи було проведено об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право.
Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 на протязі тривалого часу (до 07 вересня 2020 року) не забезпечувала ефективного захисту прав осіб, майно яких зазнало пошкодження або було знищено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що давало підстави для звернення постраждалих осіб до суду.
У тридцять першій доповіді Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини (УВКПЛ) щодо ситуації з правами людини в Україні містяться відомості про те, що за результатами роботи Моніторингової місії Організації Об'єднаних Націй з прав людини, яка охоплює період
з 01 серпня 2020 року до 31 січня 2021 року, було звернуто увагу, що 02 вересня 2020 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до постанови № 947
від 18 грудня 2013 року про надання компенсації за зруйноване житло. Змінами передбачені положення про механізм грошової компенсації постраждалим цивільним особам, житло яких на території, яка контролюється Урядом, було зруйновано внаслідок бойових дій. Завдяки прийняттю змін до постанови з державного бюджету 2020 року на ці цілі було виділено 20 млн грн (близько 700 000 дол. США). За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, майже всі виділені кошти були виплачені у розмірі від 230 000 грн до 300 000 грн (8 300 - 10 800 дол. США) приблизно 74 цивільним особам (пункт 36).
У вказаній доповіді також зазначено, що у державному бюджеті на 2021 рік передбачено виділення 114 млн грн (близько 4 млн дол. США) на виплату компенсацій щонайменше 380 постраждалим цивільним особам відповідно до вказаної постанови. Проте обласним і місцевим органам влади не вистачає ясності для розуміння, як постанова виконуватиметься. Крім того, через відсутність документів, що підтверджують право власності, і недостатньої обізнаності про процес виплати компенсацій деякі з постраждалих не користуються правом на компенсацію та мирне володіння майном.
У той же час у пункті 32 тридцять першої доповіді УВКПЛ із жалем відзначено, що з початку збройного конфлікту не було запроваджено комплексної державної політики та механізму правового захисту та відшкодування завданої шкоди для цивільних осіб, які постраждали від конфлікту.
Вказані обставини свідчать про наявність підстав для перевірки у цій справі порядку виконання державою позитивного обов'язку, визначеного
статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо розроблення компенсаційних механізмів за втручання у право мирного володіння майном та проведення об'єктивного й ефективного розслідування факту втручання у це право.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 219/1997/20 (провадження № 61-9631св21) колегія суддів виходила з того, що будинок позивачів було зруйновано у грудні 2017 року і станом на березень 2020 року не було вирішено питання щодо надання державою відповідної компенсації чи допомоги.
Подібні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 09 серпня
2021 року у справі № 757/27082/18 (провадження № 61-13046св21) та постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 243/5286/17 (провадження № 61-8896св21).
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не знаходить підстав для визнання обґрунтованими мотивів, які містяться в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 06 жовтня 2021 року, щодо необхідності відступлення від висновку про застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права і свободи передбачені якою Держава Україна гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, і про застосування яких у таких спорах висловлено правову позицію Великою Палатою Верховного Суду (справа
№ 265/6582/16-ц).
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа № 243/2107/18 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року не підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду та підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у зв'язку з відсутністю предмета для перегляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду.
Керуючись статтями 403, 404, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Повернути справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року, на розгляд колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Синельников
Судді: В. С. Висоцька
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська