Постанова Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 573/2158/20
провадження № 61-9318св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- Фермерське господарство «Коваленко Тетяни Миколаївни»,
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт»,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - Фермерське господарство «Коваленко Тетяни Миколаївни»,
третя особа (за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Коваленко Тетяни Миколаївни» на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року
у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду
від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І.,
Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Фермерське господарство «Коваленко Тетяни Миколаївни» (далі - ФГ «Коваленко Т. М.») звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт» (далі - ТОВ «Білопілля Агросвіт») про визнання недійсним договору оренди землі, припинення речового права.
Позов ФГ «Коваленко Т. М.» мотивовано тим, що 03 червня 2005 року між ним і ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, строком на 20 років. Умовами укладеного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Разом з тим, ОСОБА_3 як новий власник спірної земельної ділянки
20 серпня 2010 року уклав з ТОВ «Білопілля Агросвіт» договір оренди землі,
а 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 , як спадкоємець після смерті
ОСОБА_3 , уклав з ТОВ «Білопілля Агросвіт» додаткову угоду до вказаного договору від 20 серпня 2010 року.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 21 лютого
2020 року у справі № 573/2223/19, яке набрало законної сили, визнано недійсними вищевказаний договір оренди землівід 20 серпня 2010 року та додаткову угоду до нього від 01 лютого 2016 року у зв'язку з тим, що вони були укладені у період дії договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року.
Проте, 02 березня 2020 року відповідачі за первісним позовом уклали новий договір оренди спірної земельної ділянки, незважаючи на те, що земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Коваленко Т. М.» на підставі чинного договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року.
Спірний договір оренди землі від 02 березня 2020 року порушує права позивача за первісним позовом на користування земельною ділянкою, оскільки речове право є чинним та у встановленому порядку не
припинено, що свідчить про невідповідність вказаного договору вимогам законодавства.
На підставі викладеного, ФГ «Коваленко Т. М.» просило: визнати недійсним договір оренди землі від 02 березня 2020 року, укладений між
ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт», щодо земельної ділянки площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, з одночасним припиненням речового права оренди ТОВ «Білопілля Агросвіт» на зазначену земельну ділянку.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ФГ «Коваленко Т. М.», третя особа - ТОВ «Білопілля Агросвіт», про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди земельної ділянки.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що у договорі оренди земельної ділянки, який 03 червня 2005 року ОСОБА_2 уклав
з ФГ «Коваленко Т. М.» щодо земельної ділянки площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, було встановлено орендну плату в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 556,06 грн на рік, або надання послуг і сільськогосподарської продукції. Також було передбачено, що обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції.
ОСОБА_1 13 жовтня 2015 року отримав свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку і лише під час розгляду справи
№ 573/2223/19 за позовом ФГ «Коваленко Т. М.» до ОСОБА_1 ,
ТОВ «Білопілля Агросвіт» про визнання недійсним договору оренди землі, провадження у якій було відкрито ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року, дізнався про те, що 03 червня
2005 року між ОСОБА_2 і ФГ «Коваленко Т. М.» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки. До цього часу ФГ «Коваленко Т. М.»
у добровільному порядку не виплачувало ОСОБА_1 заборгованість
з орендної плати за 2015-2019 роки, загальний розмір якої з урахуванням індексів інфляції складає 3 243,49 грн. ОСОБА_1 вказував на систематичну несплату ФГ «Коваленко Т. М.» орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив:розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_2
і ФГ «Коваленко Т. М.», та стягнути на його користь з ФГ «Коваленко Т. М.» заборгованість з орендної плати у розмірі 3 243,49 грн.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 29 грудня
2020 року позов ФГ «Коваленко Т. М.» і зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого
2021 року позов ФГ «Коваленко Т. М.» задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі № 63с, укладений 02 березня
2020 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт» щодо земельної ділянки площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, право оренди за яким 02 липня 2020 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право - 37201189.
Припинено речове право ТОВ «Білопілля Агросвіт» оренди земельної ділянки площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 липня 2020 року, номер запису про інше речове право - 37201189.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Коваленко Т. М.» 420,40 грн судового збору, а з ТОВ «Білопілля Агросвіт» - 2 102 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 і ФГ «Коваленко Т. М.», зареєстрований 22 грудня
2006 року у Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», запис у Державному реєстрі земель № 4463.
Стягнуто з ФГ «Коваленко Т. М.» на користь ОСОБА_1 3 243,49 грн -заборгованість з орендної плати, обраховану без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії укладеного
з ФГ «Коваленко Т. М.» договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року на час укладання між відповідачами за первісним позовом договору оренди землі від 02 березня 2020 року не припинив своєї дії, тому такий правочин необхідно визнати недійсним, з одночасним припинення речового права (права оренди) ТОВ «Білопілля Агро» на вказану земельну ділянку.
Разом з тим, ФГ «Коваленко Т. М.» систематично не сплачувало
ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки
від 03 червня 2005 року, тому наявні підстави, передбачені законом, для розірвання зазначеного договору та стягнення з ФГ «Коваленко Т. М.» на користь ОСОБА_1 3 243,49 грн заборгованості з орендної плати
за 2015-2019 роки, обрахованої без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Постановою Сумського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, апеляційну скаргу ФГ «Коваленко Т. М.» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог, а також зазначив, що ОСОБА_1
з часу отримання свідоцтва про право на спадщину набув право власності на спірну земельну ділянку, отже у нього виникло право на отримання орендної плати від ФГ «Коваленко Т. М.» за користування земельною ділянкою. Однак, ФГ «Коваленко Т. М.» у період 2015-2019 років не сплачувало орендну плату заявнику за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року,
у зв'язку з чим перед позивачем за зустрічним позовом виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 3 243,49 грн.
ФГ «Коваленко Т. М.» не надало суду доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про можливість отримання орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року. Матеріали справи не містять доказів того, що ФГ «Коваленко Т. М.» намагалось вчасно виконати свій обов'язок щодо сплати орендної плати за 2015-2019 роки, але позивач відмовився від отримання цих коштів.
Отже, факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою з боку відповідача за зустрічним позовом є підставою для розірвання такого договору.
Рішення місцевого суду було предметом оскарження в апеляційному порядку лише в частині вирішення зустрічних позовних вимог про розірвання договору оренди землі, укладеного 03 червня 2005 року між
ОСОБА_2 і ФГ «Коваленко Т. М.», тому відповідно до частини першої
статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в неоскаржуваній частині апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ «Коваленко Т. М.» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог до касаційного суду не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ФГ «Коваленко Т. М.» як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження
№ 61-12745сво18).
Також як на підставу оскарження судових рішень ФГ «Коваленко Т. М.» посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме способу виконання зобов'язання зі сплати орендної плати на користь особи, яка є спадкоємцем орендодавця, та не надала орендарю відповідних відомості.
Касаційна скарга мотивована тим, що ФГ «Коваленко Т. М.» не могло виконати своє зобов'язання щодо сплати орендної плати, оскільки його не було повідомлено про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 у порядку спадкування. Позивач за зустрічним позовом не проживає за місцем реєстрації, тому орендар не може сплатити орендну плату.
ФГ «Коваленко Т. М.» зверталося до нового орендодавця з проханням надати банківські реквізити для сплати орендної плати, проте таке звернення залишилося без відповіді. У розпорядженні орендаря відсутні платіжні реквізити орендодавця, тому він не може виконати свої зобов'язання.
Позивач за зустрічним позовом не виконав свого обов'язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України). Бездіяльність ОСОБА_1 у частині ненадання зазначених реквізитів свідчить про прострочення кредитора. Договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року не встановлено обов'язок орендаря виконувати обов'язок зі сплати орендної плати шляхом внесення цих сум на депозит нотаріуса. ФГ «Коваленко Т. М.» не може вважатись таким, що порушило зобов'язання по сплаті орендної плати через невикористання права внесення такої плати на депозит нотаріуса.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «Білопілля Агросвіт» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, оскільки вони ухвалені
з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Вказувало, що факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору. ФГ «Коваленко Т. М.» не надало жодних доказів, які б підтверджували нарахування орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
23 липня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі рішення Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області від 04 травня 1999 року
ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 4,13 га, розташовану на території вказаної сільської ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-CM № 027344, виданого 31 травня 1999 року, ОСОБА_2 належала земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, загальною площею 4,13 га у межах згідно з планом, що складається з двох земельних ділянок площею 3,97 га (рілля) та 0,16 га (сіножаті).
ОСОБА_2 і ФГ «Коваленко Т. М.» 03 червня 2005 року уклали договір оренди земельної ділянки, на підставі якого останнє отримало в оренду земельну ділянку площею 3,97 га строком на 20 років - до 03 червня
2025 року. Цього ж дня (03 червня 2005 року) складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
Згідно з пунктами 5, 9, 10, 12, 13, 39 договору оренди земельної ділянки
від 03 червня 2005 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, станом на 01 січня 2005 року становить 37 071 грн. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5 % від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарською продукцією. Орендна плата вноситься до кінця кожного року. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється
з урахуванням індексів інфляції. Передача продукції та надання послуг
у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами.
Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Розірвання договору в односторонньому порядку допускається в разі несвоєчасної сплати орендної плати та неналежного виконання умов договору.
Відповідно до пунктів 40, 43 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.
Договір оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року було зареєстровано в Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 22 грудня 2006 року, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 4463.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 травня
2008 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності
серії ЯЕ № 399663 на спірну земельну ділянку площею 3,9725 га,
розташовану на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
20 серпня 2010 року ОСОБА_3 і ТОВ «Білопілля Агросвіт» уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого останньому надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,9725 га, розташовану на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 жовтня
2015 року ОСОБА_1 є спадкоємцем майна, зокрема і спірної земельної ділянки, після ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 13 жовтня 2015 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1530, виданого 13 жовтня 2015 року. Номер запису про право власності 11576116.
01 лютого 2016 року між ТОВ «Білопілля Агросвіт» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 серпня 2010 року
у зв'язку з переходом до останнього права власності на земельну ділянку площею 3,9725 га відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2015 року, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта від 10 жовтня 2008 року серії ЯЕ № 399663. Сторони додаткової угоди
від 01 лютого 2016 року дійшли згоди про заміну орендодавця у договорі оренди землі від 20 серпня 2010 року на ОСОБА_1 .
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 21 лютого
2020 року у справі № 573/2223/19, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір оренди землі від 20 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 і ТОВ «Білопілля Агросвіт», та додаткову угоду до нього
від 01 лютого 2016 року, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт», щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,9725 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області.
Під час розгляду справи № 573/2223/19 встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 11 липня 2016 року державним реєстратором Білопільської міської ради 06 липня 2016 року внесено запис № 15257642 щодо реєстрації права оренди ТОВ «Білопілля Агросвіт» земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1
02 березня 2020 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт» укладено новий договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого
2021 року у цій справі визнано недійсним договір оренди землі, укладений
02 березня 2020 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт». Вказане рішення у цій частині набрало законної сили та не є предметом касаційного перегляду.
Суди також встановили, що ФГ «Коваленко Т. М.» не виплатило
ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки
від 03 червня 2005 року за 2015-2019 роки, заборгованість орендаря перед орендодавцем, з урахуванням індексу інфляції, становить 3 243,49 грн. Заборгованість ФГ «Коваленко Т. М.» перед ОСОБА_3 на час вирішення справи не погашена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня
2021 року у справі № 573/1831/20 (провадження № 61-7704св21).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 жовтня
2015 року ОСОБА_1 є спадкоємцем майна, зокрема і спірної земельної ділянки, після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 13 жовтня 2015 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1530, виданого 13 жовтня 2015 року. Номер запису про право власності 11576116.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року, на час звернення позивача за зустрічним позовом до суду перейшла у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 у власність ОСОБА_3 , а після смерті останнього - у власність ОСОБА_1 , дійшли правильного висновку, що до ОСОБА_1 як нового власника земельної ділянки перейшли права та обов'язки орендодавця за вказаним договором.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема,
з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 124 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди
землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,
а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки,
а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Водночас у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Основною метою договору оренди земельної ділянки та одним
з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення законодавства, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня
2021 року у справі № 395/779/20 (провадження № 61-7173св21).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що ФГ «Коваленко Т. М.» не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 03 червня
2005 року за 2015-2019 роки, заборгованість орендаря перед орендодавцем з урахуванням індексу інфляції становить 3 243,49 грн. Заборгованість
ФГ «Коваленко Т. М.» перед ОСОБА_3 на час вирішення справи не погашена.
Отже, установивши, що ФГ «Коваленко Т. М.» не виплачувало ОСОБА_1 своєчасно та систематично орендну плату за оренду земельної ділянки
(за 2015-2019 роки), на підставі укладеного між ОСОБА_2
і ФГ «Коваленко Т. М.» договору про оренду земельної ділянки від 03 червня 2005 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання цього договору оренди земельної ділянки у зв'язку з порушенням орендарем його умов.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій
в частині вирішення зустрічних позовних вимог про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди. Разом з тим, факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 квітня
2021 року у справі № 531/562/20 (провадження № 61-1478св21).
При цьому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на невиконання новим орендодавцем обов'язку, передбаченого частиною третьою
статті 148-1 ЗК України, та неповідомлення ним реквізитів для оплати орендних платежів, враховуючи наступне.
Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 не знав про існування укладеного 03 червня 2005 року між ФГ «Коваленко Т. М.» і ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки до звернення у листопаді 2019 року вказаного фермерського господарства до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 20 серпня 2010 року, який був укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Білопілля Агросвіт» (справа
№ 573/2223/19), тому не міг виконати вищевказаний обов'язок.
Так, під час розгляду справи № 573/2223/19 встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 11 липня 2016 року державним реєстратором Білопільської міської ради, 06 липня 2016 року внесено запис № 15257642 щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , за ТОВ «Білопілля Агросвіт».
Отже, відсутні правові підстави вважати про порушення ОСОБА_1 свого обов'язку щодо повідомлення ФГ «Коваленко Т. М.» про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надання іншої інформації, передбаченої статтею 148-1 ЗК України, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення у будь-який спосіб ОСОБА_1 про правочин
від 03 червня 2005 року або виконання ФГ «Коваленко Т. М.» обов'язку щодо сплати орендної плати, що могло б свідчити про обізнаність нового власника земельної ділянки про існування спірного договору.
Крім того, Верховний Суд враховує доводи ФГ «Коваленко Т. М.» під час розгляду справи № 573/2223/19 про те, що воно дізналося про існування між ТОВ «Білопілля Агросвіт» і ОСОБА_1 правовідносин за договором оренди землі лише 18 січня 2019 року, коли отримало рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації іншого речового права оренди земельної ділянки. Вказана обставина була підставою для початку перебігу позовної давності у справі № 573/2223/19.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Відповідно до пунктів 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5 % від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарською продукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься до кінця кожного року.
Згідно з пунктом 12 договору оренди земельної ділянки від 03 червня
2005 року передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами.
Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року).
Враховуючи викладене, умовами договору не конкретизовано порядок сплати орендної плати (крім оформлення передачі продукції та надання послуг у рахунок орендної плати відповідно до актів), тому порядок та форма оплати за користування земельною ділянкою можливі у будь-який спосіб. Проте доказів такої оплати відповідачем за зустрічним позовом не надано,
а судами не здобуто.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо прострочення кредитора та відсутності у договорі оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року умови щодо внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, оскільки ФГ «Коваленко Т. М.» не надало доказів будь-якого виконання свого обов'язку щодо внесення орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року протягом 2015-2019 років за умови, як вказувало саме фермерське господарство, що йому не було відомо про існування інших угод щодо спірної земельної ділянки до 18 січня 2019 року.
Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом пункту 42 договору оренди земельної ділянки від 03 червня
2005 року сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Отже, ФГ «Коваленко Т. М.» як особа, яка порушила своє зобов'язання щодо внесення орендної плати, зобов'язане було довести відсутність своєї вини, проте не довело належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у порушенні спірного зобов'язання, зокрема невиконання умов договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо сплати орендної плати протягом 2015-2019 років.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
(статті 76, 77 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом
(частини п'ята-сьома статті 81 ЦПК України).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Разом з тим, за встановлених обставин щодо несплати ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди від 03 червня 2005 року
за 2015-2019 роки, ФГ «Коваленко Т. М.» не подало до суду належних та допустимих доказів неможливості сплати новому орендодавцю орендної плати протягом чотирьох років, а також вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання обов'язку, передбаченого статтею 24 Закону України «Про оренду землі».
Також Верховний Суд враховує принцип пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Необхідність збереження відповідного балансу прямо випливає із норми, що регулює завдання цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Колегія суддів враховує інтереси позивача за зустрічним позовом як власника спірного майна, який здійснює захист порушеного права, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами відповідача за зустрічним позовом як орендаря, який не надав доказів виконання обов'язків щодо сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки
від 03 червня 2005 року за 2015-2019 роки, неможливості виконання зазначених обов'язків або вчинення будь-яких дій з метою виконати цей обов'язок у спірний період новому орендодавцю.
Отже, за обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 (правонаступником якого у спірних зобов'язаннях є ОСОБА_1 )
і ФГ «Коваленко Т. М.».
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними,
у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли
з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у справі № 709/1089/17 встановлено, що позивач набув право
власності на земельну ділянку 25 липня 2016 року. Враховуючи момент виникнення у позивача права на одержання орендної плати (що мало місце
у 2016 році), порушення строків сплати орендної плати буде у разі її невнесення орендарем до 31 грудня 2016 року. 20 березня 2017 року позивачу було перераховано кошти у розмірі 2 504,21 грн, а 07 листопада
2017 року - у розмірі 7 920,27 грн, що є орендною платою за 2013-2016 роки, орендарем була погашена вся заборгованість по орендній платі.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року зазначив, що орендарем допущено одноразове порушення обов'язку по сплаті орендної плати стосовно її строків, тому відсутнє систематичне порушення такого обов'язку, що, у свою чергу, давало б підстави для розірвання договору оренди землі.
Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили, що
ФГ «Коваленко Т. М.» не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року
за 2015-2019 роки, заборгованість орендаря перед орендодавцем,
з урахуванням індексу інфляції, становить 3 243,49 грн. Заборгованість
ФГ «Коваленко Т. М.» перед ОСОБА_3 на час вирішення справи не погашена.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Також не може бути підставою для скасування оскаржуваних у цій справі
судових рішень в частині вирішення зустрічних позовних вимог посилання
у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки за результатом вирішення спору у подібних правовідносинах, зокрема
у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 573/1831/20 (провадження
№ 61-7704св21) Верховний Суд виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації - у будинку АДРЕСА_1 , тому ФГ «Коваленко Т. М.» не могло виконати свої зобов'язання щодо сплати орендної плати, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, зокрема рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 24, 64, 85, 109), якими підтверджується вручення позивачу за первісним позовом поштової кореспонденції саме за вищевказаною адресою. Вказану адресу зазначено
і самим ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві (а. с. 28-33), заявах про розгляд справи без його участі (а. с. 49, 54), відповіді на апеляційну скаргу
(а. с. 92-96).
З урахуванням викладеного, твердження ФГ «Коваленко Т. М.» про те, що ОСОБА_1 не проживає за адресою реєстрації, що унеможливлювало вчасного виконання обов'язку щодо сплати орендної плати,
є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог у даній конкретній справі є правильними по суті та законними.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Коваленко Тетяни Миколаївни» залишити без задоволення.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого
2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Коваленко Тетяни Миколаївни», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт», про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди землі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров