Ухвала
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 462/6352/18
провадження № 61-15815ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Ванівського О. М., у справі за позовом ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, державний концерн «Лорта», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія 36», орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням гуртожитку шляхом виселення та вселення,
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, державний концерн «Лорта», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія 36», орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням гуртожитку шляхом виселення та вселення.
Позовна заява мотивована тим, що з 2007 року ОСОБА_3 працює в ДП «Львівський державний завод «Лорта». Спільним рішенням об'єднаного профспілкового комітету та адміністрації ДП «Лорта» № 84 від 01 березня 2013 року позивачу виділено кімнату АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення 28 серпня 2013 року ОСОБА_3 отримав ордер на вселення у вказану кімнату. 04 вересня 2013 року він зареєструвався у наданій йому для проживання кімнаті, а в подальшому зареєстрував свою доньку. На час видачі йому ордера спірне житлове приміщення було закритим, а ключі від нього знаходилися у родичів особи, яка раніше проживала у цій кімнаті, після смерті якої родичі покійної - відповідачі, самовільно без жодного дозволу чи рішення, не маючи ордера на вселення, зайняли спірну квартиру.
Для вирішення цієї проблеми у кінці 2013 року позивач звернувся до адміністрації ДК «Лорта», де йому повідомили, що гуртожиток переданий у власність Львівської міської ради. Він неодноразово звертався до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради із заявами щодо вселення у спірну квартиру, однак жодного результату це не дало.
Між тим, ордер на вселення у кімнату АДРЕСА_1 і на далі залишається чинним, а право користування ОСОБА_3 спірним житловим приміщенням - законним. Відповідачі вселилися і проживають у спірній кімнаті назаконно, чим чинять позивачу та його доньці перешкоди у користуванні спірним житлом, що змусило його звернутися за захистом порушеного права до суду.
ОСОБА_3 просив:
усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням гуртожитку шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та вселити позивачів в указану квартиру.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року в складі судді: Палюх Н. М., у задоволенні позову ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 видано ордер № НОМЕР_1 від 28 серпня 2013 року неуповноваженою особою у зв'язку з чим він не набув права на вселення та проживання у квартирі АДРЕСА_1 , а відтак реєстрація місця проживання позивача з малолітньою донькою у спірному житловому приміщенні є незаконною. З вимогами щодо виселення осіб, які вселилися та проживають у гуртожитку без законних на те підстав, вправі звернутися саме власник гуртожитку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , що діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 - задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.
Усунуто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Вселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом розгляду цієї справи є усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням. Позивач ОСОБА_3 зі своєю дочкою, будучи зареєстрованим в спірному приміщенні, за наявності ордера, має право на проживання в такому приміщенні, в той час як у відповідача ОСОБА_1 чи в його матері ОСОБА_5 відсутні буд-які документи на право володіння, користування чи проживання в спірному приміщення чи на вселення у нього. При цьому, апеляційний суд зазначив, що інвентаризаційний акт володіння фізичною (фізичними) особою жилими приміщеннями у гуртожитку, не є належним і допустимим доказом в підтвердження права на проживання ОСОБА_1 в спірному приміщенні.
ОСОБА_1 24 вересня 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року ці недоліки було усунуто та надано уточнену касаційну скаргу, у якій особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження.
Згідно з частиною першою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена 12 серпня 2021 року. Повне судове рішення складено 25 серпня 2021 року. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана засобами поштового зв'язку до Верховного Суду 24вересня 2021 року, тобто подана в межах строку на касаційне оскарження. Тому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволенню не підлягає.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Касаційна скарга мотивована тим, що ДК «Лорта» не були вправі виділяти позивачу кімнату, оскільки на той час кімната перебувала у користуванні наймача ОСОБА_6 , тобто не була вільною. Апеляційним судом не було ураховано вимоги статті 58 ЖК УРСР, так як на час видачі позивачу ордеру кімната перебувала у користуванні відповідачів. Ордер № НОМЕР_1, який видано позивачу на підставі заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року у справі № 462/5652/16 був визнаний недійсним. Окрім цього, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що ДК «Лорта» не мало повноважень на видачу ордерів на належний йому гуртожиток по АДРЕСА_1 , так як після передачі гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова, повноваження щодо видачі ордерів в гуртожитку перейшло до Львівської міської ради. Правомірність проживання відповідача підтверджується інвентаризаційним актом володіння фізичною особою жилим приміщення у гуртожитку, складання якого передбачено ухвалою Львівської міської ради № 1949 від 13 грудня 2012 року. У постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року та від 23 січня 2019 року суд зазначив, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням у гуртожитку, який належить до комунальної власності наділений власник майна - міська рада, а не позивач, який не є власником спірної кімнати і у якого відсутній ордер органу місцевого самоврядування на вселення та договір найму на спірну кімнату. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц виклала правову позицію, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє такий приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Апеляційний суд указав, що предметом розгляду справи є усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням, однак при цьому судом не було ураховано указані постанови Верховного Суду, в яких викладено висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності ордеру на вселення у спірну квартиру у встановленому законом порядку, що ордер № НОМЕР_1 від 28 серпня 2013 року виданий неуповноваженою на те особою та без відповідного рішення виконавчого комітету, а тому позивач не набув права на вселення та проживання у спірній квартирі, а відтак реєстрація місця проживання позивача є незаконною. Також у касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд не надав оцінки доводам щодо застосування позовної давності, а позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску такого строку та не просив його поновити. Також, у касаційній скарзі звертається увага на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 щодо переривання перебігу позовної давності, а також на постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 372/1729/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що відомчий житловий гуртожиток по АДРЕСА_1 належав ДК «Лорта» та перебував на балансі ДЖКП ДК «Лорта». Згідно ухвали Львівської міської ради № 1804 від 20 вересня 2012 року «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова від ДЖКП ДК «ЛОРТА» гуртожитків на АДРЕСА_3 , 35, АДРЕСА_1 », Львівська міська рада прийняла у власність територіальної громади м. Львова від державного житлово-комунального підприємства державного концерну «Лорта» гуртожитки на АДРЕСА_3 , вул. Каховській, 35, АДРЕСА_1 .
На підставі наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури № 439 від 19 жовтня 2012 року «Про затвердження актів приймання-передачі гуртожитків на АДРЕСА_3 , вул. Каховській, 35, АДРЕСА_1 від ДЖКП ДК «Лорта» у власність територіальної громади м. Львова» затверджено акти приймання-передачі гуртожитків на АДРЕСА_3 , вул. Каховській, 35, АДРЕСА_1 від державного житлово-комунального підприємства державного концерну «Лорта» у власність територіальної громади м. Львова. Відповідно до п. 2 даного наказу Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради наказано здійснити у встановленому порядку приймання-передачу гуртожитків на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 від державного житлово-комунального підприємства державного концерну «Лорта» у власність територіальної громади м. Львова.
Відповідно до акту передачі приймання відомчого житлового фонду у власність територіальної громади м. Львова від 19 жовтня 2012 року проведено обстеження гуртожитку по АДРЕСА_1 , адміністрація ДЖКП ДК «Лорта» передала, а Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради прийняла документацію на гуртожиток по АДРЕСА_1 .
У кімнаті №15 гуртожитку по АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки ОСОБА_6 була одинокою та страждала онкологічним захворюванням до неї з метою догляду переїхав проживати її племінник ОСОБА_1 . Після смерті тітки ОСОБА_1 залишився проживати у кімнаті АДРЕСА_1 , де проживає по даний час.
Спільним рішенням об'єднаного профспілкового комітету та адміністрації ДП «Лорта» № 84 від 01 березня 2013 року виділено начальнику бюро з технічного нормування праці відділу 565 ОСОБА_3 для проживання кімнату АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ДК «Лорта» видало ОСОБА_3 ордер № НОМЕР_1 від 28 серпня 2013 року на право зайняття жилого приміщення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки ЛКП «Сигнівка» від 09 березня 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15 лютого 2016 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 02 березня 2016 року.
Відповідно до інвентаризаційного акту володіння фізичною (фізичними) особою жилим приміщення у гуртожитку, за адресою: АДРЕСА_1 від 28 листопада 2013 року, у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 з 1990 року.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 після отримання ордеру не зміг вселитися у квартиру АДРЕСА_1 , оскільки таку займав ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 , яка періодично користується спірною квартирою.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень (частина перша статті 59 ЖК УРСР).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що позивачу ОСОБА_3 видано ордер № НОМЕР_1 від 28 серпня 2013 року на право зайняття жилого приміщення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , позивачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні, а у відповідачів відсутні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 документи, які дають право на користування, розпорядження та проживання в спірній квартирі,
За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 496/2508/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 372/1729/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7773/17 є необґрунтованими, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 524/7927/16-ц, не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21) відступлено від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18).
Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційним судом не застосовано позовну давність є необґрунтованим, оскільки позов про виселення є негаторним, а позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.
Аргумент касаційної скарги про те, що ордер № НОМЕР_1, який видано позивачу на підставі заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року у справі № 462/5652/16 був визнаний недійсним є безпідставними. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз судових рішень, оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 462/5652/16 свідчить, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року скасовано та провадження у справі закрито.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у в справі за позовом ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, державний концерн «Лорта», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія 36», орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням гуртожитку шляхом виселення та вселення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков