01 листопада 2021 року
м. Київ
справа №766/71/16-ц
провадження № 61-15194ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 15 020,90 дол. США, що еквівалентно 353 056,78 грн.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, в якому просив суд визнати кредитним зобов'язанням грошове зобов'язання у розмірі 429 250 грн та визнати валютою зобов'язання за спірним кредитним договором національну валюту України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 травня 2017 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, залучено ТОВ «Сапфір-1» до участі у справі, як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк» в якості позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 26 лютого 2020 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір - 1» в якості позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання кредиту №Ф061054П від 26 грудня 2006 року у сумі 15 020,90 дол. США, що еквівалентно 353 056,78 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання кредитним грошового зобов'язання у розмірі 429250 гривень та визнання валютою зобов'язання за кредитним договором національну валюту України відмовлено в повному обсязі.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року залишено без змін в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не переглядалося.
08 вересня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі №539/1582/16-ц та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року, внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Після усунення недоліків підлягає вирішенню питання про відкриття (відмову у відкритті) касаційного провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 394 ЦПК України.
Разом зі скаргою ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якої посилається на те, що копію оскаржуваної постанови не отримував, в зв'язку з чим має право на поновлення строку на касаційне оскарження. В свою чергу зауважує, що обов'язок суду вчасно надіслати копію постанови не нівелюється правом учасника справи дізнатися про це судове рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так повний текст оскаржуваної постанови складено 04 серпня 2021 року. Строк на касаційне оскарження сплинув 03 вересня 2021 року. Касаційну скаргу подано 08 вересня 2021 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. Інформацію про дату отримання скаржником копії оскаржуваної ухвали останнім до суду не надано з посиланням на те, що ОСОБА_1 таку кореспонденцію не отримував. Суд позбавлений можливості перевірити інформацію про дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови з огляду на особливості процедури прийняття касаційної скарги до розгляду, оскільки матеріали справи до суду касаційної інстанції надходять лише після відкриття провадження у справі відповідно до вимог статті 394 ЦПК України.
Оскільки відсутні безумовні докази пропуску скаржником строку на касаційне оскарження, а також з моменту закінчення строку на касаційне оскарження не пройшов тривалий час, то такі обставини слід тлумачити на користь скаржника. В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку про те, що строк на касаційне оскарження був пропущений з поважних причин, а тому заява про поновлення строку є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а строк - поновленню.
Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.
Оскаржуючи в касаційному порядку вищевказані судові рішення, ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі №539/1582/16-ц, згідно з яким єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факту виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Крім того, скаржник вважав такими, що суперечать вимогам законодавства та висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 21 грудня 2016 року у справі №6-2134цс15, вимоги про повернення кредитних коштів в іноземній валюті з врахуванням того, що ним були готівкою отримані грошові кошти у національній валюті. Звертаючись до суду з зустрічним позовом, скаржник вважав, що за спірним кредитним договором йому були видані грошові кошти у національній валюті, в зв'язку з чим і повертати вказані кошти він має в національній валюті. Натомість спірним кредитним договором ОСОБА_1 був зобов'язаний повертати кошти в іноземній валюті, що на думку позивача за зустрічним позовом та з врахуванням вищевказаних правових висновків суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 26 грудня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Ф061054П, згідно якого кредитор АКБСР «Укрсоцбанк» зобов'язується надати позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до наявних в матеріалах справи заяв на видачу готівки №222 від 26 грудня 2006 року, 10 січня 2007 року, 15 січня 2007 року, 05 лютого 2007 року на виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 отримано готівкові кошти наступними траншами: 26 грудня 2006 року - 53000 доларів США, що еквівалентно 267 650,00 грн.; 10 січня 2007 року - 6500 доларів США, що еквівалентно 32 825,00 грн.; 15 січня 2007 року - 5000 доларів США, що еквівалентно 25250,00 грн.; 05 лютого 2007 року - 20 500 доларів США, що еквівалентно 103 525,00 грн. Загальна сума отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів становить 85 000 доларів США, що було еквівалентно 429 250,00 грн.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з вимогою про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості в сумі 15020,90 доларів США, що еквівалентно 353 056,78 грн.
За позицією позивача, валютою кредитування за вказаним кредитним договором є гривня, а сума грошового зобов'язання, яка підлягала поверненню, становить 429 250,00 грн., у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернуся до суду із зустрічним позовом і просив суд визнати вказані обставини в судовому порядку.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на час надання кредиту, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу.
До касових документів, які оформлюються згідно із цією Інструкцією, належить заява на видачу готівки (пункт 1 глави 1 розділу III Інструкції) та визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються прийняття і видача готівки (пункт 2 глави 1 розділу III Інструкції). Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов'язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи - отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Отже, єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2019 року у справі №539/1582/16-ц на який посилається і скаржник як на підставу касаційного оскарження.
Так суди попередніх інстанцій встановили, вирішуючи спірні правовідносини за зустрічним позовом, встановили на підставі заяв про видачу готівки №222 від 26 грудня 2006 року, 10 січня 2007 року, 15 січня 2007 року, 05 лютого 2007 року було отримано грошові кошти у загальному розмірі 85 000 доларів США, що було еквівалентно 429 250,00 грн.
Таким чином, доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо неврахування вищевказаного правового висновку Верховного Суду висновку судів попередніх інстанцій щодо факту отримання коштів в іноземній валюті не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі та неправильного тлумачення цього правового висновку Верховного Суду, оскільки суди відповідно до цього правового висновку таку обставину встановили на підставі доказів у справі, про що вказали в своїх судових рішеннях, а суд касаційної інстанції не уповноважений надавати оцінку доказав у справі в контексті вимог статті 400 ЦПК України.
Стосовно доводів скаржника про те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 грудня 2016 року у справі №6-2134цс15, оскільки визначення ними обов'язку боржника щодо повернення кредитних коштів в іноземній валюті суперечить вимогам кредитного договору та закону, слід зазначити наступне.
Так у справі № 6-2134цс15 розглядалися цивільні правовідносини та викладені судом висновки про застосування норм права у спорі щодо стягнення з покупця заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, вартість якої за домовленістю сторін виражена в умовних одиницях за курсом Національного Банку України на день укладення договору.
Таким чином, скаржник посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у справі, правовідносини в якій не є подібними справі, в якій вирішується судом питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Натомість, з приводу незгоди скаржника з валютою виконання зобов'язання, суд касаційної зазначає наступне.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Укладаючи договір, сторони у межах законодавства на власний розсуд погоджують умови, на яких вступають у договірні правовідносини.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону, чинній на час укладення кредитного договору) визначено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначається, зокрема, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 січня 2021 року в цивільній справі № 755/6962/19, розглядаючи яку, Верховний Суд, зокрема, вирішував питання щодо наявності підстав для виконання кредитного зобов'язання в іноземній валюті.
Суди попередніх інстанцій встановили, що пунктом 1.1.1. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф061054П від 26 грудня 2006 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш» а у сукупності -«Транші», зі сплатою 12,5 % річних в межах максимального ліміту заборгованості до 85 000 доларів США, з повним завантаженням ліміту до 25 грудня 2008 року. Мінімальний-розмір траншу не повинен бути меншим 708 доларів США. Погашення кредиту (траншів) здійснюється щомісяця, до 10 числа місяця вступного за місяцем, в якому відбувалось завантаження кредитної лінії, та в останній день користування кредитом (траншем) з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 25 грудня 2016 року. Сума щомісячного погашення кредиту повинна дорівнювати 708 доларів США. Сума залишку останнього траншу дорівнює 748 доларів США.
Відповідно до п.3.1.1 кредитного договору, кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договору відкрити позичальнику позичковий рахунок і видати позичальнику готівкові гроші в сумі кредиту в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до п.п.3.3.5, 3.3.7, 3.3.9 кредитного договору, позичальник зобов'язаний суворо дотримуватись положень цього договору, а також договорів, визначених в п.1.3 цього договору, сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку, визначеному п.п.2.6, 2.8, 2.9 цього договору, здійснювати щомісячне погашення кредиту, враховуючи суми надання наступних траншів відповідно до умов, визначених у п.1.1.1 цього договору, а також в кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, що визначений в п.1.1.1.2 цього договору.
31 березня 2010 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф061054П від 26 грудня 2006 року, згідно якої сторони погодили, що залишок кредитної заборгованості за кредитом станом на дату укладання цієї додаткової угоди складає 58 792,55 доларів США, залишок заборгованості за нарахованими процентами 571,70 доларів США. (а.с.9-10)
Пунктом 2.3. цієї додаткової угоди затверджено оновлений графік погашення кредиту, а саме зі сплатою позичальником з березня 2011 року по 839,00 доларів США.
З врахуванням вищенаведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сторонами у договорі від 26 грудня 2006 року №Ф061054П, з урахуванням додаткової угоди №1 від 30 березня 2010 року було визначено суму кредиту (85000 доларів США), а також чіткий порядок розрахунків за договором виходячи з еквіваленту гривні до долару США на момент здійснення платежів, а позичальник ОСОБА_1 , підписуючи вказані договори, розумів та усвідомлював, що умовами договору передбачено саме такий порядок розрахунків, а не інший.
За таких обставин вказаний довід касаційної скарги висновку судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовує, зводиться до переоцінки обставин справи та доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції в розумінні вимог частини першої статті 400 ЦПК України, а тому не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки застосування судами попередніх інстанцій норм права не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги на підставі частини пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України слід відмовити.
Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 , про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії в цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 , про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук