26 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19397/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Дейнеки В.М.,
відповідача - Оприсняка Б.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 (головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.)
у справі №910/19397/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС"
про стягнення коштів за договором у розмірі 1345200,00 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ" (далі - ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" (далі - ТОВ "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС") про стягнення коштів за договором у розмірі 1345200,00 грн.
1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань за договором оренди залізничного рухомого складу від 15.11.2017 №2-37/11-17 щодо збереження трьох вагонів. Позивач, зокрема, вказував на порушення відповідачем пунктів 1.3, 3.2.3, 3.2.7, 5.5 договору, а відтак і наявності у позивача права на підставі пункту 5.5 договору на стягнення коштів у вигляді ринкової вартості заблокованих вагонів, які не можуть в подальшому використовуватися для перевезення.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
2.1. Між ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ", як орендодавцем, та ТОВ "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС", як орендарем, було укладено договір №2-37/11-17 оренди залізничного рухомого складу від 15.11.2017 (далі також - договір).
2.2. Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад орендодавця (далі також - PC, вагони), технічно придатний до перевезень. Номери PC, кількість, модель, рік побудови і вид PC зазначаються в Актах прийому-передачі вагонів в оренду, що є його невід'ємною частиною.
2.3. Відповідно до пункту 1.3 договору, орендодавець передає орендарю PC, який має право виходу на колії загального користування та курсування по залізницях країн СНД і Балтії, крім РФ. При цьому орендарю забороняється використовувати PC на тимчасово непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим).
2.4. Згідно з актом прийому-передачі вагонів в оренду від 01.01.2018, орендодавець передав, а орендар прийняв на умовах договору №2-37/11-17 від 15.11.2017 залізничні вагони №52345808, №58697020, №62073135 (далі - вагони, напіввагони).
2.5. Відповідно до підпунктів 3.2.3, 3.2.7 пункту 3.2 договору орендар за свій рахунок забезпечує схоронність рухомого складу, його обладнання та комплектуючих, а також підтримку його в справному стані, забезпечує заходи протипожежної безпеки та безпеки перевезення. Після припинення дії цього Договору оренди або на вимогу орендодавця, орендар повертає орендодавцю PC протягом 30 календарних днів у тому стані, в якому він його одержав в оренду, з урахуванням нормального зносу, попередньо очищений від залишків перевезених вантажів, при цьому складається акт прийому-передачі вагонів.
2.6. Відповідно до пункту 5.5 договору у разі пошкодження PC до ступеня вилучення з інвентарного парку або у випадках, коли PC заблокований і не може в подальшому використовуватись для перевезень, орендар, на вибір орендодавця, виплачує орендодавцеві ринкову вартість вибулої одиниці PC визначеною незалежною експертною організацією, протягом узгодженого Сторонами строку на підставі документів підтверджуючих непридатність PC до подальшої експлуатації, або надає орендодавцеві за актом приймання-передачі рівнозначний (із аналогічними технічними характеристиками: рік виготовлення, рік виготовлення литих деталей, товщини коліс, загальний технічний стан) вагон замість вибулої одиниці.
2.7. Згідно зі Звітом про незалежну оцінку майна від 20.07.2020, складеним Приватним підприємством "ТВІ", вартість вибулих вагонів становить загалом 1345200,00 грн (вагон №52345808 - 379200,00 грн, №58697020 - 480240,00 грн, №62073135 - 485760,00 грн). До припинення дії договору, посилаючись на несплату орендної плати та блокування вагонів на території обмеженого залізничного сполучення, позивач звернувся з позовом про стягнення вказаної суми з відповідача до суду. Крім вказаної суми позивач також просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності, розмір яких визначений пропорційно від заявлених вимог, а саме оцінка проводилась щодо чотирьох вагонів, а позов заявлений щодо трьох.
2.8. Звертаючись із позовом до суду позивач також зазначав, що відповідач не виконав умов договору: не забезпечив схоронність вагонів, здійснюючи перевезення вантажів на непідконтрольній території України, внаслідок чого ці вагони були заблоковані на непідконтрольній території. Таким чином, відповідач допустив втрату вагонів позивача і не відшкодував позивачу ринкову вартість заблокованих вагонів або не передав у власність позивача інші рівнозначні вагони, як це передбачено умовами пункту 5.5 договору.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.03.2021 у справі №910/19397/20 позов ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ" до ТОВ "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" про стягнення коштів за договором задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 1345200,00 грн вартості вибулих вагонів, 13500,00 грн витрат на оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності та 20178,00 грн судового збору.
3.2. Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що умовами укладеного між сторонам договору передбачений обов'язок відповідача здійснити виплату ринкової вартості вибулої одиниці рухомого складу, визначеної незалежною експертною організацією, а відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача вартості вибулих вагонів.
3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі №910/19397/20 скасував; ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ" до ТОВ "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" про стягнення грошових коштів за договором та витрат на оплату послуг оцінювача - відмовив повністю.
3.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем до відповідача заявлено до застосування обумовлену пунктом 5.5 договору відповідальність у вигляді суми до відшкодування в розмірі вартості вагонів, що з огляду на статтю 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за своєю правовою природою має ознаки збитків.
3.5. При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що в межах позову позивач не просив стягнути збитки, а просив виплатити оцінену ринкову вартість заблокованих вагонів, що регламентовано умовами укладеного договору, суд апеляційної інстанції взнав такими, що не спростовують обов'язку суду здійснити належну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати відповідну норму права, яка їх регулює, з урахуванням сукупності усіх обставин справи.
3.6. Водночас, надавши оцінку діям відповідача в контексті спірних правовідносин сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення, що визнав підставою для відмови у відшкодуванні заявленої спірної суми як збитків.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021, ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі №910/19397/20.
4.2. У якості підстави касаційного оскарження скаржник зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пославшись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 щодо застосування статей 6, 627 ЦК України.
4.3. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права щодо принципу свободи договору, керуючись яким сторони самостійно врегулювали свої відносини при визначенні такої умови договору як повернення орендованого майна, узгодивши випадки (умови) виникнення у орендодавця права на стягнення вартості неповернутих напіввагонів.
4.4. Скаржник наголошує, що застосування позивачем такого визначеного умовами договору способу захисту як стягнення вартості неповернутих напіввагонів, не є способом захисту у вигляді стягнення збитків, оскільки не передбачає наявності вини відповідача, на що помилково вказав суд апеляційної інстанції.
4.5. Окрім цього, скаржник не погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність визначення вартості неповернутого спірного майна, оскільки умови укладеного між сторонами договору не містять вимог щодо визначення ринкової вартості саме судовим експертом з проведенням натурного огляду, яке у спірному випадку є неможливим.
4.6. ТОВ "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційне провадження закрити, оскільки висновки у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 та в оскаржуваній ним постанові суду апеляційної інстанції, обумовлені різними доказами, якими сторони підтверджували свої вимоги та, відповідно, посиланням на різні фактичні обставини справи, які були встановлені судами, що виключає висновок про подібність правовідносин у цих справах.
5. Позиція Верховного Суду.
5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
5.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.3. Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.4. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
5.5. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).
5.6. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
5.8. Стосовно доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 6, 627 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, колегія суддів зазначає таке.
5.9. З постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВС-ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "ДВС-ІНВЕСТ") до Акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - АТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат") про стягнення 111519534,98 грн, з яких: 2006880,00 грн штрафу, 67416856,65 грн відшкодування за неповернуті двигуни, 17146776,16 грн збитків у вигляді упущеної вигоди та 24949022,17 грн неустойки за прострочення повернення орендованого майна за договором оренди майна від 01.11.2016 №912, вбачається, що позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині своєчасного повернення майна з оренди, а також перевищенням часу очікування двигуна для виконання його технічного обслуговування.
Судами у справі №904/3315/18 встановлено, що:
- 01.11.2016 між ТОВ "ДВС-ІНВЕСТ" (орендодавець) та АТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (орендар) укладено договір оренди майна №912 (далі - договір), відповідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно - двигуни внутрішнього згорання CUMMINS КТА-50С (далі - двигуни), які належать позивачу по акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, для здійснення діяльності, передбаченої його статутом;
- відповідно до пункту 2.4 договору орендар протягом 7-ми календарних днів після закінчення строку дії договору, його припинення, розірвання або відмову від договору, повертає, а орендодавець приймає майно, визначене у пункт 1.1 договору. Зазначений обов'язок орендаря визначений також пунктом 4.1.4 договору;
- відповідно до пункту 5.9 договору, в редакції змін, внесених додатковою угодою №1 від 30.12.2016, при підписанні цього договору сторони дійшли згоди, що розмір відшкодування за втрачений, знищений, згорілий, зіпсований - не придатний для подальшого використання за призначенням, не повернений, повернений із порушення строків повернення, вказаних у пункті 2.4 договору, за один двигун становить 170000 доларів США без ПДВ;
- Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 30.11.2017 у справі №904/8521/17, яке залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, розірвав договір та зобов'язав АТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" повернути двигуни ТОВ "ДВС-ІНВЕСТ" в порядку визначеному умовами договору;
- судами у справі №904/8521/17 також встановлено, що визначений договором строк оренди майна є таким, що сплив та майно, передане у користування відповідачу, підлягає поверненню позивачу.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10.12.2018 у справі №904/3315/18 позов ТОВ "ДВС-ІНВЕСТ" задовольнив частково, стягнув з АТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ТОВ "ДВС-ІНВЕСТ", зокрема, 67416 856,65 грн вартості неповернутих двигунів.
Судове рішення в частині стягнення вартості неповернених двигунів мотивовано відсутністю у справі доказів примусового або добровільного виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2017 у справі №904/8521/17, яким орендаря зобов'язано повернути двигуни орендодавцю.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2018 у справі №904/3315/18 скасував, ухвалив нове рішення, яким, зокрема, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 67416856,65 грн вартості неповернутих двигунів.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині вимог позивача апеляційний господарський суд у справі №904/3315/18 виходив з того, що місцевим господарським судом не встановлено обставин закінчення виконавчого провадження з виконання судового рішення про повернення майна, оскарження дій державного виконавця щодо неналежного виконання рішення суду, а також обставин неможливості виконання судового рішення у розумінні статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема складання акта про неможливість виконання судового рішення та обставин остаточної втрати можливості виконання судового рішення.
Вирішуючи спір у справі №904/3315/18, Верховний Суд зазначив, що сторони цієї справи, керуючись принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини при визначенні такої умови договору як повернення орендованого майна та узгодили у пункті 5.9 договору випадки (умови) виникнення у орендодавця права на стягнення вартості неповернутих двигунів, а саме наявність обставин щодо неповернення орендарем майна, повернення ним цього майна з порушення строків визначених пунктом 2.4 договору.
При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що з урахуванням встановленого судом у іншій справі №904/8521/17 факту порушення відповідачем договірного зобов'язання щодо повернення орендованого майна, у позивача як орендодавця майна наявне передбачене умовами пункту 5.9 договору право на відшкодування вартості двигунів.
З огляду на що, Верховний Суд у справі №904/3315/18 визнав необґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції в якості підстав відмови у задоволенні позову в цій частині на невстановлення судом першої інстанції обставин щодо виконання чинного судового рішення про повернення майна, оскільки їх встановлення не впливає на наявність правових підстав для задоволення позову з відшкодування вартості орендованого майна, виникнення у позивача права на яке пов'язано наявністю однієї з умов (випадків), вказаних у пункті 5.9 договору, що в цьому разі мало місце значно раніше та підтверджується рішенням суду від 30.11.2017 у справі №904/8521/17, яким установлено факт неповернення майна відповідачем.
5.10. Отже, предмет спору у справі №904/3315/18 стосувався, зокрема, питання щодо погодженого сторонами договору оренди права орендодавця на стягнення (відшкодування) вартості орендованого майна за наявності відповідного факту неповернення відповідачем такого майна з оренди після спливу строку договору в порядку визначеному умовами договору, коли зобов'язання повернути річ змінюється за погодженням сторін на інше зобов'язання - відшкодувати вартість неповернутого майна.
5.11. Водночас, у справі №910/19397/20 суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, самостійно здійснив правову кваліфікацію спірних правовідносин учасників справи, застосувавши відповідну норму права, яка їх регулює, та дійшов при цьому висновку про те, що позивачем фактично заявлено до застосування стосовно відповідача відповідальність, обумовлену пунктом 5.5 договору (з врахуванням наявності вказаного пункту у розділі договору "Відповідальність сторін") у вигляді заявленої суми до відшкодування в розмірі вартості вагонів - 1345200,00 грн, що з огляду на статтю 611 ЦК України та статті 224, 225 ГК України за своєю правовою природою має ознаки збитків.
5.12. Тобто, суди у справі №904/3315/18 та справі №910/19397/20 застосували статті 6, 627 ЦК України, які закріплюють принципи свободи договору, до різного роду правовідносин, адже у справі №904/3315/18 предметом спору було стягнення вартості майна за встановленого судом факту порушення відповідачем договірної умови в частині повернення майна після припинення оренди, яка, як зазначалось вище у постанові, має наслідком зміну зобов'язання з повернення майна на зобов'язання з відшкодування його вартості, тоді як у справі №910/19397/20 позивачем фактично заявлено до відповідача вимогу про застосування до нього відповідальності за неправомірні дії, які виразились у порушенні умов договору із використання та збереження майна, у вигляді стягнення збитків (в розмірі фактичної вартості майна), порядок відшкодування яких має інше правове регулювання, оскільки вимоги заявлені до спливу договору оренди майна.
5.13. З огляду на викладене вище, а саме те, що в постанові у справі №904/3315/18 Верховний Суд не визначав матеріально-правової природи суми, яку просив стягнути орендодавець в якості збитків, не спростовував висновків судів щодо цього, а лише зазначив про презумпцію свободи договору, в тому числі і на заміну одного зобов'язання іншим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувану у цій справі постанову ухвалено судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, оскільки підстави позовів, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у зазначеній справі та у справі №910/19397/20 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
5.14. Звідси висновок, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
5.15. Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.
5.16. При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
5.17. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
5.18. У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
5.19. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
5.20. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
5.21. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
5.22. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
5.23. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.24. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, Series A №32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
5.25. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).
5.26. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.
6.1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).
6.2. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/19397/20 за касаційною скаргою ТОВ "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ".
6.3. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГОНТРАНСІНВЕСТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 у справі №910/19397/20, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. М. Баранець
Н. М. Губенко