Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3731/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"
про стягнення 35058,94 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 35058,94 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.
Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 23.09.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 23.09.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
20.10.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто УА Груп" (страхувальник) був укладений договір добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку № 06-07.00.20.00265, у відповідності до умов якого застрахованим транспортним засобом був ТЗ марки "Toyota", державний номерний знак НОМЕР_1 .
24.01.2021 року в м. Києві по вул. Академіка Філатова, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки "Toyota" д.н.з. НОМЕР_1 та ТЗ "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , за кермом якого в момент зіткнення перебував гр. Курбангелдієв Довлетмират. ( арк. спр. 15).
Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2021 року у справі № 757/6708/21-п, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення Курбангелдієв Довлетмират Правил дорожнього руху, якого визнано винним у вищевказаній ДТП. ( арк спр.17-18).
15.02.2021 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи. ( арк. спр. 12).
16.02.2021 року позивачем, на підставі акту огляду транспортного засобу від 27.01.2021 року, було складено страховий акт №ТР-00-7883 та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 37558,94 грн.
На підставі вищевказаних документів, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 23618,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 517 від 19.02.2021 року (а.с. 6).
В свою чергу частина виплати страхового відшкодування в сумі 13940,00 грн. була зарахована, як страховий платіж за договором страхування № 06-07.00.00265 від 20.10.2020 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою (а.с. 7).
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу 540426,66 грн., станом на момент ДТП була застрахована в ТДВ «Міднародна СК» (відповідач) згідно полісу № ЕР № 202419736 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності страховика за завдання шкоди майну 130000,00 грн. та франшизою 2500,00 грн. (а.с. 26).
Таким чином, як вказує позивач, сума фактичних витрат останнього не перевищує страхову суму (ліміт відповідальності), передбачену полісом № ЕР/202419736, але підлягає зменшенню на 2500,00 грн. (розмір франшизи). З огляду на це, сума страхового відшкодування, належного з відповідача до сплати Позивачу в порядку суброгації, складає 35058,94 грн.
На підставі вищевикладеного, 25.02.2021 р. позивач звернувся до відповідача із заявою (вих. № 182), в якій просив здійснити виплату вищезазначеного страхового відшкодування.
Проте, як зазначає позивач, відповідач не здійснив сплати страхового відшкодування, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 35058,94 грн..
Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався відзив на позов не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.
Судом враховано, що на виконання умов Договору страхування позивачем здійснено виплату страхового відшкодування, а отже до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в межах цієї суми (з урахуванням зменшення на розмір франшизи).
Відповідно, позивач реалізував таке право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" оскільки за Полісом (договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) відповідач надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне, з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб в розмірі 130000,00 грн.
Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу приписів частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" знаходиться в стані припинення з 22 травня 2021 року - внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результат її ліквідації (згідно Витягу вимоги кредиторів розглядаються до 22.07.2021).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.
Відповідно до частини першої статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Згідно статті 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.
Статтею 108 ЦК України визначено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
При цьому, суд вважає з необхідне звернути увагу на те, що за змістом частини другої статті 107 ЦК України до передавального акту підлягають включенню положення про правонаступництво усіх зобов'язань, заявлених до юридичної особи, що припиняється, не залежно від того, визнаються такі зобов'язання цією особою чи оспорюються.
Отже, законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється - шляхом звернення із відповідними вимогами до комісії з припинення юридичної особи. Водночас не визначено умов, за яких обмежуються чи ставляться в залежність від будь-яких обставин, встановлені статтею 107 Цивільного кодексу України зобов'язання юридичної особи, що припиняється, щодо включення положення про правонаступництво щодо всіх своїх зобов'язань стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Крім того, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі припинення боржника (відповідача) впливає лише на порядок задоволення таких вимог. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права кредитора як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.
Як було зазначено, згідно ч.3 ст.112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Як встановлено в частині 4 зазначеної статті вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Таким чином, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами.
Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 Цивільного кодексу України строк.
Виходячи із змісту статті 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.
Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога щодо присудження до виконання в натурі зобов'язання, встановленого частиною 2 статті 107 Цивільного кодексу України, а саме: включення до передавального акту відомостей, які містять положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами, що відповідає способу захисту права, встановленого статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України.
У розрізі спірних правовідносин, судом також враховано схожу правову позицію щодо застосування норми статей 104-112 ЦК України, що викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 487/3335/13-ц та постановах Верховного Суду: від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 01.08.2018 у справі № 910/24157/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 і ін.
У пункті 42 постанови Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19 Верховний Суд зазначає: "У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у подібній справі № 924/478/16 Суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.
Відомості про ліквідацію юридичної особи та строк пред'явлення вимог кредиторів в обов'язковому порядку вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є публічно доступними.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд зазначає, що з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства") Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Конвенцією визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За наведених обставин, приймаючи до уваги те, що Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" перебуває у стані припинення, з урахуванням приписів частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що позивач обрав не вірний спосіб захисту на звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача, оскільки обраний спосіб не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивачем у даному конкретному випадку, неправильно обрано спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з заявою про включення кредиторських вимог, в той час, як неправильно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у позові, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 35058,94 грн. не підлягають задоволенню.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати ПрАТ "Страхова компанія "Перша" зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 30, код ЄДРПОУ 31681672);
Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61001, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 41/2, корпус 8, офіс 1-12, код ЄДРПОУ 31236795);
Повне рішення складено "08" листопада 2021 р.
Суддя Н.С. Добреля