01.11.2021м. СумиСправа № 920/758/21
Господарський суд Сумської області у складі:
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства «Сумиобленерго»
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Заїки Алли Миколаївни
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача: Суяров В.В.,
від відповідача: не прибув
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач 12.07.2021 звернувся з позовом в якому просить суд визнати недійсним договір про приєднання до електричних мереж ПАТ «Сумиобленерго» від 24.04.2018 №56/3-120, укладений між фізичною особою-підприємцем Заїкою Аллою Миколаївною та акціонерним товариством «Сумиобленерго».
Позов обґрунтований тим, що спірний договір в момент його вчинення суперечив Закону України «Про ринок електричної енергії» та Кодексу систем розподілу, що з урахуванням ч.1 ст. 203 ЦК України та в силу ч.1 ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. А відмова відповідача у розірванні договору порушує права позивача на господарську діяльність відповідно до умов діючого законодавства.
Ухвалою суду від 13.07.2021 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі на 11.08.2021.
30.07.2021 від відповідача надійшов письмовий відзив (вх. №6916/21), в якому посилався на те, що договір про приєднання до електричних мереж ПАТ «Сумиобленерго» №56/3-120 було укладено 24.04.2018 у відповідності до діючого на момент його укладення законодавства, а тому правові підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, зазначив, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
10.08.2021 від відповідача надійшло клопотання (вх. 7176/21) про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, заперечення, викладені у відзиві, заперечує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 11.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 13.10.2021, підготовче засідання відкладене а 15.09.2021.
Позивач у відповіді на відзив (вх. №7638/21 від 31.08.2021) просить суд не брати до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві, та задовольнити позов у повному обсязі.
07.09.2021 відповідач надав до суду заперечення (вх. №7831/21), в яких серед іншого також просить суд стягнути з позивача 15000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 15.09.2021 підготовче засідання відкладене на 12.10.2021.
08.10.2021 від позивача надійшли до суду письмові пояснення (вх. №8602/21) та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (вх. №3682) .
11.10.2021 відповідачем подано доповнення до заперечення відповідача від 07.09.2021 (вх. №8620/21)
Ухвалою суду від 12.10.2021 закрите підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 01.11.2021.
01.11.2021 позивачем подано пояснення (вх. №9135/21).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Публічне акціонерне товариство «Сумиобленерго» у зв'язку з приведенням своїх статутних документів у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» з 22.04.2020 має нове повне найменування - Акціонерне товариство «Сумиобленерго», що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 12).
24 квітня 2018 року між позивачем (Виконавець послуг) і відповідачем (Замовник) був укладений договір про приєднання до електричних мереж ПАТ «Сумиобленерго» №56/3-120 (далі за текстом - «Договір»), відповідно до умов якого до електричних мереж позивача приєднується об'єкт відповідача - будівля кафе-дискотеки за адресою: м. Суми, вул. Воскресенська, 14, м. Суми, відповідно до схеми зовнішнього електропостачання і проектної документації, а відповідач, у свою чергу, оплачує позивачу вартість приєднання.
На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 16.12.2020 № 2437 «Про проведення позапланової виїзної перевірки АТ «Сумиобленерго» НКРЕКП було здійснено позапланову виїзну перевірку дотримання АТ «Сумиобленерго» вимог законодавства, що регулює функціонування ринку електричної енергії, та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 25.07.2017 №932 (далі - Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії), за результатами якої складено Акт позапланової виїзної перевірки від 26.03.2021 № 178, який розміщено на офіційному веб-сайті НКРЕКП у мережі Інтернет.
У ході проведення зазначеної перевірки НКРЕКП були встановлені та зафіксовані Актом позапланової виїзної перевірки ряд порушень вимог нормативних актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії.
На виконання рекомендацій НКРЕКП за результатами розгляду зазначеного Акта на засіданні НКРЕКП АТ «Сумиобленерго» 20.05.2021 направило на адресу ФОП Заїки А.М. угоду від 19.05.2021 про розірвання Договору, з проханням підписати, скріпити печаткою та один примірник направити на адресу АТ «Сумиобленерго» у двадцятиденний строк з дня отримання цієї пропозиції про розірвання Договору. Лист АТ «Сумиобленерго» від 20.05.2021 № 85/8310 відповідно до трекінгу поштових відправлень був отриманий ФОП Заїкою А.М. 01.06.2021.
Проте, у двадцятиденний строк з дня отримання пропозиції ФОП Заїка А.М. не підписала угоду від 19.05.2021 про розірвання Договору. Станом на день подачі позовної заяви пропозиція АТ «Сумиобленерго» щодо розірвання Договору залишається поза увагою.
У зв'язку з відмовою ФОП Заїки А.М. за взаємною згодою розірвати Договір АТ «Сумиобленерго» вимушене звернутися до суду за захистом свого порушеного права, яке полягає у здійсненні господарської діяльності у відповідності до Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу систем розподілу та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1470, з позовною заявою про визнання Договору недійсним.
Позивач обґрунтовує недійсність Договору тим, що при його укладанні АТ «Сумиобленерго» було порушено вимоги пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 25.07.2017 № 932, щодо обов'язку ліцензіата здійснювати ліцензовану діяльність відповідно до законів України «Про електроенергетику», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ринок електричної енергії» та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії; пунктів 4.1.2, 4.1.18 глави 4.1 розділу IV Кодексу систем розподілу в частині надання оператором системи розподілу послуги з приєднання електроустановок замовника до системи розподілу за умови недотримання замовником вимог Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 18.03.2018 № 310 (у редакції, що діяла на момент укладення Договору).
На момент вчинення Договору (24.04.2018) діяв Кодекс систем розподілу, відповідно до якого було визначено два ступені стандартного приєднання - І ступінь (до 16 кВт) та ІІ ступінь (від 16 кВт до 50 кВт), а у спірному договорі зазначено тип приєднання як стандартне ІІІ ступеня.
Крім цього, позивач також не мав права позитивно розглядати заяву про збільшення дозволеної потужності з 15 до 100 кВт без відповідного погодження власника ТП-139, до якого був під'єднаний відповідач (без дозволу ПАТ «Укртелеком»).
Таким чином, зазначене позивачем в якості правової підстави обґрунтування недійсності договору, його невідповідність вимога, встановленим у відповідних пунктах Кодексу систем розподілу та порушення самим позивачем ліцензійних умов, врегульовує зовсім інше - вимоги в частині правильності визначення типу та точки приєднання споживача.
Тобто позивач взагалі не посилається на правову норму, яка свідчила про недійсність спірного правочину.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, суд враховує, що в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини доведені позивачем перед судом належними та допустимими доказами, про які зазначено вище та є такими, що встановлені судом.
Судом вище було встановлено, що позивачем не наведено жодної правової норми, яка б свідчила про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним.
Крім того, відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Зазначена правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
Судом встановлено, що позивач неодноразово у заявах по суті наголошує на порушеннях, які він сам допустив при укладанні Договору та не визначає, яке саме його право (інтерес) було порушено відповідачем, та в чому полягає порушення.
Також позивач не обґрунтував, яким чином та які його права будуть поновлені у випадку визнання Договору недійсним а отже, позивачем заявлено вимогу, не спрямовану на визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, та може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання, а отже такий спосіб захисту є неефективним.
Тому, з урахуванням приписів ст.ст. 73-79, 86 ГПК України, здійснивши оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням суд дійшов висновку, що позивачем в межах заявленого позову не доведено наявність підстав для визнання недійсним договору про приєднання до електричних мереж ПАТ «Сумиобленерго» від 24.04.2018 №56/3-120, укладеного між фізичною особою-підприємцем Заїкою Аллою Миколаївною та акціонерним товариством «Сумиобленерго», що є підставою для відмови у позові в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача, викладеної у відзиві позовну заяву.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, беручи до уваги те, що судом в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача, суд не надає правову оцінку питанню спливу позовної давності.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом в позові відмовлено, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
07.09.2021 відповідач подав суду заперечення (вх. №7831/21), у п. 3 прохальної частини яких просить суд стягнути з АТ «Сумиобленерго» на свою користь 15000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що між відповідачем (клієнт) та адвокатом Ясинок Миколою Михайловичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №301 від 27.11.2009) (адвокат)) було укладено два договори про надання професійної правничої допомоги від 28.07.2021 та від 30.08.2021 (т.1. а.с. 215, 218).
Відповідно до п. 4.1. зазначених Договорів про надання професійної правничої допомоги за надану професійну правничу допомогу згідно пунктів 1.1.,2.1. цих Договорів клієнт сплачує адвокату гонорар в залежності від витрат часу Адвоката, складності справи та обсягу наданих послуг в наступних розмірах: 1) за складання проекту відзиву на позовну заяву АТ «Сумиобленерго» про визнання недійсним договору у господарській справі №920/758/21, яка перебуває у провадженні Господарського суду Сумської області - 1500 гривень за одну годину роботи; за складання проекту заперечення на відповідь на відзив, поданий АТ «Сумиобленерго» у господарській справі №920/758/21, яка перебуває у провадженні Господарського суду Сумської області - 1500 гривень за одну годину роботи.
Зі змісту п. 4.2. договір вбачається, що за надану правову допомогу клієнт сплачує адвокату грошові кошти (аванс) готівкою в день підписання Договорів. На підтвердження отримання грошових коштів адвокат видає клієнту квитанцію.
Пунктом 4.3. договорів передбачено, що наданні професійної правничої допомоги оформлюється Актом про отримання правничої допомоги, який складається в день надання клієнту проекту процесуального документу.
Відповідно до поданого відповідачем акту про отримання професійної правничої допомоги від 30.07.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв професійну правничу допомогу у виді: складання проекту відзиву на позовну заяву АТ «Сумиобленерго» у господарській справі №920/758/21, яка перебуває у провадженні Господарського суду Сумської області (витрачений час - 6 годин 20 хвилин), вартість наданих послуг (гонорар) - 10000 гривень.
Відповідно до поданого відповідачем акту про отримання професійної правничої допомоги від 07.09.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв професійну правничу допомогу у виді: складання проекту заперечення на відповідь на відзив, поданий АТ «Сумиобленерго» у господарській справі №920/758/21, яка перебуває у провадженні Господарського суду Сумської області (витрачений час - 3 години 20 хвилин), вартість наданих послуг (гонорар) - 5000 гривень.
Судом досліджено письмові матеріали справи, виконано розрахунок вимог відповідача в цій частині та встановлено, що всього адвокатом було витрачено часу 09 год 40 хв, а загальна вартість послуг з надання професійної правничої допомоги повинна складати 14500 грн 00 коп., виходячи з їх вартості за 1 годину - 1500 грн 00 коп., зазначеній у п. 4.1. зазначених Договорів.
Заява позивача про зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги (вх. №3682 від 08.10.2021, т.2 арк. 6) обґрунтована тим, що справа не є складною та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, адвокат витратив часу значно більше, ніж було об'єктивно необхідно для підготовки проектів заяв по суті, тобто вартість наданих адвокатом послуг є завищеною.
Суд не погоджується з викладеними у заяві запереченнями позивача, оскільки факт надання правничої допомоги та її оплати достовірно підтверджується всіма належними документами (договорами, актами надання правничої допомоги, квитанціями, розрахунком).
У додатковій постанові Верховного Суду по справі №926/1795/18 від 24.12.2019 р. зазначається, що: «у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, які суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям».
Тобто з вищевказаного висновку вбачається, що сторона, яка посилається на не співмірність заявлених витрат на правничу допомогу, повинна надати свої докази, що підтверджують її позицію. Однак, позивач жодних доказів до свого клопотання не надав, що ще раз підтверджує безпідставність його позиції.
У постанові від 09.04.2019 р. у справі №826/2689/15 Верховний Суд вказав, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Тобто, саме інша сторона має доводити неспівмірність наданих послуг з їх ціною, чого позивачем не наведено.
Суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог відповідача про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу, однак після проведення розрахунків суд дійшов до висновку про те, що арифметично відповідачем невірно було визначено розмір витрат - 15000 грн замість вірного розміру - 14500 грн, а отже заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У позові Акціонерного товариства «Сумиобленерго» до відповідача: Фізичної особи - підприємця Заїки Алли Миколаївни про визнання недійсним договору про приєднання до електричних мереж ПАТ «Сумиобленерго» від 24.04.2018 №56/3-120, укладеного між фізичною особою-підприємцем Заїкою Аллою Миколаївною та акціонерним товариством «Сумиобленерго», - відмовити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумиобленерго» (вул. Івана Сірка, буд. 7, м. Суми, 40035, код ЄДРПОУ 23293513) на користь Фізичної особи - підприємця Заїки Алли Миколаївни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 14500 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати Фізичній особі - підприємцю Заїці Аллі Миколаївні наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн 00 коп. покласти на позивача - Акціонерне товариство «Сумиобленерго».
5. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.
Повне судове рішення складено 08.11.2021.
Суддя О.Ю. Резніченко