28.10.2021м. СумиСправа № 920/883/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/883/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Приватного акціонерного товариства “Нікопольський ремонтний завод” (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр.Трубників, 56, код ЄДРПОУ 31167067),
до відповідача Дочірнього підприємства “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Комарова, буд. 2, код ЄДРПОУ 30991664),
про стягнення 673 705,50 грн,
Встановив:
10.08.2021 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача за прострочення поставки товару в межах Договору №20160967 від 24.10.2016 пеню в сумі 237552,60 грн і штраф в сумі 436152,90 грн, що разом складає - 673705,50 грн, а також стягнути з відповідача судовий збір за подання позовної заяви та понесені судові витрати.
Ухвалою від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/883/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи судом.
09.09.2021 представник відповідача надіслав суду наступні документи:
1)заява про застосування строків позовної давності у справі №920/883/21 від 06.09.2021 №79/15-90 (вх№3345 від 09.09.2021), в якій представник відповідача зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 10.08.2021, предметом стягнення якого є неустойка - пеня та штраф за прострочення поставки товару. Відповідно до ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Станом на дату звернення строк позовної давності сплив щодо вимог зі стягнення будь-яких пені та штрафу, право стягнення на які виникло до 09.08.2021 включно, а саме, щодо прострочення поставок товару за видатковими накладними: від 12.03.2020 №89; від 18.03.2020 №95; від 27.03.2020 № 104; від 13.04.2020 № 125; від 30.06.2020 №213; від 28.05.2020 №185; від 30.07.2020 №241; від 30.06.2020 №213/1; від 14.07.2020 № 223; від 30.07.2020 №241. Таким чином, представником відповідача, відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача і відмовити у позові.
2)відзив на позовну заяву від 06.09.2021 №79/15-91 (вх№7903/21 від 09.09.2021), в якому проти задоволення позову відповідач заперечував, зазначаючи також про застосування строку позовної давності.
Позивач відповіді на відзив не подав, заперечень стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності суду не направив.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
24.10.2016 між Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (далі - відповідач - постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Нікопольський ремонтний завод» (далі - позивач, покупець) укладено договір №20160967 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору на умовах, викладених у розділах цього Договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити продукцію матеріально-технічного призначення, що надалі іменується Товар. Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки Товару вказані у Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до цього Договору, які є невід'ємною його частиною.
Згідно з п. 2.1. договору ціна Товару, що постачається за цим Договором, визначається у гривнях та вказана у Специфікаціях до цього Договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлено Податковим кодексом України.
Пунктом 2.4. договору визначено, що сума Договору складається із сум Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору Товар за цим Договором постачається на умовах, зазначених у Специфікаціях до цього Договору, згідно з Інкотермс 2000. Товар постачається партіями у строки, узгоджені сторонами у Специфікаціях.
Згідно з п. 4.1. договору розрахунки за цим Договором здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів у розмірі вартості партії Товару на рахунок постачальника у порядку та строки, передбачені відповідною Специфікацією. При оплаті з відстрочкою платежу оплата провадиться покупцем за фактично прийняту вагу (прийнята кількість).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором, винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України з відшкодуванням сумлінній стороні фактично завданих збитків (п. 7.1. договору).
У разі порушення термінів постачання Товару за цим Договором Постачальник виплачує Покупцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості недопоставленого Товару за кожен день прострочення постачання Товару за весь період прострочення та штрафу у розмірі 5% від вартості Товару (п. 7.4. договору).
Пунктом 10.1. договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2017, а щодо невиконаних зобов'язань за Договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Відповідно до умов специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 до Договору поставки №20160967 від 24.10.2016 сторонами Договору узгоджена поставка Товару на загальну суму 5260950,00 грн. з ПДВ на наступних умовах: умови поставки: EXW склад Постачальника відповідно до правил Інкотермс у редакції 2010; строк поставки - протягом 60 календарних днів від дати зарахування попередньої оплати; авансовий платіж у розмірі 20% від вартості товару протягом 60 календарних днів на підставі рахунку, пред'явленого постачальником до оплати (складає 1052190,00 грн. з ПДВ).
Пунктом 7 специфікації сторони передбачили, що в усьому іншому, що не суперечить положенням даної специфікації, сторони керуються положеннями договору поставки від 24.10.2016 №20160967.
28.12.2019 відповідач виставив рахунок на передплату №630.
По рахунку №630 позивач здійснив наступні передплати: 09.01.2021 платіжним дорученням №62 оплатив 300190,00 грн. з ПДВ; 10.01.2020 платіжним дорученням №95 - 90 000,00 грн. з ПДВ; 11.01.2020 платіжним дорученням №102 - 662000,00 грн. з ПДВ.
Станом на 11.01.2020 позивач оплатив 1052190,00 грн. з ПДВ 20 % передплати по рахунку №630 по специфікації №23/20160967 від 27.12.2019. Таким чином, Товар по специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 повинен був бути поставлений до 11.03.2020.
Відповідач відповідно до специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 здійснив наступні поставки позивачу: видатковою накладною №9 від 23.01.2020 на суму 785909,96 грн. з ПДВ; видатковою накладною №26 від 30.01.2020 на суму 796825,37 грн. з ПДВ; видатковою накладною №27 від 30.01.2020 на суму 788638,81 грн. з ПДВ; видатковою накладною №32 від 05.02.2020 на суму 1445013,50 грн. з ПДВ; видатковою накладною №89 від 12.03.2020 на суму 154180,25 грн. з ПДВ; видатковою накладною №95 від 18.03.2020 на суму 449644,37 грн. з ПДВ; видатковою накладною №104 від27.03.2020 на суму 509056,82 грн. з ПДВ; видатковою накладною №125 від 13.04.2020 на суму 137363,80 грн. з ПДВ; видатковою накладною №213 від 30.06.2020 на суму 170623,79 грн. з ПДВ.
Отже, відповідач поставив товар по специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 на суму 5237256,67грн. з ПДВ, відповідно до ваги поставленого Товару.
Водночас відповідачем було порушено строки поставки товару по специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 року відповідно до видаткових накладних: №89 від 12.03.2020 року на суму 154 180,25 грн. з ПДВ; №95 від 18.03.2020 року на суму 449 644,37 грн. з ПДВ; №104 від 27.03.2020 року на суму 509 056,82 грн. з ПДВ; №125 від 13.04.2020 року на суму 137 363,80 грн. з ПДВ; №213 від 30.06.2020 року на суму 170 623,79 грн. з ПДВ.
Всього порушено строк поставки товару по специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 до Договору поставки № 20160967 від 24.10,2016 року на суму 1420869,03 грн. з ПДВ.
Відповідно до умов специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 до Договору поставки № 20160967 від 24.10.2016 сторонами Договору узгоджена поставка Товару на загальну суму 2374 536,00грн. з ПДВ на наступних умовах: умови поставки: EXW склад Постачальника відповідно до правил Інкотермс у редакції 2010 року; строк поставки - протягом 60 календарних днів від дати зарахування попередньої оплати; авансовий платіж у розмірі 20% від вартості товару протягом 60 календарних днів на підставі рахунку, пред'явленого Постачальником до оплати (474 907,20 грн. з ПДВ).
Пунктом 7 специфікації сторони передбачили, що в усьому іншому, що не суперечить положенням даної специфікації, сторони керуються положеннями договору поставки від 24.10.2016 №20160967.
10.03.2020 відповідач виставив позивачу рахунок на передплату №143.
12.03.2020 позивач платіжним дорученням №666 оплатив 474 907,20 грн. з ПДВ передплати по рахунку №143.
Станом на 12.03.2020 позивач оплатив 474907,20 грн. з ПДВ 20 % передплати по рахунку №143 по специфікації №24/20160967 від 06.03.2020.
Таким чином, Товар по специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 повинен був бути поставлений до 11.05.2020.
Відповідач відповідно до специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 здійснив наступні поставки позивачу: видатковою накладною №104/1 від 27.03.2020 на суму 641543,76 грн з ПДВ; видатковою накладною №135 від 24.04.2020 на суму 690525,00 грн з ПДВ; видатковою накладною №144 від 08.05.2020 на суму 642407,04 грн з ПДВ; видатковою накладною №185 від 28.05.2020 на суму 191491,20 грн. з ПДВ; видатковою накладною №241 від 30.07.2020 на суму 187086,24 грн з ПДВ.
Таким чином, відповідач поставив товар по специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 на суму 2353053,24грн. з ПДВ, відповідно до ваги поставленого Товару.
Разом з тим, відповідачем порушено строки поставки товару по специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 відповідно до видаткових накладних: №185 від 28.05.2020р. на суму 191 491,20 грн. з ПДВ; №241 від 30.07.2020р. на суму 187 086,24 грн. з ПДВ.
Всього порушено строк поставки товару по специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 до Договору поставки № 20160967 від 24.10.2016 на суму 378577,44 грн. з ПДВ.
Відповідно до умов специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 до Договору поставки №20160967 від 24.10.2016 сторонами договору узгоджена поставка Товару на загальну суму 9339219,60 грн з ПДВ на наступних умовах: умови поставки: EXW склад постачальника відповідно до правил Інкотермс у редакції 2010 року; строк поставки - протягом 60 календарних днів від дати зарахування попередньої оплати; авансовий платіж у розмірі 20% від вартості товару протягом 60 календарних днів на підставі рахунку, пред'явленого Постачальником до оплати (1867843,92 грн з ПДВ);
Пунктом 7 специфікації сторони передбачили, що в усьому іншому, що не суперечить положенням даної специфікації, сторони керуються положеннями договору поставки від 24.10.2016 №20160967.
26.03.2020 відповідач виставив рахунок позивачу на передплату №165.
По рахунку №165 позивач здійснив наступні передплати: 13.04.2020 платіжним дорученням №950 в сумі 277353,22 грн. з ПДВ; 15.04.2020 платіжним дорученням №972 - 407843,92 грн. з ПДВ; 16.04.2020 платіжним дорученням №989 - 150000,00 грн. з ПДВ; 17.04.2020 платіжним дорученням №1004 - 1310000,00 грн. з ПДВ.
Станом на 17.04.2020 позивач сплатив відповідачу 2145197,14 грн. з ПДВ 20 % передплати по рахунку №165 по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020.
Таким чином. Товар по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 повинен був бути поставлений до 16.06.2020.
Відповідач відповідно до специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 здійснив наступні поставки позивачу: видатковою накладною №125/1 від 13.04.2020 на суму 139209,84 грн з ПДВ; видатковою накладною №135/1 від 24.04.2020 на суму 587 278,08 грн. з ПДВ; видатковою накладною №144/1 від 08.05.2020 на суму 776944,80 грн. з ПДВ; видатковою накладною №185/1 від 28.05.2020 на суму 534 067,20 грн. з ПДВ; видатковою накладною №213/1 від 30.06.2020р. ДП «ЗАВОД ОБ та ВТ» поставив товар по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 року на суму 684 273,60 грн. з ПДВ; видатковою накладною №223 від 14.07.2020 на суму 1487114,64грн. з ПДВ; видатковою накладною №241 від 30.07.2020 на суму 1264828,32грн. з ПДВ; видатковою накладною №332 від 06.10.2020 на суму 1333173,60грн. з ПДВ; видатковою накладною №446 від 09.12.2020 на суму 1335383,28 грн з ПДВ; видатковою накладною №447 від 10.12.2020 на суму 818838,00 грн з ПДВ.
Таким чином, відповідач поставив товар по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 на суму 8961111,36 грн з ПДВ, відповідно до ваги поставленого Товару.
Водночас, відповідач порушив строки поставки товару по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 відповідно до видаткових накладних: №213/1 від 30.06.2020 на суму 684273,60 грн з ПДВ; №223 від 14.07.2020 на суму 1487114,64 грн з ПДВ; №241 від 30.07.2020 на суму 1264828,32 грн з ПДВ; №332 від 06.10.2020 на суму 1333173,60 грн з ПДВ; №446 від 09.12.2020 на суму 1335383,28 грн з ПДВ; №447 від 10.12.2020 на суму 818838,00 грн. з ПДВ.
Всього порушено строк поставки товару по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 до Договору поставки № 20160967 від 24.10.2016 на суму 6923611,44 грн. з ПДВ.
12.05.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію за №182 від 07.05.2021з вимогою протягом 3-х банківських днів з дня отримання претензії сплатити на користь позивача за прострочення поставки Товару в межах договору №20160967 від 24.10.2016 пеню в сумі 237 552,60 грн і штраф в сумі 436 152,90 грн, що разом становить 673705,50 грн.
Як зазначає позивач, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 17.05.2021 відповідач отримав претензію №182 від 07.05.2021, однак залишив її без задоволення.
Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором своєчасно не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки оплаченого позивачем товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 7.4. договору у разі порушення термінів постачання Товару за цим Договором постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості недопоставленого Товару за кожен день прострочення постачання Товару за весь період прострочення та штрафу у розмірі 5% від вартості Товару (п. 7.4. договору).
Відповідно до поданого позивачем розрахунку за порушення строків поставки по:
1)специфікації №23/20160967 від 27.12.2019 нараховано 71043,45 грн штрафу та 22015,19 грн пені,
2)специфікації №24/20160967 від 06.03.2020 нараховано 18928,87 грн штрафу та 6964,11 грн пені,
3)специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 нараховано 346180,57 грн штрафу та 208573,30 грн пені,
Загальний розмір нарахованого штрафу склав 436152,90 грн, а пені - 237552,60 грн.
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт порушення відповідачем строків поставки товару по специфікаціям №23/20160967 від 27.12.2019, №24/20160967 від 06.03.2020 та №25/20160967 від 19.03.2020 до Договору поставки №20160967 від 24.10.2016. Таким чином, позивач, керуючись п. 7.4. договору нарахував відповідачу штраф та пеню.
Водночас, у поданому відповідачем відзиві (вх№7903/21 від 09.09.2021) та у заяву про застосування строків позовної давності у справі №920/883/21 (вх№3345 від 09.09.2021) відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.
Розглянувши дане клопотання, суд зазначає наступне:
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Статтями 257 та 258 ЦК України визначено строки загальної та спеціальної позовної давності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 19/49-10.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тобто зазначена норма ЦК України пов'язує можливість захисту порушеного права з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку.
Традиційним для національної правової системи є розуміння позовної давності як інституту матеріального, а не процесуального права. Зокрема, сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права чи інтересу. Суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропущення позовної давності, оскільки така підстава не передбачена законом. У зв'язку з цим поновлення позовної давності розглядається судом як виняток, що має місце лише за наявності надзвичайних обставин.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції викладені ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.
У поданій заяві про застосування строку позовної давності та у відзиві відповідач зазначив, що станом на дату звернення позивача до суду з позовом (10.08.2021) строк позовної давності сплив щодо вимог зі стягнення будь-яких пені та штрафу, право стягнення на які виникло до 09.08.2021 включно, а саме, щодо прострочення поставок товару за видатковими накладними: від 12.03.2020 №89; від 18.03.2020 №95; від 27.03.2020 № 104; від 13.04.2020 № 125; від 30.06.2020 №213; від 28.05.2020 №185; від 30.07.2020 №241; від 30.06.2020 №213/1; від 14.07.2020 № 223; від 30.07.2020 №241. Таким чином, представником відповідача, відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача і відмовити у позові.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач позов у даній справі надіслав суду засобами поштового зв'язку. На відтиску штемпеля поштового відділення розмішеного на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява, неможливо ідентифікувати дату направлення позову. Однак відповідно до роздруківки з сайту «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за трекномером 5320005511324, який розміщений на поштовому конверті, відправлення прийняте 06.08.2021.
Отже, 06.08.2021 - є датою звернення позивача до суду з даним позовом.
Враховуючи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, річний період починаючи з 06.08.2020 - є річним строком позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені.
Суд , враховуючи правомірність вимог позивача щодо стягнення пені та штрафу, задовольняє заяву позивача та застосовує строк позовної давності.
Враховуючи зазначений строк позовної давності та поданий позивачем розрахунок, останнім зазначений строк пропущено щодо стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки за накладними перших двох специфікацій №23/20160967 від 27.12.2019 та №24/20160967 від 06.03.2020, а також частково за третьою специфікацією №25/20160967 від 19.03.2020.
Щодо поставки, здійсненої за третьою специфікацією №25/20160967 від 19.03.2020, а саме: за видатковими накладними №332 від 06.10.2020 на суму 1333173,60 грн з ПДВ; №446 від 09.12.2020 на суму 1335383,28 грн з ПДВ; №447 від 10.12.2020 на суму 818838,00 грн. з ПДВ по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 суд зазначає наступне:
Позивачем здійснено наступний розрахунок пені:
1)за видатковою накладною №332 від 06.10.2020 - 48955,86 грн пені за період з 17.06.2020 по 06.10.2020;
2)за видатковою накладною №446 від 09.12.2020 - 77058,17 грн за період з 17.06.2020 по 09.12.2020;
3) за видатковою накладною №447 від 10.12.2020 - 47519,45 грн за період з 17.06.2020 по 10.12.2020.
Разом з тим, судом було здійснена розрахунок пені за вищезазначеними трьома видатковими накладними з урахуванням річного строку позовної давності.
За розрахунком суду розмір пені по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 за видатковими накладними складає суму 115219,68 грн і є наступним:
1)за видатковою накладною №332 від 06.10.2020 - 26663,46 грн пені за період з 06.08.2020 по 05.10.2020 (з виключенням з розрахункового періоду фактичної дати поставки);
2)за видатковою накладною №446 від 09.12.2020 - 54728,81 грн за період з 06.08.2020 по 08.12.2020 (з виключенням з розрахункового періоду фактичної дати поставки);
3)за видатковою накладною №447 від 10.12.2020 - 33827,41 грн за період з 06.08.2020 по 09.12.2020 (з виключенням з розрахункового періоду фактичної дати поставки).
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 115219,68 грн пені заявлені в межах строку позовної давності та задовольняються судом.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, водночас суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в межах річного строку позовної давності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Щодо інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування у даній справі.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 115219,68 грн пені задовольняються судом як такі, що заявлені в межах річного строку позовної давності, а щодо стягнення 436152,90 грн штрафу та 122332,92 грн пені - суд застосовує строк позовної давності, відмовивши в їх стягненні та задовольнивши заяву відповідача про застосування строку позовної давності.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в межах мінімального розміру, встановленого до вимог майнового характеру Законом України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Комарова, буд. 2, код ЄДРПОУ 30991664) на користь Приватного акціонерного товариства “Нікопольський ремонтний завод” (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 56, код ЄДРПОУ 31167067) 115219,68 грн (сто п'ятнадцять тисяч двісті дев'ятнадцять грн 68 коп) пені по специфікації №25/20160967 від 19.03.2020 до договору №20160967 від 24.10.2016, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2021.
Суддя В.Л. Котельницька