26.10.2021м. СумиСправа № 920/863/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/863/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДНІПРОГАЗ» (вул. Стрітенська, буд. 10, офіс 520, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 42525629),
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-Д» (вул. Білопільський шлях, буд. 21А, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39665967),
про стягнення 363 820,97 грн,
за участі представників учасників справи:
позивача- Капуста А.С. за довіреністю від 17.05.2021 б/н приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,
відповідача - не з'явився.
До господарського суду звернувся позивач з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 363 820,97 грн заборгованості за договором поставки від 29.10.2019 № 29102019/1, з них: 310 717,98 грн - основного боргу, 22 031,19 грн - пені та 31 071,80 грн - 10 % штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 5 457,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 29.10.2019 № 29102019/1 щодо оплати вартості поставленого скрапленого газу, у зв'язку з чим відповідачеві нараховано пеню та 10 % штрафу у відповідних розмірах.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 5 457,32 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.08.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/863/21 та призначити підготовче засідання на 23.09.2021, 11:00.
Відповідно до статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання 23.09.2021, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 920/863/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.10.2021, 11:30.
19.10.2021 від представника позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 13.10.2021 б/н (вх. № 3778/21 від 19.10.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 19.10.2021 постановлено клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДНІПРОГАЗ» (вул. Стрітенська, буд. 10, офіс 520, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 42525629) - Капусти А.С. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 13.10.2021 б/н (вх. № 3778 від 19.10.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 920/863/21 задовольнити; провести судове засідання у справі № 920/863/21, призначене на 26.10.2021, 11:30 за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДНІПРОГАЗ» (вул. Стрітенська, буд. 10, офіс 520, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 42525629) - Капусти А.С. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).
Представник позивача Капуста А.С. за довіреністю від 17.05.2021 б/н приймав участь у судовому засіданні по суті 26.10.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку «EasyCon», у відповідності до вимог статті 197 ГПК України. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача а засідання суду не 'явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог не подав.
Копії ухвал від 10.08.2021 про відкриття провадження у справі № 920/863/21 та від 23.09.2021 надіслано судом на адресу відповідача, повідомлену позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Білопільський шлях, буд. 21А, м. Суми, 40000, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 22.09.2021 за кодом 324807767256 станом на 22.09.2021 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-Д» (ідентифікаційний код 39665967) зареєстровано за адресою: вул. Білопільський шлях, буд. 21А, м. Суми, 40000.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
В судовому засіданні 26.10.2021 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
29.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРДНІПРОГАЗ» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-Д» (відповідач) укладено договір поставки № 29102019/1 (далі - договір).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору, позивач зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити скраплений газ (далі - товар), відповідно до умовах цього договору та/або додаткових угод до нього. Об'єм, асортимент (найменування, марка товару), базис поставки, терміни і умови транспортування визначаються відповідною додатковою угодою до цього договору. Така додаткова угодо узгоджується сторонами та після її підписання стає невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 5.11 визначено, що поставка товару відбувається відповідно до узгоджених сторонами в додаткових угодах термінів Інкотермс в редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що виливають із умов цього договору.
Згідно з пунктів 7.1 - 7.4 договору відповідач здійснює 100 % попередню оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Оплата здійснюється на підставі виставленого позивачем рахунку, якщо інше не передбачено додатковою угодою до цього договору. Датою здійснення оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. у разі надходження коштів після закінчення термінів або строків, передбачених рахунком або додатковими угодами до цього договору позивач має право відмовити у відвантаженні товару і повернути грошові кошти відповідачеві.
Пунктом 9.3 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем умов оплати вартості товару, зазначених у додаткових угодах до даного договору, відповідач сплачує на користь позивача (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі невиконання або неналежного виконання умов оплати вартості товару, зазначених у додаткових угодах до даного договору, відповідач сплачує на користь позивача, окрім пені, передбаченої цим пунктом, штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожен випадок несплати або несвоєчасної сплати вартості товару.
За умовами пунктів 9.12 - 9.14 договору оплата сторонами договору штрафів та пені не звільняє сторони від виконання інших покладених на них цим договором та додатковими угодами обов'язків. Пеня та штрафні санкції, визначені договором, нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її повного погашення, без застосування обмежень, визначених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. сторони домовилися встановити позовну давність для вимог позивача до відповідача (у тому числі до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у три роки.
Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір, додаткові угоди до нього, а також інші документи створені при його виконанні, які відправлені електронною поштою мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути подані у судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватися сторонами.
Відповідно до пункту 13.1 договору цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання.
Додатковою угодою до цього договору від 12.01.2021 № 53 сторони узгодили поставку 20 т. газу зрідженого за ціною 18 000,00 грн з ПДВ за одну тону, на загальну суму 360 000,00 грн, строк поставки товару до 15.01.2021. Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що товар передається на умовах FCA Полтавська область, Лохвицький район, с. Вирішальне, вул. Миру, 3. Пунктом 5 додаткової угоди визначено наступні умови оплати: 100 % оплата до 21.01.2021.
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача товар на загальній кількості 19 220,00 кг на суму 345 960,00 грн у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 15.01.2021 № 56 (а.с. 21).
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 09.02.2021, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками, станом на 09.02.2021 заборгованість відповідача перед позивачем складає 335 717,98 грн. Згідно платіжних доручень від 16.02.2021 № 892 та від 18.02.2021 № 897 відповідачем перераховано на рахунок позивача в рахунок оплати за товар 25 000,00 грн, проте всупереч вимогам пункту 5 додаткової угоди від 12.01.2021 № 53 до договору, порушив строк остаточного розрахунку за товар.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на 02.08.2021 складає 310 717,98 грн.
За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу пеню у сумі 22 031,19 грн та 10 % штрафу у сумі 31 071,82 грн.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.
Договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Факт отримання відповідачем зрідженого газу за договором поставки від 29.10.2019 № 29102019/1 повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема видатковою накладною від 15.01.2021 № 56, актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 09.02.2021, платіжними дорученнями від 16.02.2021 № 892 та від 18.02.2021 № 897 та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи обґрунтованих заперечень по суті позовних вимог відповідачем до суду не подано).
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 310 717,98 грн не заперечується та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого товару відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 310 717,98 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення з відповідача пені та 10 % штрафу, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГК України.
Частиною шостою статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором (пунктом 9.3) передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов оплати вартості товару, зазначених у додаткових угодах до даного договору, відповідач сплачує на користь позивача (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі невиконання або неналежного виконання умов оплати вартості товару, зазначених у додаткових угодах до даного договору, відповідач сплачує на користь позивача, окрім пені, передбаченої цим пунктом, штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожен випадок несплати або несвоєчасної сплати вартості товару.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалося судом раніше умовами пунктів 9.12 - 9.14 договору сторони визначили, що оплата сторонами договору штрафів та пені не звільняє сторони від виконання інших покладених на них цим договором та додатковими угодами обов'язків. Пеня та штрафні санкції, визначені договором, нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її повного погашення, без застосування обмежень, визначених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. сторони домовилися встановити позовну давність для вимог позивача до відповідача (у тому числі до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у три роки.
Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені 10 % штрафу за договором поставки від 29.10.2019 № 29102019/1, нарахованої за загальний період з 22.01.2021 по 02.08.2021 встановив, що розрахунок пені та 10 % штрафу здійснено арифметично вірно.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 22 031,19 грн та 10 штрафу в сумі 31 071,80 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 5 457,31 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-Д» (вул. Білопільський шлях, буд. 21А, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39665967) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДНІПРОГАЗ» (вул. Стрітенська, буд. 10, офіс 520, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 42525629) заборгованість за поставлений товар за договором поставки від 29.10.2019 № 29102019/1 в сумі 310 717,98 грн (триста десять тисяч сімсот сімнадцять гривень 98 коп.), пеню в сумі 22 031,19 грн (двадцять дві тисячі тридцять одну гривню 19 коп.), 10 % штрафу в сумі 31 071,80 грн (тридцять одна тисяча сімдесят одну гривню 80 коп.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 457,31 грн (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім гривень 31 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 08 листопада 2021 року у зв'язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. 05.11.2021.
Суддя Ю.А. Джепа