вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
08.11.2021 Справа № 917/1695/21
Господарський суд Полтавської області у складі судді Кльопова І.Г., розглянувши матеріали за клопотанням Полтавської обласної ради про забезпечення позову
встановив:
До Господарського суду Полтавської області надійшло клопотання Полтавської обласної ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробіт» згідно доданого переліку та встановлення заборони іншим особам його відчужувати. Клопотання подане до подання позову відповідно до ч. 2 ст. 13, ч. 3 ст. 138 ГПК України.
В поданому клопотанні заявник зазначає, що має намір подати позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробіт», м. Полтава про витребовування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Полтавської області, та яке було закріплене за Полтавським обласним комунальним виробничо-комерційним підприємством «Полтавапаливо».
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 04.11.2021, клопотання передано для розгляду судді Пушку І.І. Справі присвоєно єдиний унікальний номер №917/1695/21.
На стадії розгляду матеріалів клопотання на відповідність вимогам статей 136-139 ГПК України, суддею Пушком І.І. заявлено самовідвід від розгляду клопотання по справі №917/1695/21 з метою недопущення сумнівів в неупередженості та об'єктивності судді, які можуть виникнути в зв'язку з тим, що судом у складі ОСОБА_1 розглядалась справа 917/1150/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробіт» до Полтавського обласного комунального виробничо-комерційного підприємства «Полтавапаливо» про стягнення 1 890 000,00 грн., провадження по якій було закрито в зв'язку з затвердженням мирової угоди.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 05.11.2021, клопотання передано для розгляду судді Кльопові І.Г.
В заяві про забезпечення позову заявник просить суд забезпечити наведений позов шляхом
1. Накладення арешту на майно:
- нежитлові будівлі та споруди Козельщинського паливного складу (Полтавська обл., Козельщинський р-н, с. Лутовинівка, вул. Надії Курченко, буд. № 11);
- нежитлові будівлі та споруди Кременчуцького паливного складу (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2);
- нежитлові будівлі та споруди Машівського паливного складу (Полтавська обл., Машівський р-н, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. № 1);
- нежитлові будівлі та споруди Лубенського паливного складу (Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, буд. № 7);
- нежитлові будівлі та споруди Решетилівського паливного складу (Полтавська обл., Решетилівський р-н, с. Покровське, вул. Степова, буд. № 33).
2. Встановлення заборони ТОВ «Євробіт» та іншим особам відчужувати нерухоме майно:
- нежитлові будівлі та споруди Козельщинського паливного складу (Полтавська обл., Козельщинський р-н, с. Лутовинівка, вул. Надії Курченко, буд. № 11);
- нежитлові будівлі та споруди Кременчуцького паливного складу (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2);
- нежитлові будівлі та споруди Машівського паливного складу (Полтавська обл., Машівський р-н, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. № 1);
- нежитлові будівлі та споруди Лубенського паливного складу (Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, буд. № 7);
- нежитлові будівлі та споруди Решетилівського паливного складу (Полтавська обл., Решетилівський р-н, с. Покровське, вул. Степова, буд. № 33).
В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначає наступне.
Полтавською обласною радою наразі готуються матеріали позовної заяви з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробіт» про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Полтавської області:
- нежитлових будівель та споруд Козельщинського паливного складу (Полтавська обл., Козелыцинський р-н, с. Лутовинівка, вул. Надії Курченко, буд. № 1 1); :
- нежитлових будівель та споруд Кременчуцького паливного складу (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2);
- нежитлових будівель та споруд Машівського паливного складу (Полтавська обл., Машівський р-н, с. Селеіципа, вул. Богдана Хмельницького, буд. № 1)
- нежитлових будівель та споруд Лубенського паливного складу (Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, буд. № 7);
- нежитлових будівель та споруд Решетилівського паливного складу (Полтавська обл., Решетилівський р-н, с. Покровське, вул. Степова, буд. № 33).
Вказані об'єкти обласної комунальної власності були закріплені за Полтавським обласним комунальним виробничо-комерційним підприємством «Полтавапаливо» засновником підприємства - Полтавською обласною радою на праві господарського відання.
Проте, як зазначає заявник, в результаті неправомірних дій колишнього керівника ПОКВКП «Полтавапаливо» ОСОБА_2 , вчинених з перевищенням службових повноважень, на підставі мирової угоди, затвердженої Господарським судам Полтавської області від 21.08.2020 у справі 917/1 150/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробіт» до Полтавського обласного комунального виробничо-комерційного підприємства «Полтавапаливо» про стягнення 1 890 000,00 гри., паливні склади перейшли у власність ТОВ «Євробіт».
Право власності на вказані об'єкти за ТОВ «Євробіт» зареєстровано Державним реєстратором Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області ОСОБА_3 29.10.2020 року. Підставою для державної реєстрації слугували наступні документи: мирова угода між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євробіт» та Полтавським обласним комунальним виробничо-комерційним підприємством «Полтавапаливо», затверджена ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.08.2020 у справі 917/1150/20, технічні паспорти на об'єкти, акти приймання-передачі нерухомого майна, відомості інвентаризації основних засобів.
27.05.2021 р. Східним апеляційним господарським судом за результатами розгляду апеляційної скарги Полтавської обласної ради на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.08.2020 у справі № 917/1150/20 винесено постанову, якою апеляційну скаргу Полтавської обласної ради задоволено; ухвалу Господарського суду Полтавської область від 25.08.2020 у справі № 917/1 150/20 скасовано: справу № 917/1150/20 направлено на розгляд Господарського суду Полтавської області.
Так як підставою набуття чинності мировою угодою є її затвердження відповідною ухвалою суду, то вказаною постановою про скасування ухвали Господарського суду Полтавської області від 25.08.2020 у справі № 917/1150/20 скасовано й затверджену ухвалою мирову угоду між ТОВ «Євробіт» та ГІОКВКІІ «Полтавапаливо». Своє рішення суд обґрунтував тим, що мирова угода містила положення про задоволення вимог кредитора шляхом відчуження на його користь нерухомого майна територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та фактично вирішувала питання про права й обов'язки Полтавської обласної ради, яка відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» уповноважена розпоряджатися майном комунальної форми власності. Судом встановлено, що мирова угода сторін від 21.08.2020 суперечить вимогам ст.43, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.3 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», порушує права територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області на ефективне розпорядження належним їй комунальним майном, у зв'язку з чим не підлягає затвердженню.
Заявник зазначає, що після скасування документа, на підставі якого вносилися відомості до реєстру, ТОВ «Євробіт» продовжує обліковуватись власником спірного майна, адже саме по собі рішення суду про скасування ухвали та затвердженої нею мирової угоди - документа па підставі якого у ТОВ «Євробіт» виникло право власності, не є достатньою підставою для внесення відомостей до Державного реєстру прав про право власності на спірне нерухоме майно територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради. Підставою для державної реєстрації прав, згідно з п. 9 ч.І ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», має бути саме судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Одним із таких рішень є рішення, винесене судом за результатами розгляду вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння.
Заявник зазначає, що ТОВ «Євробіт» намагається усіляко перешкоджати поверненню майна його власнику - територіальним громадам сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради. Так, один об'єкт: - нежитлові будівлі та споруди Полтавського паливного складу (м. Полтава, вул. Яківчанська, буд. № 5) вже відчужені ТОВ «Євробіт». Також ТОВ «Євробіт» зчиняються дії щодо заволодіння земельними ділянками під перерахованими вище об'єктами. Зокрема, подана заява до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки за адресою: м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд.2, на якій розташовані виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами. За фактом незаконного заволодіння комунальним майном відкрито кримінальне провадження. 01.11.2021 року слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави Бугрієм В.М. розглядалось клопотання ТОВ «Євробіт» про зняття арешту з п'яти паливних складів, які згадувалися вище (арешт було накладено за клопотанням слідчого СУ ГУ НП у Полтавській області Болтнєвої М.О. для збереження майна від подальшого незаконного відчуження). Клопотання про зняття арешту суддею задоволено з підстав, що ТОВ «Євробіт» не було повідомлено та не залучено до розгляду питання про накладення арешту. Незважаючи на присутність представника власника майна - Полтавської обласної ради в судовому засіданні, його не було залучено до участі та не надано право на пояснення дійсних обставин щодо належності майна та надання відповідних доказів. В результаті арешт з майна знято.
На думку заявника, ТОВ «Євробіт» не зупиняють рішення суду, де встановлена незаконність його володіння чужим майном і воно надалі продовжує дії для створення умов, що сприяють втраті майна його власником. З огляду на це виникла гостра необхідність у збереженні майна та запобіганні його відчуженню.
Розглянувши заяву Полтавської обласної ради про забезпечення позову, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 1 статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина 2 статті 136 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з частиною 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Отже, з положень частини 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Верховний Суд у постанові від 16.08.2018 по справі № 910/1040/18 дійшов висновку, що у випадку звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а не підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до імовірного порушення його прав.
Так, при обґрунтуванні необхідності забезпечення позову, заявником не визначено та не зазначено в чому полягає імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів до забезпечення позову, .
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Натомість згідно з ч. 1, 4 ст. 13 цього Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
За приписами ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Проаналізувавши доводи позивача, викладені при обґрунтуванні поданої заяви, суд зазначає, що всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем взагалі не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження припущень щодо ймовірності використання земельної ділянки з іншим призначенням та передачі її іншому суб"єкту господарювання у користування/власність, тобто не зазначено достатньо обґрунтованих та підтверджених відповідними доказами фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову.
Заява Полтавської обласної ради ґрунтується лише на припущеннях. Саме лише посилання в заяві на намагання ТОВ "Євробіт" заволодіти вищевказаними об"єктами та земельними ділянками під цими об"єктами без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Згідно статей 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 136-137,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Полтавській обласній раді у задоволенні заяви про забезпечення позову (від 04.11.2021 за вхід. №1937/21)
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її прийняття шляхом подання апеляційної скарги через відповідний суд згідно з підп.17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 08.11.2021
Суддя Кльопов І.Г.