Справа № 686/27156/20
Провадження № 22-ц/4820/1151/21
04 листопада 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р. С., Грох Л.М., Костенка А. М.,
секретар судового засідання - Кошельник В.М.,
з участю представника апелянта, відповідача та його представника,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2021 року, суддя Салоїд Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
встановив:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
На обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_4 , який на день смерті постійно проживав у АДРЕСА_1 .
На момент смерті батька та до цього часу вона постійно проживає за межами України, в м. Санкт-Петербург, Російська Федерація, та у зв'язку з введенням на території Російської Федерації та України запобіжних заходів карантинного характеру через пандемію захворювання на СОVID-19, протягом шести місяців від дня відкриття спадщини вона не мала можливості вчинити дії для прийняття спадщини.
За таких обставин вважала, що причина пропуску строку для прийняття спадщини є поважною, тому просила продовжити їй строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини до двох місяців.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.05.2021 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування скарги зазначила, що причини пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька є поважними, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення цих дій. Даний факт, на думку апелянта, підтверджується належними, допустимими і достовірними доказами у справі, які вказують, що у зв'язку з пандемією коронавірусної хвороби на території Російської Федерації, та, зокрема, по місцю її проживання, в м. Санкт-Петербург, указами Президента РФ були введені тимчасові обмежувальні заходи, які завадили їй у визначений Законом строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщин.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказала на законність ухваленого судом першої інстанції рішення, відповідність його висновків обставинам справи, просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В суді представники апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, підтримали рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хмельницькому помер батько позивача, ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа. Заяву про прийняття спадщини за законом у шестимісячний строк подали ОСОБА_3 , дружина спадкодавця та ОСОБА_2 , внучка спадкодавця, спадкоємець за правом представлення.
Позивач ОСОБА_1 , яка є дочкою ОСОБА_4 , на день смерті батька постійно проживала в м. Санкт-Петербург, Російська Федерація, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини 16.07.2020 року . Натомість, 17.07.2020 року нотаріус Другої Хмельницької нотаріальної контори відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском встановленого Законом строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування причин пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 послалася на те, що вона постійно проживає на території Російської Федерації та у зв'язку з введенням на території країни карантинних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19, вона була позбавлена можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини.
Відмовляючи в задоволенні позову суд зазначив, що проживання ОСОБА_1 за межами території України, в Російській Федерації та введення на території країни карантинних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19, не є поважними причинами для пропуску строку звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, оскільки позивачем не було доведено об'єктивної неможливості своєчасно направити нотаріусу заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до п. 2.1. Розділу 10 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.02.2012 року спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Таке право може бути реалізовано як шляхом безпосереднього звернення спадкоємця до нотаріального органу із заявою про прийняття спадщини, так і шляхом направлення поштового відправлення.
Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
В пункті 24 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані у випадку доведеності наявності перешкод для подання відповідної заяви та наявності підстав для визнання судом цих обставин поважними.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого законодавством строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 послалася на те, що у зв'язку з тим, що вона постійно проживає на території Російської Федерації, введенням на території країни карантинних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19, вона була позбавлена можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини. При цьому вказала, що нотаріальні органи на території Російської Федерації з початку введення карантину не працювали у зв'язку з прийняттям відповідних указів Президентом РФ.
Відхиляючи доводи позивача суд обґрунтовано вказав на те, що введення на території Російської Федерації карантинних заходів указами Президента Російської Федерації, зокрема, указом від 02.04.2020 року №239 «О мерах по обеспечению санитарно-эпидемиологического благополучия населения на территории Российской Федерации в связи с распостранением новой коронавирусной инфекции СОVID-19» на період з 04 по 30 квітня 2020 року не призвели до неможливості скористатися послугами нотаріусів, оскільки на той період були введені в дію інститут «чергових нотаріальних контор». При цьому, нотаріуси Російської Федерації продовжували виконувати свої функції під час карантину з дотриманням відповідних санітарних вимог.
В той же час, ОСОБА_1 не надала доказів того, що через карантинні заходи по місцю її постійного проживання вона була обмежена у можливості засвідчити справжність свого підпису на заяві про прийняття спадщини після смерті батька у відповідному нотаріальному органу (нотаріуса). Саме лише посилання позивача на цю обставину із зазначенням нормативних актів про введення карантинних заходів на території Російської Федерації (указів Президента РФ), таких обставин не підтверджують.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.10.2018 року у справі № 681/203/17-ц та у постанові від 25.02.2021 року у справі №751/8489/18.
Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність і розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, апеляційний суд виходить з того, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька, ОСОБА_4 .
При цьому слід наголосити, що, як було встановлено вище, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є спадкоємцями першої черги за законом, тому, з урахуванням прав та інтересів цих осіб, посилання апелянта на неврахуванням судом принципу «пропорційності» є необґрунтованим.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не впливають на правильність вирішення цим судом спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що не впливає на законність оскаржуваного судового рішення.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 08 листопада 2021 року.
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко