Справа № 686/12403/21
Провадження № 2/686/4242/21
02 листопада 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
в складі : головуючого судді - Заворотної О.Л.,
секретаря судового засідання - Сікори Ю.В.,
з участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Гринишина І.П.
представника відповідача Сіргуна О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що відносно позивача працівниками поліції було складено п'ять протоколів про адміністративне правопорушення передбачене ст. 44-3 КУпАП і в рамках об'єднаної справи №686/28210/20 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області винесена 25.11.2020 постанова про закриття справи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Вважає що вказаними діями йому завдану моральної шкоди, оскільки працівники поліції складали протоколи відносно позивача як посадової особи (власник, директор), відповідно йому загрожувало покарання від 34000грн. до 170000грн., а у разі визнання його винним у вчиненні даних правопорушень по кожному протоколу, відповідно його могло бути притягнуто до відповідальності на загальну суму від 170000 грн. до 850000 грн., що складає для позивача значну суму. Очікування судового рішення протягом майже місяця по даним фактам також завдавало позивачу значних душевних страждань та хвилювань, що є також важким тягарем з огляду на те, позивач є інвалідом 2 групи (носить кардіостимулятор). Внаслідок складання протоколів про адміністративне правопорушення нанесено шкоди діловій репутації даними діями працівників поліції, оскільки позивач є публічною особою, лектором міжнародного рівня, що значно знизило його авторитет, та бізнесменом, приниженні його честі та гідності у формі незаконного притягнення до адміністративної відповідальності за фактами, за якими позивача було повністю виправдано. Також висвітлення факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності по численним фактам порушення карантину у засобах масової інформації та соціальних мережах до моменту його виправдання завдавало шкоди його діловій репутації та бізнесу, що також призвело до зменшення кількості клієнтів, а відповідно виручки у даний скрутний час, і могло призвести до банкрутства його бізнесу, відповідно стало підставою для значних душевних хвилювань, які неможливо ніяким чином виміряти. Крім того, з урахуванням даних протоколів, працівниками поліції було порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 325 КК України, провадження №12020240000000532, в рамках якого було здійснено обшук за адресою: АДРЕСА_1 у будівлі СОК «СВ». У зв'язку з чим просить стягнути з Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн.
Ухвалою суду від 17.06.2021 за клопотанням позивача до участі у справі залучено співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав відзив на позов де зазначив, що згідно з ч. ч, 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність", досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Частиною 6 ст.1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
У правовому висновку Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6- 501цс17 вказано, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що підставою даного позову є те, що у зв'язку із закриттям адміністративного провадження у справі про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Разом з тим, складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення є одним із видів доказів, що перелічені у цій статті. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою (органом) справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований.
Вказаний висновок також викладений в постанові Верховного Суду від 27.06.2018року у справі № 640/17380/16-ц.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема серед іншого:
- здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;
- виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;
- вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень;
- припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;
- здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;
- у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 213 КУпАП визначено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2) виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом;
4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом;
5) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
У відповідності до ст. 221 КУпАП (в редакції, що діяла на момент фіксування поліцейським адміністративного правопорушення) справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 44-3 розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Таким чином, поліцейські 05.11.2020, 06.11.2020, 07.11.2020 та 08.11.2020 будь-якого рішення про притягнення ОСОБА_1 не приймали, а лише у відповідності до повноважень визначених Законом України «Про Національну поліцію» здійснили фіксування адміністративного правопорушення та спрямували зібрані матеріали до суду для прийняття відповідного рішення. А тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ГУНП в Хмельницькій області на його користь моральної шкоди, завданої начебто у зв'язку з складенням відносно нього протоколів про вчинення адміністративного правопорушення відсутні, оскільки поліцейські незаконних рішень, дій чи бездіяльності в розумінні положень ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України не вчиняли.
При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Вказані доводи узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
До того ж, слід зауважити, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для її стягнення.
В постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі № 454/1213/16-ц зазначено наступне.
Положеннями частин першої - третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з кшііцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Однак позивачем не було надано суду доказів на підтвердження приниження його честі та гідності, моральних страждань, а тим більше погіршення стану здоров'я у зв'язку з очікуванням судового рішення за результатом розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Окрім того, потрібно зауважити про те, що як вже зазначалось вище, положеннями ст.1173 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Вказана норма цивільного кодексу кореспондується з ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» якою також передбачено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. А тому в даному випадку, зважаючи на характер правовідносин між сторонами, суд не може покласти обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, за наявності підстав, на орган державної влади, проте в разі наявності підстав може покласти обов'язок відшкодування такої шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, а не стягнення з конкретного державного органу, як в даному випадку просить позивач, просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду відзив на позов, де зазначив, що орган державної влади (посадова особа державного органу), який своїми діями/бездіяльністю завдав шкоду є відповідачем, а не Головне управління Казначейства, яке лише виконує функцію щодо безспірного списання коштів згідно судового рішення у випадках передбачених законодавством. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу у суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 523/10655/11, від 21.08.2019 № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 № 688/2479/16-ц), зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», загальними підставами відшкодування завданої громадянинові моральної шкоди є: наявність, власне, такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995, моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди (а саме визначенню розміру вищому ніж мінімальний), необхідно дослідити в яких моральних втрат зазнав позивач, які нормальні життєві зв'язки порушено і які зусилля необхідно докласти для організації свого життя. Які страждання заподіянні в наслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, Верховний суд у постанові від 27.06.2018 по справі №640/17380/16-щ зазначає: «Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом , який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції та відповідно до статті 251 КАСУ є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований.»
Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачу моральної шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 21.10.2020 року у справі №312/262/18). Протокол про адміністративне правопорушення є лише носієм доказової інформації та не є рішенням, яке породжує права та обов'язки для позивача, просить в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
10 листопада 2020 року працівниками Зарічанського відділення поліції Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області складено протоколи про адміністративне правопорушення серія АПР18 №№476189, 476370, 476367, 476371, 476368, згідно яких 05.11.2020 року близько 00 год. 20 хв., 06.11.2020 року о 22 год. 30 хв., 06.11.2020 року близько 00 год. 20 хв., 07.11.2020 року о 22 год. 55 хв., 08.11.2020 року близько 22 год. 35 хв., ОСОБА_1 являючись директором (власником) ТОВ «Браво», що по вул. Свободи 1а, м. Хмельницького, не забезпечив закриття кафе «Роза-Бар», який знаходиться в приміщенні даного закладу, чим порушив правила щодо карантину людей та санітарно гігієнічних правил та норм передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також п.п. 5 п. 11 Постанови КМУ №641 від 22.07.20 року зі змінами, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 44-3 КУпАП.
На розгляд Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з Зарічанського ВП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області одночасно надійшли справи №686/28210/20, №686/28227/20, №686/28229/20, №686/28230/20, №686/28232/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.11.2020 вказані справи об'єднані в одне провадження для спільного їх розгляду, з присвоєнням справі №686/28210/20.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.11.2020 (справа №686/28210/20) провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України, постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року справа № П/9901ІЗ 70/18).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду,відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Як встановлено, судом жодного адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 застосовано не було, так як постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.11.2020 (справа № 686/28210/20) провадження закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 3, 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказав, що складання відносно нього п'яти протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності завдало йому моральної шкоди, оскільки працівники поліції безпідставно прийшли в заклад «Роза-Бар», без посвідчення, без доручення, фактично виконували злочинний наказ, оскільки не дотримано порядку запровадження карантину. Крім цього, вказав, що на час складання протоколів про адміністративні правопорушення він був засновником та представляв інтереси ТОВ «Браво», яке здійснює господарську діяльність по АДРЕСА_1 , у вказаному приміщенні розташований нічний клуб « ІНФОРМАЦІЯ_1 », діяльність якого організовувало ТОВ «Браво».
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності, є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
В обґрунтування заподіяної шкоди позивачем вказано, що вказаними діями що складання протоколів про адміністративне правопорушення нанесено шкоди його діловій репутації, оскільки позивач є публічною особою, лектором міжнародного рівня, що значно знизило його авторитет, призвело до зриву семінарів, завдавало шкоди його діловій репутації та бізнесу, що також призвело до зменшення кількості клієнтів, а відповідно виручки у даний скрутний час, і могло призвести до банкрутства його бізнесу.
Разом з тим, належних та допустимих доказів щодо наявності такої шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями правників поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення та завданням шкоди позивач не надано, зокрема щодо зриву семінарів, не зазначено дати коли вони були відбутись, та причини чому не відбулись, а так само щодо шкоди бізнесу, а саме зменшення клієнтів та виручки.
Також позивач вказав, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому фактично формулюється обвинувачення у скоєні відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею КУпАП, накладення додаткових обов'язків, обмежень та можливих санкцій на позивача у зв'язку із неодноразовим ініціюванням щодо нього процедури притягнення до адміністративної відповідальності напряму пов'язано із діями працівників поліції. Відповідно, накладення додаткових обов'язків, обмежень та можливих санкцій само по собі у нормальної людини викликає моральні страждання.
Судом встановлено, що відносно позивача протоколи про адміністративне право рушення складено 10 листопада 2020 року а справу розглянуто судом 25 листопада 2020 року, тобто провадження у справі тривало 15 днів.
З матеріалів справи № 686/28210/20, оглянутої в судовому засіданні вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в судовому засіданні представляв його представник ОСОБА_4 , який 24.11.2020 надав суду клопотання про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення та у зв'язку із скасуванням акта який встановлює адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлені основні повноваження поліції, яка відповідно до покладених на поліцію завдань: виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Про вчинення адміністративного правопорушення згідно ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою.
Статтею 255 КУпАП (в редакції на час складання протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ) передбачено, що у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином при складанні протоколів у відношенні позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до статей 255, 265-1 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», а доказів про визнання їх дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправністю дій і завданням шкоди, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності.
При зверненні до суду позивач звільнений від сплати судового збору в даній категорії справ, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Хмельницькій області, м. Хмельницькій, вул. Зарічанська, 7, код ЄДРПОУ 40108824.
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області, 29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 70, код ЄДРПОУ 37971775.
Дата складання повного тексту рішення 05.11.2021.
Суддя: