Справа № 196/805/21
№ провадження 2-с/196/2/2021
03 листопада 2021 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого: судді Руснак А.І.,
за участю секретаря судового засідання: Дорошенко В.В.,
представника заявника: адвоката Бойка Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в смт Царичанка Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу по справі № 196/805/21 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Заява обґрунтована тим, що наявні нововиявлені обставини, які дають підстави для перегляду вказаного судового наказу. Під час винесення судового наказу про стягнення аліментів не було враховано те, що судовий наказ був виданий до розірвання шлюбу та без визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
Підставою для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами є набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі №196/304/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу від 10 серпня 2021 року, яке набрало законної сили лише 10 вересня 2021 року, примірник якого заявнику було надано судом 25 вересня 2021 року.
Набрання рішенням суду про розірвання шлюбу 10 вересня 2021 року є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Таким чином, звернення ОСОБА_2 з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів було передчасним, а ухвалення судом судового наказу про стягнення аліментів з 31.08.2021 року, про перегляд якого подано заяву, є незаконним.
Під час шлюбу у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
На час розгляду справи шлюб між сторонами ще не було припинено, актовий запис про шлюб не анульовано.
Раніше судами не приймались рішення про встановлення для цього подружжя режиму окремого проживання через неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно та не вирішувалося питання про визначення місця проживання дитини.
Між сторонами відсутні домовленості про встановлення іншого, крім передбачено статтею 63 СК України, порядку володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Із цього випливає, що відносини, із яких виник цивільно-правовий спір, що підлягав вирішенню судом, стосується питань прав і обов'язків подружжя щодо утримання дитини, а також правового режиму спільної сумісної власності подружжя, які регулюються ст.ст. 24, 32, 51, 92 ч.І п.7 Конституції України, ст.ст. 9, 291, 355, 369, 370 Цивільного кодексу України, ст.ст. З, 21, 27, 36, 51, 55, 56, 60, 61,63, 65, 84, 104, 105, 109, 112, 119-120, 180-181 Сімейного кодексу України.
Саме юридична невирішеність питання про розірвання шлюбу або встановлення режиму окремого проживання подружжя на час розгляду судом справи позбавляє суд можливості присудити на користь ОСОБА_2 утримання (аліменти), про які він заявив у своїй заяві про видачу судового наказу, оскільки з огляду на приписи ст.ст. 24, 32, 51 Конституції України та ст.ст. З, 21, 104, 105, 109, 112, 119-120 Сімейного кодексу України вважається, що чоловік і жінка, які перебувають у шлюбі, разом зі своїми дітьми проживають спільно.
Так, згідно частини другої статті 3 Сімейного кодексу України особи, які складають сім'ю, є такими, що спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, а дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
З цього витікає і законодавцем закріплено в частині першій статті 21 Сімейного кодексу України, що шлюбом визнається саме сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Ні станом на 31.08.2021 року, ні станом на 08.09.2021 року шлюб не був припинений, так як на цей час рішення суду про розірвання шлюбу не набрало законної сили.
Таким чином, за відсутності доказів про припинення шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання подружжя висновки суду про те, що ОСОБА_2 проживає з дитиною окремо від матері дитини, а також про існування у нього права на утримання (аліменти) від дружини - матері дитини на підставі ст. 181 СК України, залишаються лише припущеннями, які суд в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не може покласти в основу свого рішення про задоволення позову, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу статті 181 СК України умовою присудження судом коштів на утримання дитини (аліменти) у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі є окреме проживання від дитини того з батьків, до кого такі вимоги пред'являються.
Заява ОСОБА_2 про те, що він проживає з дитиною окремо від матері дитини, з якою перебуває у шлюбі, спростовуються приписами статті 3 СК України.
Так, відповідно до приписів частини другої статті 3 Сімейного кодексу України особи, які складають сім'ю, вважаються такими, що разом проживають, а подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
За таких обставин умовою присудження на користь заявника за його заявою про видачу судового наказу коштів на утримання дитини (аліменти), яка передбачена статтею 181 СК України, була відсутня на час розгляду справи.
Також причиною, за якою слід було відмовити в задоволенні вказаної вимоги є те, що ОСОБА_2 , будучи у шлюбі зі мною та не перебуваючи зі мною в режимі окремого проживання в розумінні ст.ст. 119, 120 СК України, не може претендувати на утримання (аліменти) від дружини за рахунок його заробітку (доходів) з 31.08.2021 року, оскільки відповідно до частини другої статті 61 СК України зарплата, пенсія, доходи, одержані одним із подружжя є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та в силу ст.ст. 63, 65 СК України дружина і чоловік володіють, користуються ними на рівних правах та розпоряджаються за взаємною згодою, а відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.
З цього слід дійти висновку, що заявник станом на 08.09.2021 року ще не міг претендувати на утримання неповнолітньої доньки (аліменти) з «Боржника», Заявник не міг претендувати на аліменти за рахунок майна, співвласником якого цей заявник виступає, а суд не мав повноважень присуджувати аліменти з 31 серпня 2021 року, у зв'язку з чим, прохає суд відмовити ОСОБА_4 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Представник адвокат Бойко Ю.О. в судовому засіданні вимоги заяви підтримав повністю та прохав їх задовольнити.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги заяви не визнає, прохає у її задоволенні відмовити, оскільки з липня 2020 року їх спільна дитини із заявником ОСОБА_3 і по сьогоднішній день проживає з ним.
Суд, заслухавши пояснення представника заявника, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник та стягувач посилалися як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 08.09.2021 Царичанським районним судом Дніпропетровської області винесено судовий наказ по справі №196/805/21 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, згідно якого стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 серпня 2021 року, до досягнення дитиною повноліття із стягненням судового збору в дохід держави України у розмірі 227,00 грн. (а.с. 11).
Судовий наказ набрав законної сили та звернений до виконання.
Копія судового наказу надсилалася на адресу боржника вказану у заяві стягувача (а.с.12).
Відповідно до Свідоцтва про народження дитини стягувач та боржник є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 4).
Місцем реєстрації дитини є місце реєстрації її батьків за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Китайгородської сільської ради Дніпропетровської області №348/02-45 від 30.08.2021, ОСОБА_2 , 1979 р.н., зареєстрованиц з 11.09.2007 та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 та має склад сім'ї: батько - ОСОБА_6 , 1957 р.н., зареєстрований з 28.11.1978; мати - ОСОБА_7 , 1959 р.н., зареєстрована з 11.09.2007; колишня дружина - ОСОБА_1 , 1990 р.н., зареєстрована з 18.01.2007, не проживає з липня 2020 року; донька - ОСОБА_5 , 2007 р.н., зареєстрована з 12.11.2018 (а.с.5).
Також, згідно з довідкою виконавчого комітету Китайгородської сільської ради №124/12-07 від 02.09.2021, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до картотеки реєстрації фізичних осіб зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Частиною 8 ст. 170 ЦПК України визначено, що у разі видачі судового наказу відповідно до п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянутий за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому гл. 3 роз. V цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, у тому числі, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом у розумінні ч. 4 ст. 423 ЦПК України.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 30.03.2012 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» визначено, що нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Відповідно до п. 4 вказаної постанови, вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою у цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухвалені судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Пунктом 7 вищевказаної постанови передбачено, що обставини, які є підставою для перегляду судового рішення це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.
Саме такого висновку і дійшов ВС у постанові від 15.01.2020 по справі №554/325/16-ц, вказавши, що вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. (підставою для задоволення касаційної скарги та скасування судового наказу у вказаній справі стало те, що на час видачі судового наказу вже існував раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просив видати судовий наказ. Однак про його існування суду не було відомо).
У даному ж випадку доказів існування обставин, які б могли юридично вплинути на результат прийнятого рішення (судового наказу) суду не надано.
Як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 06.12.2005 у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46), процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
Щодо норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то обов'язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину належить до конституційних обов'язків і передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України, в якій зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Зокрема ч. 1 ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім'ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім'ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.
Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв'язку між останніми. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав й обов'язків батьків і дитини, що народилася у цьому шлюбі.
Особи, які пов'язані кровним спорідненням, можуть мати сімейні права й обов'язки, не будучи членами однієї сім'ї. Батьки й діти можуть у минулому становити сім'ю або ніколи не бути членами однієї сім'ї. Дитина має право на одержання аліментів від свого батька або матері, які проживають в іншій сім'ї. Хоча такі відносини виникають за межами сім'ї, вони визнаються сімейними.
Обов'язок з утримання дітей покладається законом рівною мірою на обох батьків. У СК України ідея юридичної рівності учасників сімейних відносин знайшла яскраве втілення в різних аспектах. Зокрема у ньому послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька з утримання дитини.
Сама назва глави 15 СК України вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Аліменти на утримання дітей стягуються, як правило, з того з батьків, який проживає окремо від дітей. Якщо діти проживають із батьком, позов про стягнення аліментів може бути поданий до матері.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним. Закон не передбачає яких-небудь спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей. Безумовний характер батьківського обов'язку має різні аспекти свого прояву.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чиє в них кошти, достатні для надання утримання. З одного боку такий підхід не можна не визнати справедливим. Права дитини мають пріоритет у співвідношенні із правами й обов'язками її батьків.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
При ухваленні рішення, суд враховує положення ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», якими передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Таким чином, з огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку, обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає ще з народження і триває до досягнення ними повноліття, а тому суд вважає, що факт перебування сторін у шлюбі, оскільки рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили після винесення судового наказу, та посилання заявника на те, що чоловік і жінка, які перебувають у шлюбі, разом зі своїми дітьми проживають спільно, на момент подання заяви про видачу судового наказу не є нововиявленою обставиною, яка стала відомою після винесення даного судового наказу.
Як вбачається з матеріалів заяви, заявник, посилаючись на підставу перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, вказує, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу стягувач був позбавлений права на пред'явлення вимоги до боржника про стягнення аліментів, оскільки вони ще перебували у шлюбі, в режимі окремого проживання не перебували, а також зарплата, доходи, одержані одним із подружжя є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Вважає, що дані обставини являються істотними для справи та не були встановлені судом.
Суд критично відноситься до тверджень заявника про факт постійного проживання разом з стягувачем та донькою на момент винесення судового наказу від 08.09.2021, оскільки вказана обставина спростована дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме: довідкою виконавчого комітету Китайгородської сільської ради №348/02-45 від 30.08.2021, згідно якої ОСОБА_1 за місцем реєстрації за адресою АДРЕСА_1 не проживає з липня 2020 року, довідкою виконавчого комітету Китайгородської сільської ради №124/12-07 від 02.09.2021, згідно якої ОСОБА_1 фактично проживає за адресю: АДРЕСА_2 , та заявником жодним належним та допустимим доказом не спростовуються.
Таким чином, судом зроблено висновок, що дитина проживає на постійній основі у батька та за їх місцем реєстрації, перебуває на його утриманні. Доказів, які б спростували вказану обставину, суду не надано, сторонами не вирішувався спір щодо встановлення місця проживання дитини, рішення органів опіки про встановлення місця проживання дитини не виносилося, жодних належних доказів проживання дитини разом з матір'ю, а також доказів про понесені останньою витрати на утримання дитини, на час винесення судового наказу суду не надано.
Отже належних доказів, які б вплинули на юридичну оцінку обставин під час винесення судового наказу 08.09.2021 та які б дали підстави для його скасування, судом не встановлено. Жодна обставина, на яку посилається заявник у своїй заяві, не є нововиявленою обставиною.
Вказані в заяві обставини не мають істотного значення для розгляду заяви про скасування судового наказу, оскільки не містять підстав для відмови у видачі судового наказу, передбачених ст. 165 ЦПК України.
Зважаючи на вищезазначені положення законодавства, доводи заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, матеріали справи, суд вважає, що заявником не приведено нововиявлених обставин, які б давали безумовні підстави скасувати судове рішення, а вимоги заявника, на які він посилається, як на нововиявлені обставини, не відноситься до таких у розумінні ст. 423 ЦПК України.
Наведені заявником обставини не звільняють її від обов'язку як матері утримувати дитину, розмір аліментів, присуджений до стягнення, визначений та відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами слід відмовити, а вищевказаний судовий наказ залишити у силі, що не позбавляє її права звернутися у порядку позовного провадження.
Згідно з ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 429 ЦПК України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ч. 2 ст. 51 Конституції України; ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини»; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 06.12.2005 у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46); 7, 15, 141, 150, 157 СК України; ст.ст. 12, 13, 81, 160, 161, 260, 279, 353, 354, 423, 429 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - відмовити. Судовий наказ Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 08.09.2021 року у справі № 196/805/21, виданий 08.09.2021 року за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - залишити в силі.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Царичанський районний суд Дніпропетровської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено 08.11.2021 року.
Суддя: А.І. Руснак